Медична географія

Медична географія - це суміжна галузь географічної науки, що сформувалася на межі медицини та географії і вивчає вплив умов ландшафтної оболонки та суспільних факторів на здоров'я населення.

Атрибути науки

Об’єкт: медична сфера суспільства, яка охоплює людину, стан її здоров’я та середовище її проживання в рамках конкретних геопросторово-часових координат.

Предмет: просторові і часові закономірності функціонування територіальних систем захворюваності, а також взаємодія та трансформація їх складових.

Мета: розкриття закономірностей існування територіальних систем захворюваності та медичної сфери в цілому.

Завдання науки

• пізнання закономірностей географічного (просторового) впливу навколишнього середовища на людину;
• географічний моніторинг медичної ситуації;
• дослідження географічних факторів, що впливають на виникнення та поширення хвороб;
• оптимізація системи охорони здоров'я на основі нейтралізації негативних факторів впливу на здоров'я населення.

Історія медичної географії

Виникнення

Ареал поширення холери в Лондоні 1854 року. Перша медико-географічна карта Джона Сноу

Офіційною батьківщиною медичної географії визнано Італію. У XVII ст. італійський вчений Б. Раммаціні (1633-1714) увів термін "медична географія" і розкрив зміст цього поняття. У 1853 р. в Берліні вийшла праця Фуке "Медична географія", у якій дано таке визначення цьому поняттю: медична географія - це наука, що вивчає закони за якими на Землі розподіляються і поширюються хвороби. Фуке розрізняє "географічну нозологію" і "нозологічну географію". Французький лікар військового госпіталю Буден у праці "Досвід медичної географії" (1843) дав таке визначення медичній географії: "Народження, життя, захворювання і смерть - все змінюється залежно від клімату і ґрунту, від племені і національності. Ці різноманітні прояви життя і смерті, здоров'я і хвороби, ці неперервні переміни в просторі, що видозмінюються походженням людей, складають спеціальний предмет медичної географії". Класичні дослідження в цій науці були закладені Джоном Сноу в 1854 році, котрий дослідив джерело масового захворювання на холеру в Лондоні, помітивши, що будинки хворих були розташовані біля водойм та водних насосів - осередків поширення хвороби. Американський вчений Лайт (1944) писав, що дві пошукові дисципліни - медицина і географія об'єднали свої засоби і можливості для кардинального вивчення впливу оточуючого середовища на виникнення в людей тих чи інших захворювань.

Медична географія у СРСР

У 1929 році А.Н. Сисін (1879-1956) сформулював завдання медичної географії як дослідження зв'язків масових захворювань з умовами місцевості, а також зв'язків цих захворювань з даним зовнішнім середовищем (географічним ландшафтом у сучасному розумінні). У 1954 році створено Комісію медичної географії - організації Географічного товариства, яка в дуже стислі строки обговорила і розробила теоретичні основи медичної географії, програми і методики медико-географічних досліджень, принципи надання методичної допомоги в проведенні медико-географічного вивчення території країни і регіонів. Аналогічні комісії медичної географії були створені у Львівському, Новосибірському, Омському, Східносибірському (м.Іркутськ), Приамурському (м.Хабаровськ), Сахалінському відділах Географічного товариства колишнього СРСР. У 1960 році в Іркутську відбулася Друга наукова нарада, а у 1962 році у Владивостоку симпозіум на тему "Медико-географічні дослідження у вирішенні комплексних географічних проблем". Проте до спільного погляду на предмет і завдання медичної географії вчені так і не прийшли. Дискусії тривали. У 1955-1956 роках Є.Н. Павловський писав: "Важливою галуззю географічної науки є медична географія, яка вивчає поширення і причини поширення захворювань людини на Землі в рамках материків, територій держав чи яких-небудь інших частин земної поверхні, що мають значний інтерес за своїми особливостями. Аналогічне визначення дає Н.П.Соколов (1958). Японський учений М.Асако у 1956 р. у доповіді на тему "Методи і предмет медичної географії" розкриває суть предмета медичної географії як вивчення патологічних явищ у взаємозв'язку з географічними аспектами людського життя. У 1958 р. Сасне де ля Кальсада у праці "Основи медичної географії" дає історичний огляд розвитку медичної географії. У Ленінграді 19-24 листопада 1962 р. відбулася Перша наукова нарада з проблем медичної географії, метою якої було ознайомлення учасників з основними науковими напрямами медичної географії, обговорення актуальних проблем цієї науки і шляхів швидкого впровадження в практику результатів медико-географічних досліджень, а також визначення перспектив дальшого розгортання наукових праць у галузі медичної географії.

