Діалекти російської мови: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Рядок 10: Рядок 10:


== Області розповсюдження діалектів і среднерусских говірок ==
== Області розповсюдження діалектів і среднерусских говірок ==
[[Файл:Dialektologicheskaia Karta 1914 goda.jpeg|міні|ліворуч|200пкс|Дыалектологычна карта 1914 року]]
[[Файл:Dialektologicheskaia Karta 1914 goda.jpeg|міні|праворуч|300пкс|Дыалектологычна карта 1914 року]]
[[Файл:Dialects_of_Russian_language-ru.png|300px|thumb|right|Области распространения говоров. <br />Данная карта создана на основе диалектологической карты [[1915 год]]а, ограниченной территорией [[Россия|России]] с рядом изменений<ref name="Русские"/><ref>{{книга|автор = |заглавие = Народы Европейской части СССР. Этнографические очерки: В 2-х т. |ответственный = Под общ. ред. [[Толстов, Сергей Павлович|С. П. Толстова]] |ссылка = http://www.ethnology.ru/doc/narod/t1/graf/nrd-t1.htm?150 |издание = |место = {{М.}} |издательство = Наука |год = 1964 |страницы = 148—156 |isbn =}}</ref>]]
[[Файл:Dialects_of_Russian_language-ru.png|300px|thumb|right|Области распространения говоров. <br />Данная карта создана на основе диалектологической карты [[1915 год]]а, ограниченной территорией [[Россия|России]] с рядом изменений<ref name="Русские"/><ref>{{книга|автор = |заглавие = Народы Европейской части СССР. Этнографические очерки: В 2-х т. |ответственный = Под общ. ред. [[Толстов, Сергей Павлович|С. П. Толстова]] |ссылка = http://www.ethnology.ru/doc/narod/t1/graf/nrd-t1.htm?150 |издание = |место = {{М.}} |издательство = Наука |год = 1964 |страницы = 148—156 |isbn =}}</ref>]]
Територія среднерусских говірок&nbsp;— [[Псковська область | Псковська]], [[Тверська область | Тверська]], [[Московська область | Московська]], [[Володимирська область | Володимирська]], [[Іванівська область | Іванівська]], [[Нижегородська область | Нижегородська]] області. Північніше цього поясу&nbsp;— зона північного наріччя, на південь&nbsp;— відповідно, південного.
Територія среднерусских говірок&nbsp;— [[Псковська область | Псковська]], [[Тверська область | Тверська]], [[Московська область | Московська]], [[Володимирська область | Володимирська]], [[Іванівська область | Іванівська]], [[Нижегородська область | Нижегородська]] області. Північніше цього поясу&nbsp;— зона північного наріччя, на південь&nbsp;— відповідно, південного.

Версія за 15:16, 3 червня 2012

Діалекти російської мови на території первинного формування[1][2][3].
Основой карты является диалектологическая карта, составленная К. Ф. Захаровой и В. Г. Орловой и впервые опубликованная в работе «Русская диалектология» под редакцией Р. И. Аванесова и В. Г. Орловой в 1965 году[4]

Діалекти російської мови — територіальні різновиди російської мови, що об'єднуються в традиціях російської діалектології у дві основні великі діалектні величини — наріччя, між якими розташована область перехідних говірок (середньоросійські говірки). Наріччя та перехідні говірки включають до свого складу групи говірок (рідше виділяються підгрупи говірок). Як величини другого, додаткового діалектного членування території поширення російської мови в цілому, грає допоміжну роль, виділяються діалектні зони[5].

Говори раннього і пізнього формування

Докладніше: Російські говірки раннього і пізнього формування

В діалектології розрізняють територію споконвічного великоросійського заселення (великоруська область поширення російської мови на XV століття), не включає Поволжя, Урал, Сибір, Північний Кавказ, з одного боку, і область більш пізнього російського заселення, з іншого боку. У межах території споконвічного заселення ще в XV ст. склалися дві великі угруповання говір ів — північне наріччя та південне наріччя, що характеризуються рядом чітких ізоглос, а також проміжні среднерусские говірки. Для території пізнього формування (азіатська частина РФ, Поволжі, Кавказ) характерна відсутність чіткого розподілу діалектних зон, строкатість невеликих ареалів, висхідних до мови переселенців з різних регіонів, а також риси, що відображають змішення різних діалектів[6].

