Стрептокок
| Streptococcus | ||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||
| ||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||
|
Стрептоко́к (Streptococcus) — рід сферичних грам-позитивних бактерій типу Firmicutes[1]. Клітинний поділ відбувається вздовж єдиної осі цих бактерій, тому вони ростуть у ланцюжках або парах, звідти й походить їхня назва (від грец. στρεπτό — «скручений у ланцюжок»). Ця структура схожа із структурами стафілококів (Staphylococcus), але останні діляться вздовж багатьох осей і створюють структури, що нагадують виноградні грона.
Стрептококи належать до родини Streptococcaceae, де окрім них патогенними для людини є тільки представники роду Enterococcus[джерело?].
Члени цього роду здатні спричинити стрептококовий фарингіт, бешиху, гнійний менінгіт, пневмонію, ендокардит, харчові отруєння.[2] Варто відзначити, що багато видів стрептококів не патогенні. Стрептококи — складова нормальної мікрофлори рота, шкіри, кишківника і верхніх дихальних шляхів людини.
Етимологія[ред. | ред. код]
Назва «Стрептокок» пов'язана із характерною формою і розміщенням клітин, оскільки грец. στρεπτό — «скручений у ланцюг» і грец. κοκκος — зерно, тобто «у вигляді ланцюжка із круглими зернами» (див. малюнок вище).
Історія[ред. | ред. код]
Відкриття стрептококів[ред. | ред. код]
Стрептококи вперше були виявлені австрійським хірургом Теодором Більротом у 1874 році у хворих на бешиху та ранові інфекції. Він описав їх, як малих організмів, які розташовані ізольовано і по парах, деколи ланцюгами від 4 до 20, а то і більше штук. Важливі дослідження природи стрептококів зробив Луї Пастер у 1879 році, коли він виділив мікроорганізмів із матки та з крові жінки, у якої була пологова гарячка[3]. У подальших дослідах Пастер продемонстрував, що стрептококи є причиною високої смертності вагітних жінок та новонароджених дітей, які народжували у той час.
У 1884-му році Ф. Розенбах дослідив виділену ним бактерію з гнійної рани, тим самим він відкрив новий вид, який назвав Streptococcus pyogenes[4]. Раніше Фелейсен виділив стрептококи у хворого на бешиху, а Розенбах назвав їх S. erysepaltis[5]. Проте подальші огляди показали, що не було конкретної характеристики, яка зв'язувала б стрептококи із конкретними захворюваннями[6]. Тому Ендрюс та Крісті запропонували, що видові назви стрептококів: S. pyogenes, S. eryespaltis, S. scarlatinae і S. puerperalis віднести до однієї загальної назви — Streptococcus pyogenes[7][4].
Морфологія[ред. | ред. код]
Стрептококи мають кулясту, овоїдну або ланцетоподібну форми, діаметр яких становить 0,5 — 2 мкм[8], не утворюють спор, патогенні види утворюються капсулу, нерухомі, грампозитивні. У препаратах розміщуються у формі ланцюжка різної довжини або у вигляді диплококів (по дві бактерії разом). За типом дихання стрептококи — факультативні анаероби, хоч є деякі види із сильним анаеробізом[9].
Резистентність[ред. | ред. код]
Стрептококи стійкі до дії низьких температур, висушування, особливо у білкових субстратах (кров, гній, слиз), у пилу та на поверхні предметів зберігаються декілька місяців. У разі нагрівання до 56 °C стрептококи гинуть через 30 хв, а при дії дезрозчинів — через 15 — 20 хвилин. У висушеному гної та мокротинні можуть зберігатися місяцями[10].
