Струсів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Струсів
Герб Струсова Прапор Струсова
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район Тернопільський район
Громада Микулинецька селищна громада
Код КАТОТТГ UA61040290180062917
Основні дані
Засноване 1434
Населення 1 501
Територія 3.526 км²
Густота населення 425.69 осіб/км²
Поштовий індекс 48127
Телефонний код +380 3551
Географічні дані
Географічні координати 49°20′20″ пн. ш. 25°37′00″ сх. д.H G O
Водойми р. Серет
Відстань до
районного центру 		9 км
Найближча залізнична станція Микулинці-Струсів
Відстань до
залізничної станції 		4 км
Місцева влада
Адреса ради 48120, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, смт. Микулинці, вул. Степана Бандери, буд. 11
Карта
Струсів. Карта розташування: Україна
Струсів
Струсів
Струсів. Карта розташування: Тернопільська область
Струсів
Струсів
Мапа
Мапа

CMNS: Струсів у Вікісховищі

Стру́сів — село (колишнє містечко) в Україні Микулинецької селищної громади Тернопільського району Тернопільської області. Адміністративний центр колишньої Струсівської сільської ради. Населення — 1465 осіб (2007).

Розташоване над річкою Серет на західному Поділлі.

Пам'ятки архітектури: колишній палац графа Ґолуховського у стилі ампір (XVIII ст.) і печерна церква з вівтарем, витесаним у камені, та з коморою, в стінах якої були викуті келії для монахів; поверх тієї церкви у XVIII ст. поставили нову монастирську церкву святого Миколая, у 1880-х перетворену на латинський костел святого Станислава.

Літопис[ред. | ред. код]

Вигляд на церкву

Середньовіччя[ред. | ред. код]

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки давньоруської доби.

Перша писемна згадка — 1434 р. як Підбогородиче (Підбугорище,[1] Підбугородичин, Підгородиче, Підгородище). Згадується у тогочасних документах як власність Яна з Ориніна (званий також Януш, брат подільського воєводи Грицька Кердейовича[2]). В 1494 р. Підгородище належало синові Яна з Ориніна Кердея — теребовлянському старості Станіславу Кердею. Від початку XVI ст. місто отримало назву від прізвища нових власників — Струсів. У цей період над урочищем Чортова Дебра побудовано замок. Напевно, тоді ж місто отримало свою символіку — герб Корчак (родовий герб Струсів). 1610 р. власник містечка Миколай Струсь отримав королівський привілей на дві ярмарки на рік і щовівторка — торги.

1718 р. ремісники Струсова об'єдналися в цехи. У 1747 р. затверджено статут цеху столярів, римарів, колодіїв, бондарів, слюсарів, ковалів, котлярів, гончарів.

У XVIІІ столітті тодішній власник Струсова воєвода київський Франциск Салезій Потоцький виділив ченцям 60 тисяч злотих на зведення нового храму та келій. У грудні 1772 року було завершено проект нових споруд монастиря та церкви. Нагляд за будівництвом проводив  чернець-архітектор, який спеціально прибув з  Константинополя. Вже 1775 року над давніми печерами було зведено нову барокову церкву, яку теж назвали на честь Св. Миколая. Першим ігуменом монастиря став отець Епіфаній Ляхоцький.[3]

Модерна доба[ред. | ред. код]

1880 р. в містечку проживало 2683 осіб і було 366 господарств.

1900 р. у Струсові працювали дві приватні лікарі, три акушерки, функціонувала аптека. 1904 року парох містечка (УГКЦ, з кінця 1890-х) о. Цегельський Теодор заснував тут найбільшу в краї кредитово-щадничу кооперативу «Власна поміч», де книговодом, зокрема, працював його син Роман.[4]

1 серпня 1934 року було утворено сільську ґміну Струсів, до якої увійшли давніші навколишні ґміни[5] До 1939 р. діяли українські товариства «Просвіта», «Луг», «Січ», «Союз українок», «Сільський господар» та інші, «Братство тверезости», кооператива.