Області розповсюдження діалектів і среднерусских говірок

Дыалектологычна карта 1914 року
Области распространения говоров.
Данная карта создана на основе диалектологической карты 1915 года, ограниченной территорией России с рядом изменений[2][7]

Територія среднерусских говірок — Псковська, Тверська, Московська, Володимирська, Іванівська, Нижегородська області. Північніше цього поясу — зона північного наріччя, на південь — відповідно, південного.

Класифікація російських діалектів

В межах цих трьох головних груп (двох прислівників і среднерусских говірок) виділяються групи і підгрупи говірок:

Среднерусские говірки, насамперед московський говір, лягли в основу літературного російської мови.

Сучасне становище

Ступінь діалектних відмінностей не перешкоджає взаєморозумінню носіїв. В XX століття е широкий розвиток освіти та ЗМІ, масштабна міграція населення сприяли різкому скороченню носіїв традиційних говірок; зараз це в основному сільські жителі старшого покоління. У промові міського населення різних регіонів Росії є незначні відмінності, головним чином лексичного, почасти також фонетичного характеру, іноді опосередковано (через просторіччя) пов'язані з традиційними говорами даного регіону.

Історія вивчення російських діалектів

Впервые в составе русского языка были выделены северный, московский и украинский диалекты ещё в XVIII веке М. В. Ломоносовым в его «Российской грамматике»[8], но массовый интерес к русским говорам среди учёных появился только с середины XIX века. К этому периоду относят начало формирования русской диалектологии, первые шаги которой связывают с такими именами, как А. Х. Востоков, И. И. Срезневский, В. И. Даль и др.[9] Среди предложенных вариантов членения русского языка того времени (Н. И. Надеждиным, М. А. Максимовичем и др.[10]) наиболее известен вариант В. И. Даля[11], в котором он выделяет основные наречия (северное и восточное окающие и западное и южное акающие), а также смешанные: сибирское, новороссийское и донское наречия[10].

Подальший розвиток російської діалектології кін. XIX — поч. XX ст. Пов'язується перш за все з діяльністю таких учених, як А. А. Потебня, А. І. Соболевський, А. А. Шахматов, Н. Н. Дурново та інших.[9] Результатом многолетней работы созданной при содействии А. А. Шахматова в 1903 году Московской диалектологической комиссии стала диалектологическая карта русского языка, составленная в 1914 и опубликованная в 1915 году[12]. На этой карте были показаны территории распространения северновеликорусского, южновеликорусского[~ 1], белорусского и малорусского наречий[13]. Большинство лингвистов XIX — начала XX веков, опираясь на «господствовавшие до 1917 г. этнологические воззрения, которые были радикально пересмотрены в послереволюционную эпоху»[14] к крупным группам диалектов (наречиям) русского языка относили малорусское (малороссийское) наречие и белорусское наречие (сейчас выделяемые как украинский и белорусский языки). Общий уровень развития диалектологии начала XX века, неравномерность и недостаточность данных, собранных как правило неспециалистами, осложнили работу над картой, но в целом её авторы (Н. Н. Дурново, Н. Н. Соколов и Д. Н. Ушаков) верно наметили состав и расположение диалектных величин: наречий и групп говоров, верно выбрали опорные черты для выделения диалектных единиц и обосновали особое положение среднерусских говоров в диалектном членении русского языка[13].

