Весна священна: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
EmausBot (обговорення | внесок)
м r2.7.2+) (робот змінив: nl:Le Sacre du printemps; косметичні зміни
Xqbot (обговорення | внесок)
м r2.7.3) (робот змінив: pt:Le Sacre du Printemps
Рядок 55: Рядок 55:
[[no:Vårofferet]]
[[no:Vårofferet]]
[[pl:Święto wiosny]]
[[pl:Święto wiosny]]
[[pt:A Sagração da Primavera]]
[[pt:Le Sacre du Printemps]]
[[ru:Весна священная]]
[[ru:Весна священная]]
[[sh:Posvećenje proljeća]]
[[sh:Posvećenje proljeća]]

Версія за 04:04, 29 травня 2012

«Весна священна» (фр. Le Sacre du printemps, рос. Весна священная) — балет Ігоря Стравінського, написаний на замовлення Сергія Дягілева для його Російського балету у 1912-1913 роках.

Створення і прем'єра

Задум втілити язичницький обряд прийшов Стравінському у 1910 році у період, коли композитор працював над балетом "Жар-птиця". Своїм задумом Стравінський поділився з Миколою Реріхом, спеціалістом зі слов'янської давнини. Дягілев оцінив ідею і запропонував Стравінському та Реріху працювати над балетом сумісно. Значну частину балету Стравінський писав у своєму іменні в Устилузі, що на Волині.

Прем'єра балету відбулася 29 травня 1913 року в Театрі Єлисейських полів в Парижі. Автором декорацій і костюмів виступив Микола Рерих, хореографом - Вацлав Ніжинський, диригував П'єр Монте. Твір викликав грандіозний скандал. За спогадами балерини Ромоли Пульської, майбутньої дружини Ніжинського

Хвилювання і крики доходили до пароксизму. Люди свистіли, паплюжили артистів і композитора, кричали, сміялися. <...> Я була приголомшена цим пекельним шумом і, як тільки змогла, щвидко сховалася за лаштунками. Там усе йшло так само погано, як у залі. Танцівники тремтіли, утримували сльози. <...> Довга місячна робота твору, нескінченні репетиції - і, нарешті, цей розгардіяш[1]

Проте сам Дягілев сприйняв прем'єру оптимістично:

От це дійсна перемога! Хай собі свистять і біснуються! Внутрішньо вони вже почувають цінність, і свистить тільки умовна маска. Побачите наслідки[2]

Микола Реріх у своїй так оцінив реакцію публіки:

Я пам'ятаю, як під час першого виконання публіка свистіла й кричала так, що нічого не можна було почути. Хто знає, може бути, у цей самий момент люди перебували в стані внутрішньої екзальтації й виражали свої почуття, як найпримітивніші з племен. Але я повинен сказати, що цей дикий примітивізм не мав нічого загального з витонченим примітивізмом наших предків, для яких ритм, священний символ і витонченість жесту були великими й святими поняттями[3]

Зміст

Файл:Riteset.jpg
Декорація Миколи Реріха до першої частини балету (1913)

Частина I. Поцілунок землі (L'Adoration de la Terre)

  • Вступ
  • Весінні гадання. Танці чепурух (Les augures printaniers. Danses des adolescentes)
  • Гра умикання (Jeu du rapt)
  • Весняні хороводи (Rondes printanières)
  • Гра двох міст (Jeu des cités rivales)
  • Хід Старішого-Мудрішого (Cortège du sage)
  • Поцілунок землі (Старіший-Мудріший) (Le sage)
  • Виплясування землі (Danse de la terre)

Частина II. Велика жертва (Le Sacrifice)

  • Вступ
  • Таємні ігри дівчин. Ходіння по колах (Cercles mystérieux des adolescentes)
  • Величання обраної (Glorification de l'Élue)
  • Звертання до праотців (Évocation des ancêtres)
  • Дійство старців — праотців (Action rituelle des ancêtres)
  • Великий священний танець (Обраниця) (Danse sacrale (l'Élue))

Джерела

  1. Цитата по мемуарах Сержа Ліфаря
  2. Николай Рерих Венок Дягилеву// Журнал Лиги Композиторов. — Нью-Йорк: 1930.
  3. Реріх - Біографія

Шаблон:Link FA