Жертви Другої світової війни[ред. | ред. код]

Населення села зазнало значних втрат під час Другої світової війни, в основному через активні в цьому районі українських повстанців.

8 липня 1941 року німецьке військо ввійшло до Струсова. Вже 26 липня окупанти розстріляли перших 6 євреїв.[6]

29 серпня 1942 року німецькі війська розстріляли 20 жителів Струсова. Згодом, 5 вересня того ж року ще 30.

В листопаді 1942 року зі Струсова було перевезено до Теребовлі єврейське населення (1900 р. р. кількість євреїв у містечку становила більше 700 осіб). Частину з них було вивезено до винищувального табору у місті Белжець, а інших залишили у новоствореному Теребовлянському ґетто. У квітні-червні 1943 року ґетто було ліквідовано.

18 грудня 194 року гестапівці згідно зі списком, складеним поляками, заарештували близько 40 осіб і тримали їх в місцевій школі. Коли дійшли до будинку Василя Кароля, якого занесли в список, як керівника районного осередку ОУН, Кароль почав відстрілюватись, втік і повернувся в містечко зі своєю боївкою, щоб рятувати заарештованих мешканців.[7] 2 січня 1944 великий німецький відділ із залученням танків та автомобілів оточив Струсів, Варваринці, Різдвяни й Бернадівку. Коло 600 чоловіків цих сіл зігнали до читальні, після чого виокремили поляків яких відпустили. — 25 мешканців навколишніх сіл; усього під час окупації загинуло понад 500 мешканців містечка. Там зачитали список із 25 осіб, які були призначені до розстрілу. Шукали також пароха Осипа Панасюка, який незадовго перед тим виїхав із Струсова. Перед самим моментом розстрілу на ринковій площі війт Слободян вигукнув "Хай живе Україна!", інші засуджені відповіли "Слава Україні!". Ще 74 особи відвезли до Тернополя звідки трьох відпустили Решту 71 відправили до концтабору з якого жоден не повернувся. Цього разу так само розстріли та арешти відбувались відповідно до списку складеного польськими сусідами.[7]

Радянський період[ред. | ред. код]

Січень 1940 — березень 1959 — райцентр Тернопільської области.

16 травня 1950 року через Струсів почало курсувати «вантажне таксі» з Бучача (відправлення о 9°°) до Тернополя (назад о 16°°).[8]

Мікротопоніми[ред. | ред. код]

Поле «Дубовецка», яр «Чорлівська дебра»[9].

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1781 особа, з яких 840 чоловіків та 941 жінка[10].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1614 осіб[11].

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[12]:

Мова Відсоток
українська 99,33 %
російська 0,60 %
польська 0,07 %

Родина власників[ред. | ред. код]

Миколай Струсь був одружений (близько з 1610 року) з Зофією Ожеховською (Zofia Orzechowska h. Rogala). В них було дві дочки.

Інформація про Гелену Калиновську не відповідає історичним фактам і є помилковою. Гелена Струсь не була одружена з Валентієм-Олександром Калиновським. «Дочка Миколи Струся — Гелена Калиновська — була одружена з Валентієм Александром Калиновським. Дочка Валентія Александра Калиновського була дружиною Станіслава „Ревери“ Потоцького».

Насправді Струсів перейшов до Адама Калиновського. Був одружений з родичкою Зофією Кристиною Струсь (рідна тітка). Маючи її взаємність, не отримав дозволу Миколая Струся. Це спричинило скандал — він викрав її із прислугою (пол. wyprawą) із замку в Галичі[16] та взяв шлюб.[17] Дітей не мали. Вдова повторно одружилася, з руським воєводою князем Костянтином Вишневецьким.

