Сутінки Бріарею

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сутінки Бріарею
The Twilight of Briareus
Жанр наукова фантастика
Форма роман
Автор Річард Каупер
(Джон Міддлтон Маррі-мол.)
Мова англійська
Опубліковано 1964
Країна  Велика Британія
Видавництво Віктор Голланц Лтд

«Сутінки Бріарею» (англ. The Twilight of Briareus) — науково-фантастичний роман Джона Міддлтона Маррі-молодшого, написаний під псевдонімом Річард Каупер. «...поєднує теми катастрофи та вторгнення»[1]. Один з критиків побачив цю книгу такою, якою інші романи Каупера повинні були в душі автора[2].

Написання та публікація[ред. | ред. код]

За словами самого Каупера, він написав книгу майже відразу після того, як його роман «Кулдесак» був успішно опублікований у 1970 році, а «Сутінки» стали «суттєвішою роботою в усіх відношеннях». Його видавці відкинули роман, і, попри відсутність особливого бажання, все ж розпочав роман «Клон» з ідеєю сатиризувати людей-фантастів, яким не подобалися «Сутінки». Видавці з задоволенням сприйняли «Клон», роман добре продавався, тому вони вирішили взяти й «Сутінки Бріарею», які мали ще більший комерційний успіх[3].

Місце розгортання подій роману та оповідач[ред. | ред. код]

Події роману розгортаються у часовому проміжку між 1983 по 1999 роком, переважно в Англії. Розпочинаються вони у, вочевидь, вигаданому прибережному містечку, яке називається Гемптон, згодом переносяться до інших місць, таких як Оксфорд та швейцарська Женева, а завершуються на фермі в Лінкольнширі.

Зірка Дельта Бріарея, яка фігурує в романі, також вигадана; немає сузір’я, яке називається Бріарей (велетень у грецькій міфології).

Більша частина книги — розповідь від першої особи, написана головним героєм Келвіном Джонсоном. Розпочинається зі сцени його знаходження ферми в Лінкольнширі і триває довгою ретроспективою, викладається у хронологічному порядку до цього моменту. За цим переказом йде його щоденник на фермі. Книга закінчується «припискою» її редактора, іншого героя.

Сюжет[ред. | ред. код]

Дельта Бріарея стає надновою лише за 130 світлових років від Землі. Милуючись полярним сяйвом, викладач англійської мови в загальноосвітній школі Келвін Джонсон зустрічає одну зі своїх учениць Маргарет Гарді. Шоковані від смерчу, спричиненого надновою, Келвін та Маргарет загадково виступають у безрадісний сексуальний акт. Келвін дізнається, що Маргарет та багато інших шістнадцятирічних дівчат тоді спали або протягом цілої доби, або ще й довше, при цьому бачачи дивні сни.

Декілька місяців по тому виявилося, що вагітність у дівчат розпочалася не з часу наднової. Келвін та інші стикаються з можливістю вимирання людства. Хоча більшість вчених розгублені, пенсіонер-професор зоології Ангус Макгарті припускає, що деякі могутні сутності скористалися надновою, щоб спробувати «оволодіти» людством, і зачаття не трапляються, оскільки на підсвідомому рівні люди віддають перевагу вимирання, аніж втраті людської ідентичності.

Люди, які спали, переважно дівчата, стають відомими як «зета-мутанти» після нового «зета-ритму», який спостерігається в їхніх мозкових хвилях. Іноді їх розум «зливається» разом, і вони можуть бачити видіння, які здаються передсвідомими. Вони схильні приймати події в міру їх появи — «шаблон повинен реалізовуватися сам». Принаймні деякі дівчата серед них відчувають у себе примус до сексу з Келвіном, але він чинить опір. Дослідники беруть Зет під варту, оскільки, схоже, вони можуть завагітніти, але Кальвін рятується за допомогою симпатій Зет. Здається, дослідницький проєкт Zeta не дав життєздатних дітей, і більшість випробовуваних були вбиті або зазнали психічних збитків. Осоромлений світ починає добре ставитися до решти Зет.

Келвін виявляється «диплодевіантом», одним з дуже небагатьох людей, чиї зета та альфа ритми перебувають у фазі. Макгарті припускає, що Зети значною мірою приєдналися до захоплення «бріарейцями» і що диплодевіанти, які менш фаталістичні, ніж більшість Зет, мають вирішальний голос у тому, чи прийме його людство в цілому.

Келвін знову зустрічає Маргарет, і вони стають коханцями. Діти, зачаті безпосередньо перед надновою, «Сутінкове покоління», виявляються Зетами, які поділяють почуття та ясновидіння ще сильніше, ніж їхні старші «колеги». Більшість із них доставляються до центру в Женеві, який працює за гуманітарною лінією. Наднова порушила Гольфстрим, і клімат Великої Британії стає холодним, що змушує більшість її жителів виїхати. Келвін і Маргарет на декілька років переїжджають до Женеви.