Медична географія в незалежній Україні

Медико-географічні дослідження в Україні особливо активізувались після аварії на Чорнобильській АЕС. Відбувається диференціація медичної географії на окремі самостійні науки, зокрема медичне картографування, величезний внесок у розвиток якого в наші дні зробили Я.І. Жупанський, В.А. Шевченко та інші З'являються нові погляди на предмет і завдання медичної географії з позицій сьогодення. Варті уваги визначення предмета і завдань медичної географії професором Львівського університету О.І. Шаблієм, опубліковані у матеріалах конференції "Здоров'я і середовище", яка відбулась у Любліні (Польща) у 1993 році Згадана конференція є зразком співпраці українських учених з медико-географами інших країн світу. У 1997 році Жупанський Я.І. вніс медичну географію у ряд природничо-соціальних наук, виділив складові медичної географії, такі як:

• Географія природних осередків захворювань;
• Нозогеографія.

Принципи і методи медичної географії

(за Ключко Л.В., 2011 р.)

Принципи:

• цілеспрямованості;
• послідовності;
• цілісності;
• структурності;
• ієрархічності;
• внутрішнього взаємозв'язку;
• функціональності.

Методи:

• медико-географічного опису;
• медико-географічне районування;
• статистико-математичні;
• картографічні;
• соціологічні.

Складові медичної географії

Медичне ландшафтознавство вивчає вплив природної складової територіальних систем захворюваності на стан здоров'я населення, що може бути основою вироблення підходів до оздоровлення певних територій. Медичне країнознавство має своїм завданням вивчити медико-географічні особливості окремих держав, їх територіальних одиниць, інших регіонів і представляти відповідні результати у будь-якій формі (медико-географічні атласи, медико-географічні описи тощо). Нозогеографія досліджує просторове поширення окремих хвороб, інтенсивність їх прояву та співвідношення різних їх видів в залежності від географічного положення території. Напрацьований матеріал є основою для визначення головних особливостей територіальної організації цього явища. Ландшафтна епідеміологія головним завданням має визначення природних умов утворення та закономірностей функціонування ареалів інфекційних хвороб, які передаються від тварин до людей (природних осередків хвороб). Географія медичного обслуговування вивчаю мережу медичних закладів, її відповідність проблемам населення з метою складання рекомендацій по підвищенню ефективності її роботи в залежності від існуючих показників захворюваності

Література

• Rupke , N.A. (ed.) ( 2000 ) Medical Geography in Historical Perspective . Wellcome Trust Centre for the History of Medicine, London.
• Tim Brown. A Companion to Health and Medical Geography. Wiley-Blackwell, 2010. - 640 p.
• Шевчук Л. Т. Основи медичної географії. – Львів: Світ, 1997. – 167 с.
• Шевченко В.А. Медико-географическое картографирование территории Украины. К., 1994.
• Гуцуляк В.М., Наконечний К.П. Медико-екологічна оцінка ландшафтів Чернівецької області: Монографія. – Чернівці: Рута, 2010. – 150 с.
• Гуцуляк В.М., Нечипоренко Г.Л., Шевченко В.О. Загальна медична географія світу: Монографія. - Київ, 1998. – 178 с.
• Гуцуляк В.М. Медична географія: Екологічний аспект: Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2008. - 132 с.
• Медико-географічний атлас України / Барановський В.А., Пироженко К.Г., Шевченко В.О. К.: Зелений світ, 1995. Вип. 1. – 32 с.
• Чаклин А.В. География здоровья. М.: Знания, 1986. 151 с.
• Воронов А.Г. Медицинская география. Общие вопросы. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. 161 с.