Струсів перейшов до гетьманської гілки роду Потоцьких — гербу Срібна Пилява. Правнук «Ревери» — Станіслав «Щенсний» Потоцький — продав 1780 р. Струсів Лянцкорунським. Бездітні Лянцкоронські записали Струсів разом з кількома фільварками та степом «Панталихою» Влодзімежу Баворовському (1825—1917). Наприкінці XIX ст. В. Баворовський продав Струсів своєму родичу — Юзефові Ґолуховському (1861—1917, син графа, намісника Галичини Аґенора Ромуальда Голуховського). 17 березня 1771 р. містечко одержало повторний привілей на маґдебурзьке право.

Поширені прізвища[ред. | ред. код]

Кароль, Заяць, Бартницький, Гадзінський, Гірняк, Дерень, Іванчук, Левандовський, Раба, Ситник, Станимир, Холодницький, Янковський[9].

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Костел святого Антонія, 1903
Синагога. Пам'ятка архітектури місцевого значення (XIX ст.). Реєстр. номер: 1916
Палац Потоцького
Млин, 1911

Збереглися старий парк із палацом XVIII ст., садиби-будинки Гірняків і Ситників-Сліпих (XIX ст.), млин (1911 р.).

Архітектури[ред. | ред. код]

Природи[ред. | ред. код]

Ботанічні пам'ятки природи місцевого значення Сосна австрійська та Теребовлянська бучина №1.

Пам'ятники[ред. | ред. код]

  • Тарасові Шевченку (1993 р.)
  • насипано символічні могили УСС (1991 р.) та воякам УПА.
  • 23 серпня 2009 року урочисто відкрито пам'ятник Степанові Бандері[19].
  • меморіальна таблиця родин Гірняків — Ситників — Сліпих, Теодору Цегельському, на пам'ять про трагедію 2 січня 1944 р.
  • «фігура» святого Антонія.

Некрополі[ред. | ред. код]

  • Християнське кладовище; на ньому, зокрема, похований поет Степан Будний, на його могилі споруджено пам'ятник-надгробок (1961 р., скульптор Володимир  Бець). Також споруджено пам'ятник на братській могилі воїнів ЧА (1954 р.: земляний насип, у центрі якого дві вертикальні плити, розміщені поруч)[20]
  • Єврейське кладовище, розташоване навпроти християнського, поблизу автодороги Н-18, що їх розділяє.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Працюють ЗОШ I—III ступенів, де від 1991 р. діє літературно-меморіальний музей С. Будного, обласна санаторна школа-інтернат, дитячий табір «Зорепад», Будинок культури, бібліотека, краєзнавчий музей Струсівської закутини, засл. самодіял. капела бандуристів «Кобзар» та її музей, ТзОВ «Струсів-Авто 1962».

Відомі люди[ред. | ред. код]

  • Учасник УПА- Петро Гасій, псевдо «Крук». Брав участь в УПА Тернопільщини. Полк Лисоня. Мав нагороди, відзнаки. Загинув з двома товаришами при переході через границю, 7 травня 1946 . Рідна сестра в м. Тернопіль.

Народилися[ред. | ред. код]

Проживали[ред. | ред. код]

Працювали[ред. | ред. код]