20 — 30-е гг. в русской диалектологии отмечены работами таких учёных, как Е. Ф. Карский, Н. М. Каринский, А. М. Селищев, В. И. Чернышев, И. Г. Голанов, А. Н. Гвоздев, П. С. Кузнецов, Б. А. Ларин и др.[9] Послевоенное время прежде всего связывается с развитием теории лингвистической географии, работой по сбору материала для составления диалектологического атласа русского языка в 1945 — 1965 гг. (было обследовано около 5 тысяч населенных пунктов по специальной «Программе собираний сведений для составления Диалектологического атласа русского языка»)[15], составлением К. Ф. Захаровой и В. Г. Орловой на основе анализа полученных данных новой диалектологической карты русского языка[16]. Цей період розвитку російської діалектології пов'язаний з роботами Р. І. Аванесова та ін лінгвістів. Поряд з теоретичними роботами з російської діалектології, лінгвістами також був зібраний великий лексичний матеріал і видані словники великого числа російських діалектів.

Примітки

Коментарі
  1. ↑ В русской диалектологии термины северновеликорусское наречие и южновеликорусское наречияе употребляются и в настоящее время наряду с терминами северное (или севернорусское) и южное (или южнорусское) наречия русского языка.
Джерела
  1. ↑ Захарова К. Ф., Орлова В. Г. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-354-00917-0.
  2. ↑ а б Касаткин Л. Л. Русские диалекты. Карты. — М. : Наука.(Перевірено 15 червня 2011)
  3. ↑ Федеральная целевая программа Русский язык. Региональный центр НИТ ПетрГУ. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)(Перевірено 15 червня 2011)
  4. ↑ {{{Заголовок}}}.
  5. ↑ Захарова К. Ф., Орлова В. Г. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-354-00917-0.
  6. ↑ В. В. Лопатин, И. С. Улуханов. Русский язык // Языки мира: Славянские языки. М.:Academia, 2005, с. 445
  7. ↑ {{{Заголовок}}}.
  8. ↑ Ломоносов М. В. Российская грамматика. — СПб.: Имп. Акад. наук, 1755. — 214 с. — Электронное научное издание «Ломоносов» — Фундаментальная электронная библиотека «Русская литература и фольклор» (ФЭБ)
  9. ↑ а б в Иванов В. В. Диалектология // Лингвистический энциклопедический словарь[ru] / Главный редактор В. Н. Ярцева. — М. : Советская энциклопедия, 1990. — 685 с. — ISBN 5-85270-031-2. (рос.)
  10. ↑ а б Самотик Л. Г. В. И. Даль и проблема сибирского наречия // Русское народное слово в историческом аспекте. — Красноярск : Наука, 1984. — С. 3—13.(Перевірено 15 червня 2011)
  11. ↑ Даль В. И. О наречиях русского языка. По поводу «Областного великорусского словаря», изданного 2-м отделением АН // Вестник имп. Русского географического общества. — СПб., 1852.
  12. ↑ Дурново Н. Н., Соколов Н. Н., Ушаков Д. Н. {{{Заголовок}}}.
  13. ↑ а б Касаткин Л. Л. Русские диалекты. Лингвистическая география // Русские. Монография Института этнологии и антропологии РАН. — М. : Наука, 1999. — С. 90—95.(Перевірено 15 червня 2011)
  14. ↑ В. Б. Крысько. Комментарий к «Лекциям по истории русского языка» А. И. Соболевского, с. 18 внутр. пагинации // А. И. Соболевский. Избранные труды, М., 2004
  15. ↑ Язык русской деревни. Диалектологический атлас. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)(Перевірено 15 червня 2011)
  16. ↑ Язык русской деревни. Диалектологический атлас. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)(Перевірено 15 червня 2011)

Див. також

Посилання і література

  • Архангельский областной словарь, вып. 1-11, 1980—2001.
  • Русская диалектология: Учебное пособие для педагогических институтов под ред. П. С. Кузнецова. — М., 1973.
  • Русская диалектология: Учебное пособие под редакцией Е. А. Нефедовой. — М.: МГУ, 1999.
  • Русская диалектология: Учебник для педагогических институтов под редакцией Л. Л. Касаткина. — М., 1989.
  • Язык русской деревни: Школьный общеобразовательный атлас: Пособие для общеобразовательных учреждений. — М., 1994.
Західні:
Слов'янські держави
Східні:
Південні:
західні:
східні:
Інші:
† мертві, а також які розділились чи змінились.
§ вживаються місцеві різновиди мови — ізводи.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Діалекти_російської_мови&oldid=9653238