Класифікація стрептококів[ред. | ред. код]
Види стрептококів класифікують перш за все ґрунтуючись на їх гемолітичних властивостях (пошкодження червоних кров'яних тілець у лабораторних умовах)[11]. Альфа-гемоліз зумовлює редукцію заліза в гемоглобіні, що надає колонії зеленуватий колір на поверхні чашки Петрі з додаванням крові до агару. Бета-гемоліз — повний розрив червоних кров'яних тілець, що створює чіткі вільні області навколо бактеріальних колоній на агарі. Інших стрептококів позначають як гамма-гемолітичних, що фактично означає відсутність гемолізу. Далі бета-гемолітичні стрептококи класифікують у серовари, тобто ґрунтуючись на специфічних вуглеводах у бактеріальній клітинній стінці.
Альфа-гемолітичні стрептококи[ред. | ред. код]
Пневмококи[ред. | ред. код]
- S. pneumoniae, один з основних збудників бактеріальної пневмонії і менінгіту.
Viridans та інші альфа-гемолітичні стрептококи[ред. | ред. код]
- S. mutans, що бере участь у виникненні зубного карієсу.
- S. viridans, причина ендокардиту і зубного абсцесу.
- Streptococcus thermophilis, якого використовують у виробництві швейцарського сиру.
Бета-гемолітичні стрептококи[ред. | ред. код]
Група A[ред. | ред. код]
S. pyogenes (також відомий як GAS) — причинний агент стрептококової інфекції групи A, зокрема стрептококового фарингіту (застаріле — ангіна), гострого ревматизму, бешихи, скарлатини і гострого гломерулонефриту. Якщо не лікувати стрептококовий фарингіт, він може спричинити гостру ревматичну гарячку, при якій ушкоджуються суглоби і серцеві клапани[12]. Інші види стрептококів також можуть мати антиген групи A, але інфекції людини іншими видами, окрім S. pyogenes, здається, казуїстичні.
Група B[ред. | ред. код]
S. agalactiae або GBS спричинює менінгіт у новонароджених і людях похилого віку, з випадковими системними бактерієміями. Вони можуть також колонізувати жіночі внутрішні статеві органи, збільшуючи ризик передчасного прориву мембран і передачі до дитини. Центр контролю захворювань США рекомендує вагітним жінкам проходити перевірку на стрептокок групи B і, у випадку інфекції, приймати антибіотики перед пологами для скорочення ризику передачі її до новонародженого. Проте, у Великій Британії, оскільки поширеність інфекції в жіночому статевому тракті становить лише 15 % від загального числа інфекцій, антибіотики не рекомендуються, тому що побічні ефекти від використання антибіотиків у всіх жінок з позитивною реакцією перевищують малу користь від них.
Група C[ред. | ред. код]
Стосується, зокрема, S. equi, який зумовлює мит у коней, і S. zooepidemicus, який спричинює хвороби у декількох видів ссавців, зокрема рогатої худоби та коней.
Група D (ентерококи)[ред. | ред. код]
Багато колишніх стрептококів групи D було рекласифіковано та віднесено до роду Ентерококи (в тому числі S. faecalis, S. faciem, S. durans і S. avium)[13]. Наприклад, Streptococcus faecalis зараз називають Enterococcus faecalis. Решта неентерококових представників групи D — це S. bovis і S. suis.
Негемолітичні стрептококи[ред. | ред. код]
Негемолітичні стрептококи рідко породжують хвороби.
Епідеміологічні особливості[ред. | ред. код]
Хвороба може бути як ендогенною, так і екзогенною. Екзогенне зараження відбувається рідше аніж ендогенне поширення збудника всередині організму. Джерелом екзогенних інфекційних хвороб є люди, які хворіють на скарлатину, пневмонію та деякі інші стрептококові інфекції. Оскільки основними механізмами передавання, є повітряно-крапельний та контактний, то цим пояснюється чому певна кількість людей може захворіти на ту чи іншу інфекційну хворобу, особливо ті, у кого слабкий як загальний, так і місцевий імунітет.