Дідичі[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Струсів — найгарніше село Тернопілля. Збруч (укр.). 26 листопада 2017. Процитовано 28 березня 2024.
  2. ↑ Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa, 1907. — Cz. 1. — T. 10. — S. 43. (пол.)
  3. ↑ Струсів – люди та пам'ятки. Збруч (укр.). 7 грудня 2017. Процитовано 28 березня 2024.
  4. ↑ Дем'янова І, о. Сивак І. Цегельський Теодор Томович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 569. — ISBN 978-966-528-279-2.
  5. ↑ Dz.U. 1934 nr 68 poz. 635. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 21 lipca 1934 r. o podziale powiatu trembowelskiego w województwie tarnopolskiem na gminy wiejskie. [Архівовано 9 березня 2014 у Wayback Machine.] (пол.)
  6. ↑ Струсів – люди та пам'ятки. Збруч (укр.). 7 грудня 2017. Процитовано 28 березня 2024.
  7. ↑ а б Курочка М. Трагедія у Струсові / Теребовельська Земля, 1968, Нью-Йорк, - С.483
  8. ↑ Колгоспне життя. — Бучач, 1950. — № 41. — 18 трав. — С. 2.
  9. ↑ а б Горбач О. Говірки й словник діялектної лексики Теребовельщини / Відбиток з. «Наукових Записок» Українського Технічно-Господарського Інституту. Мюнхен, 1971. — С. 174
  10. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  11. ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Тернопільська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  12. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  13. ↑ Таблица 44. Вишневецкие. Князья на Волыни. Король Польши 1669—1673 [Архівовано 17 листопада 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
  14. ↑ H. Kowalska. Sienieński Jan z Pomorzan h. Dębno (zm.1598/99) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1996. — t. XXXVII/2, zeszyt 153. — S. 187—188. (пол.)
  15. ↑ Sienieńscy (01) [Архівовано 31 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  16. ↑ Spieralski Z. Kalinowski Adam z Husiatyna h. Kalinowa (1602—1638)… — S. 452.
  17. ↑ Kalinowski [Архівовано 26 лютого 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  18. ↑ Андрусяк Н. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 46.
  19. ↑ 20 хвилин. У Струсові на Тернопіллі теж встановили пам'ятник Бандері. Архів оригіналу за 29 серпня 2009. Процитовано 20 жовтня 2009.
  20. ↑ Андрушків. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили. — Тернопіль : Підручники і посібники, 1998. — С. .
  21. ↑ Мельничук Б. Гірняк Володимир Йосипович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 357. — ISBN 966-528-197-6.
  22. ↑ Кушнерик Г., Мельничук Б. Гірняк Йосип Йосипович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 357–358. — ISBN 966-528-197-6.
  23. ↑ Мельничук Б. Гірняк Юліян Йосипович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 359. — ISBN 966-528-197-6.
  24. ↑ Ониськів М. Дмитрук Хризант-Любомир // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 530. — ISBN 966-528-197-6.
  25. ↑ Кушнерик Г. Земський Людвіґ // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 650. — ISBN 966-528-197-6.
  26. ↑ Тернопільщина втратила захисника Петра Мурзу - 20 хвилин. te.20minut.ua (укр.). Процитовано 14 квітня 2024.
  27. ↑ Дем'янова І., Кушнерик Г., Пиндус Б. Ситник-Сліпа Ольга Йосипівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 261–262. — ISBN 978-966-528-279-2.
  28. ↑ Свідзинська, Ольга (27 липня 2017). Ситник Сліпа Ольга, учителька, перекладачка - Історія Пласту (амер.). Процитовано 28 березня 2024.
  29. ↑ Головин Б., Кушнерик Г., Пиндус Б. Сліпа Ольга Родіонівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 288–289. — ISBN 978-966-528-279-2.
  30. ↑ Головин Б., Кушнерик Г., Пиндус Б., Ханас В. Северина Париллє // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 29, 31. — ISBN 978-966-528-279-2.
  31. ↑ Указ Президента України №514/2016 "Про відзначення державними нагородами України працівників агропромислового комплексу". Архів оригіналу за 8 січня 2017. Процитовано 8 січня 2017.
  32. ↑ ПУХАЛЬСЬКИЙ Іларіон Юрійович. Тернопільщина (укр.). 18 листопада 2018. Процитовано 29 березня 2024.
  33. ↑ Гідних уродженців Тернопільщини відзначили орденами і званнями. Терен (укр.). 29 червня 2016. Процитовано 14 квітня 2024.
  34. ↑ Гриб, А. Є. Кульчицький Михайло Йосипович (Ukrainian) . Т. 16. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. ISBN 978-966-02-2074-4.
  35. ↑ Дем'янова І. Мельничайко Володимир Ярославович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 497. — ISBN 966-528-199-2.
  36. ↑ Дем'янова І. Мельничайко Олександра Іванівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 497. — ISBN 966-528-199-2.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Селища
Села
Міста магдебурзького права на Тернопільщині
XIV століття
XV століття
XVI століття
XVII століття
XVIII століття
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Струсів&oldid=42318421