Келвін та Маргарет мають видіння певної ферми в Англії, яку, на їхню думку, вони повинні знайти. Після важкої поїздки до Лінкольнширу (де сніг ще не повністю тарне в червні) вони виявляють ферму з сиротою-рідлітком Елізабет та її кузена-орфана Тоні. Елізабет — чи не єдина представниця «Сутінкового покоління», яка є дитиною Зети; Келвін приходить до висновку, що вона також єдина жінка-диплодевіант. Тоні та Маргарет закохуються, а потім Келвін та Елізабет роблять те саме. Елізабет завагітніла. Спенсер, містично та релігійно налаштований Зета, який проживав на фермі, повертається до неї.

Келвін має все чіткіші видіння, а потім розмовляє з «бріарейцем». Він дізнається, що його покликли для вибору: старе людство з його боротьбою, або групову свідомість та блаженне життя, пропоновані бріарейцями. Спенсер порівнює роль Келвіна з роллю Христа.

«Приписка» Спенсера розповідає, як під час роботи Елізабет, дикі собаки атакують ферму. Келвін бере рушницю, щоб розправитися з ними, але вона стріляє, вбиваючи його. Спенсер приходить до висновку, що Келвін навмисно пожертвував своїм життям, оскільки знав, що цей вчинок був єдиним, яку могли прийняти як старе людство, так і зети та бріарейці. Народжується дитина. У цей момент Зети отримують можливість зачати нове життя, починається відродження світу, керуючись духовними силами нового покоління.

Критика[ред. | ред. код]

«Сутінки Бріарея» посіли десяте місце в опитуванні премії «Локус» за звання найкращого науково-фантастичного роману 1974 року.[4].

Стівен Е. Ендрюс і Нік Реннісон опустили «Сутінки Бріарею» зі свого списку «100 науково-фантастичних романів, які потрібно прочитати», але у своїй передмові Крістофер Пріст зазначив, що там може бути «Дорога до Карлея» Коупера й «повинна бути»[5].

Іден Робінсон у цій книзі високо оцінила «широту фантазії Каупера, делікатність його характеристик, непередбачуваність його сюжету». «Я вважаю, що це найкрутіша книга, яку я коли-небудь читала, і відтоді я не читала багато науково-фантастичних книг, які відповідають оригінальності темного бачення „Сутінків“»[6].

Англійський «Оксфордський супутник літературі ХХ століття» назвав його «чи не найкращим романом» і згрупував «як один із своїх елегійних науково-фантастичних портретів тендітної Англії, якій загрожують трансцендентні зміни»[7].

Браян Стейблфорд відніс «Сутінки Бріарею» до групи з ранніх романів Дж. Г. Балларда, «Сивої бороди» Браяна В. Олдіса (ще одна книга, в яких відтворення людини зупиняється) та «Фурії» Кіта Робертса як частини «більш клінічної та цинічної фази» британської затишної катастрофи, zrs вийшли за Днем триффідів та іншими трилерами[8].

Ніл Баррон порівняв науку «Сутінок Бріарею» з наукою про «Пекло» Фреда та Джоффрі Гойла. Він сказав, що його теми схожі на теми «Кінець дитинства» Артура Кларка, але йому «бракує ясності щодо людської трансцендентності»[9]. Однак Річард Блейлер оцінив роман Коупера «загострення» повідомлення з «Кінця дитинства», при цьому зазначив, що людству може більше знадобитися допомога, а ніж тріумф[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Nicholls, Peter; Clute, John (1979). The Encyclopedia of Science Fiction: An Illustrated A to Z: Part 2. Granada. с. 173. ISBN 0-246-11020-1. 
  2. а б Bleiler, Richard (1999). Science Fiction Writers: Critical Studies of the Major Authors From the Early Nineteenth Century to the Present Day. Charles Scribner's Sons. с. 225–226. ISBN 0-684-80593-6. 
  3. Elliott, Jeffrey M. (May 1981). Interview: Richard Cowper. Fantasy Newsletter (36). 
  4. von Ruff, Al (1995–2011). 1975 Locus Poll Award. Internet Science Fiction Database. Процитовано 31 January 2012. 
  5. Priest, Christopher (2006). Foreword. У Andrews, Stephen E.; Rennison, Nick (ред.). 100 Must-Read Science Fiction Novels. A. & C. Black. с. vi. ISBN 0-7136-7585-3.  Коупер та Роберт Шеклі були єдиними авторами, яких не було в книзі, і яких Пріст додав би.
  6. Robinson, Eden. The Twilight of Briareus—Richard Cowper. У Ondaatje, Michael; Redhill, Michael; Spalding, Esta; Spalding, Linda (ред.). Lost Classics. Anchor Books. с. 189–190. ISBN 0-385-72086-6. Процитовано 31 January 2012. 
  7. Stringer, Jenny, ред. (1996). The Oxford Companion to Twentieth-Century Literature in English. Oxford University Press. с. 145. ISBN 0-19-212271-1. Процитовано 31 January 2012. 
  8. Stableford, Brian M. (2006). Science Fact and Science Fiction: An Encyclopedia. CRC Press. с. 131. ISBN 0-415-97460-7. Процитовано 31 January 2012. 
  9. Barron, Neil (1981). Anatomy of Wonder: A Critical Guide to Science Fiction. Bowker. с. 183. ISBN 0-8352-1339-0. 

Посилання[ред. | ред. код]