Стара Ладога
| село Стара Ладога | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| рос. Старая Ладога | |||||
| |||||
| |||||
| Країна |  Росія
| ||||
| Суб'єкт Російської Федерації |  Ленінградська область
| ||||
| Муніципальний район | Волховський район | ||||
| Код ЗКАТУ: | 412 098 629 | ||||
| Код ЗКТМО: | 41609462101 | ||||
| Основні дані | |||||
| Час заснування | середина VIII ст. | ||||
| Перша згадка: | середина IX ст. | ||||
| Населення | 1954 особи (2017) | ||||
| Поштовий індекс | 187412 | ||||
| Телефонний код | +7 81363 | ||||
| Географічні координати: | 59°59′56″ пн. ш. 32°17′44″ сх. д. / 59.99893600002777561° пн. ш. 32.29580000002777496° сх. д.Координати: 59°59′56″ пн. ш. 32°17′44″ сх. д. / 59.99893600002777561° пн. ш. 32.29580000002777496° сх. д. | ||||
| Водойма | річка Волхов | ||||
| Вебсторінка | staraya-ladoga.ru | ||||
| Мапа | |||||
  Стара Ладога | |||||
|
| |||||
|
| |||||
.png)
Стара́ Ла́дога (рос. Старая Ладога; давньоскан. Aldeigjuborg; до 1703 — місто Ладога[1]) — село Волховського муніципального району Ленінградської області Росії, адміністративний центр Староладозького сільського поселення. Розташоване на лівому березі річки Волхов, за 12 км від Ладозького озера. Герб та прапор затверджено Рішенням Ради депутатів МО Староладозьке СП № 14 від 20 листопада 2007 року.[2]
Історія та археологія[ред. | ред. код]
Перша літературна згадка про місто зафіксована в «Сазі про Олава Трюґґвасона» монаха Одда Сноррасона. У скальдичних віршах варягів-вікінгів місто звали Aldeigja, а в саговій традиції — Aldeigjuborg. За археологічними даними, місто існувало з 9 століття на торговельному шляху від Балтійського моря на Волгу (в Болгари) і на Дніпро («із варяг в греки») й вважається (що дуже сумнівно), що тоді воно було першою князівською резиденцією скандинавської династії Рюриковичів. Скандинави складали верхівку тодішнього суспільства Русі, про що свідчать численні місцеві поховання, досліджені археологами вже в післярадянський час. При цьому антинорманісти заперечують цю версію.
Перша слов'янська знахідка в Старій Ладозі — кривицьке срібне височне кільце — відноситься до 750-х років; воно лежало поряд з головкою Одина та двома десятками ковельсько-ювелірних і столярних інструментів явно скандинавського походження[3]. У Ладозі та її околицях знайдено 6 скарбів арабських куфічних срібних монет,[4] у тому числі найдавніший у Східній Європі — 786 року.[5] Однак висуваються припущення, що дані "знахідки" є пізнішими фальсифікаціями.
У 997 році кам'яні укріплення Ладоґи зруйнували вояки норвезького ярла Ейріка Гаконсона.[6]
У часи князя Ярослава Мудрого в Ладозі був окремий князівський престол, який посідали троюрідний брат княгині Інгігерди Раґнвальд Ульвсон (з 1019 р.) і його син Ульф-Ейлів Раґнвальдсон (пом. 1036/1037).[7]
У «Сазі про Магнуса Доброго» скальди повідомили, що в 1034 році норвезькі гевдінги Ейнар Тамбарскельфір та Кальв Арнарсон прибули по нього до Ладоги, звідки вислали гінців до Ярослава Мудрого у Гольмґарді. Після отримання листів безпеки вони прибули до князя та мали у нього авдієнцію.[8]
В ХІ—XV століттях — це фортеця й торговельно-ремісничий центр Новгородської республіки. Від 1478 року, після завоювання Москвою та підкорення Великого Новгороду, перебуває у складі Московського великого князівства. У 1704 році місто за наказом Петра І перенесли до гирла річки Волхов (Нова Ладога).
Збереглись частина валу і кам'яної фортеці, церкви XII століття (в тому числі й церква Георгія) з фрагментами фресок, залишки житлових кварталів VIII—XII століть. (Версія, про приналежність кварталів, до часу ранішого за десяте століття, є припущенням російських вчених та є сумнівною).
Музей і пам'ятки[ред. | ред. код]
- Староладозький музей-заповідник
- Староладозька фортеця. Заснована варягами ще наприкінці IX ст. (Це припущення бездоказово висувають російські дослідники, оскільки залишок фортечних мурів, давніших за одинадцяте століття, не знайдено) Пам'ятка оборонної архітектури XII–XVI ст. На території фортеці є Георгіївська церква — храм домонгольської архітектури. Дерев'яна клітська церква Дмитра Солунського — 1901 р.
- Микольський Староладозький монастир. Споруди XVII–XX ст. Собор Миколи Чудотворця збудований в 1640-х рр. на місці домонгольського храму початку XIII ст.
- Церква Різдва Івана Предтечі колишнього Предтеченського монастиря — 1695 р.
- Успенський Староладозький монастир (XII–XIX ст.). Успенська церква (1160-і рр.) — споруда домонгольської архітектури.
- Олексіївська церква. 1833 р., класицизм.
Символіка[ред. | ред. код]
Герб Староладозького сільського поселення затверджено Рішенням Ради депутатів муніципальної освіти «Староладозьке сільське поселення Волхівського муніципального району Ленінградської області» № 14 від 20 листопада 2007 року[9]. З обґрунтування символіки герба:
Символ сокола олицетворяет на гербе славную историю Старой Ладоги, и с одной стороны, напоминает найденную при раскопках в Старой Ладоге бронзовую бляху с изображением птицы (См., например: А. Н. Кирпичников, В. Д. Сарабьянов. “Старая Ладога. Древняя столица Руси”. СПб. Славия. 2003. С. 135, 143), c другой стороны, напоминает трезубец — знак Рюриковичей.
До 2007 року село Стара Ладога не мало герба, проте зі Знаменного гербовника Б.К. Мініха (1730-і рр) відомий опис герба ладозьких полків: «шлюза, ворота золоті, стіни червоні, поле блакитне»[10].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Войтович Л. Гольмґард… — С. 43.
- ↑ ГЕРБ СТАРОЛАДОЖСКОГО СЕЛЬСКОГО ПОСЕЛЕНИЯ. К. С. Башкиров, В. В. Карпунина, С. Ю. Штейнбах
- ↑ Войтович Л. Загадки вікінгів: Ладога і Пліснеськ… — С. 154.
- ↑ див. Дирхам
- ↑ Войтович Л. Гольмґард… — С. 53.
- ↑ Войтович Л. Гольмґард… — С. 55.
- ↑ Войтович Л. Гольмґард… — С. 52.
- ↑ Там само. — С. 43.
- ↑ Решение Совета депутатов муниципального образования «Староладожское сельское поселение Волховского муниципального района Ленинградской области» № 14 от 20 ноября 2007 года
- ↑ Староладожского сельского поселения Волховского муниципального района, (Ленинградская область)[недоступне посилання]
Література[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Стара Ладога |
- Войтович Л. Загадки вікінгів: Ладога і Пліснеськ. Продовження дискусії на межі XX—XXI століть // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Збірник наукових праць — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 142—188.
- Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522, травень-червень). — С. 37-55. — ISSN 0130-5247.
- Географический энциклопедический словарь. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — С. 586. (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
| |||||||||
| |||||||||||||||||
|
|
Це незавершена стаття про Ленінградську область. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