Імунітет[ред. | ред. код]
Імунітет при стрептококових інфекціях, окрім скарлатини, де основне значення має антитоксичний імунітет, є слабким, нестійким і недовготривалим. Після перенесення захворювання, утворюються різні антитіла, але захисне значення мають лише антитоксини і типоспецифічні М-антитіла. З іншого боку, люди, які перехворіли, у них часто виникає алергізація організму, чим пояснюється схильність до рецидивів[9].
Лікування[ред. | ред. код]
 | Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря. |
Для лікування використовують бета-лактамні антибіотики (пеніциліни, цефалоспорини, карбапенеми), макроліди (азитроміцин, кларитроміцин тощо), аміноглікозиди (гентаміцин, амікацин тощо).
Профілактика[ред. | ред. код]
Для профілактики стрептококових інфекцій проводять неспецифічні заходи: виявлення, ізоляцію і лікування хворих, дотримання правил санітарно-гігієнічного режиму та особистої гігієни. Специфічна профілактика не розроблена. Для профілактики ревматизму використовують біциліни.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ryan KJ; Ray CG (editors) (2004). Sherris Medical Microbiology (вид. 4th ed.). McGraw Hill. ISBN 0-8385-8529-9.
- ↑ Стрептококова інфекція | Центр громадського здоров'я. phc.org.ua. Архів оригіналу за 13 грудня 2021. Процитовано 13 грудня 2021.
- ↑ Alouf, Horaud, J. E., T. (1997;). Streptococcal Research at Pasteur Institute from Louis Pasteur’s time to date. 418:7–14 (english) . Advances in Experimental Medicine and Biology. с. 418: P. 7–14.
- ↑ а б Evans, A. C. (1936). Studies on Hemolytic Streptococci: II. Streptococcus pyogenes. 611–624 (english) . Journal of Bacteriology. с. 611—624.
- ↑ Rosenbach, F. J. (1884). Mikro-organismen bei den Wund-Infections-Krankheiten des Menschen (німецька) . Bergmann.
- ↑ Ferretti, Joseph; Köhler, Werner (1 січня 2016). Ferretti, Joseph J.; Stevens, Dennis L.; Fischetti, Vincent A. (ред.). History of Streptococcal Research. Streptococcus pyogenes: Basic Biology to Clinical Manifestations. Oklahoma City (OK): University of Oklahoma Health Sciences Center. PMID 26866232. Архів оригіналу за 19 вересня 2019. Процитовано 4 лютого 2017.
- ↑ Andrewes, Christie, F. W., E. M (1932). The haemolytic streptococci: their grouping by agglutination (англійська) . London: H.M. Stationery Office.
- ↑ Streptococcus - bacterial genus - Microbiology Dictionary. catalog.hardydiagnostics.com. Архів оригіналу за 8 липня 2017. Процитовано 4 лютого 2017.
- ↑ а б http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/micbio/lectures_stud/uk/stomat/ntn/мікробіологія,%20вірусологія%20та%20імунологія/2/06%20патогенні%20коки.%20стафілококи%20і%20стрептококи.%20менінгококи%20і%20гонококи.htm[недоступне посилання]
- ↑ Микробиология - Стрептококки. microbiology.ucoz.org. Архів оригіналу за 5 лютого 2017. Процитовано 4 лютого 2017.
- ↑ Patterson MJ (1996). Streptococcus. In: Baron's Medical Microbiology (Baron S et al, eds.) (вид. 4th ed.). Univ of Texas Medical Branch. (via NCBI Bookshelf) ISBN 0-9631172-1-1.
- ↑ Cardiovascular diseases (CVDs). www.who.int (англ.). Архів оригіналу за 7 вересня 2021. Процитовано 13 грудня 2021.
- ↑ Ruoff KL (1990). Recent taxonomic changes in the genus Enterococcus. Eur J Clin Microbiol Infect Dis. 9 (2): 75—9. PMID 2108030.
Література[ред. | ред. код]
- Мікробіологія: підручник / В. А. Люта, О. В. Кононов. — К.: Медицина. — 2008. — с. 456: 198—200. ISBN 978-966-8144-62-2
|
|