Терміт світлобоязкий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Терміт світлобоязкий

Робочі особини, солдат та крилата особина європейського терміта, Україна
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Надряд: Тарганоподібні (Dictyoptera)
Ряд: Терміти (Isoptera)
Родина: Rhinotermitidae
Рід: Reticulitermes
Вид: Терміт світлобоязкий
Reticulitermes lucifugus
(Rossi, 1792)
Посилання
Вікісховище: Reticulitermes lucifugus
EOL: 3836801
NCBI: 127386

Терміт світлобоязкий, або європейський терміт (Reticulitermes lucifugus) — вид термітів родини Rhinotermitidae, поширений у південній Європі, зокрема в Україні, та на Кавказі.

Опис[ред. | ред. код]

Статеві особини цього виду, як і в більшості термітів, бувають 3 типів: засновники, або царська пара; короткорилі додаткові статеві особини, або неотенічні; додаткові безкрилі особини. Самиця-засновниця досягає розміру тіла в 1-1,5 см, самець дрібніший — 0,6 см. Антени 17-членикові. Ці комахи зазвичай сильно пігментовані, крила в них обламані, лишаються тільки крилові трикутники[1].

Робочі особини європейського терміта, Італія

Солдати розміром приблизно 0,5 см, з великою темною головою та бурими шаблеподібними мандибулами та 15-члениковими антенами. Робочі особини брудно-білуваті, трохи більші за 0,4 см[1].

Спосіб життя[ред. | ред. код]

На півдні України терміт світлобоязкий мешкає переважно в колкових лісах та штучних соснових насадженнях. На степових ділянках трапляється нечасто, здебільшого гнізда асоційовані з кущиками полину Маршалла.

В Україні терміти починають активність у середині березня, коли середньодобова температура перевищує 8-10 °C. До кінця березня терміти підіймаються у верхні шари ґрунту, де живляться деревиною. Наприкінці квітня — на початку травня німфи з зачатками крил линяють у дорослих статевих особин, які вилітають та паруються. Спочатку імаго світлі, за 3 дні набувають темнішого забарвлення. Під час вильоту крилатих особин активно поїдають мурашки, бабки, птахи[1].

Після обламування крил самець і самиця деякий час повзають на поверхні ґрунту. Далі самиця підіймає черевце та стоїть в такій приваблювальній позі, очікуючи на самця; імовірно, вона виділяє феромони. Самець знаходить самицю та починає за нею повзати, здригаючись усім тілом. На наступній стадії залицяння спочатку самиця майже нерухома, тоді як самець обмацує та чистить її голову, кінцівки та кінець черевця за допомогою полапків. Пізніше й самиця обмацує самця. Після утворення пари вони знаходять місце для гнізда. Гніздову камеру риє самиця, самець лише слідує за нею[2].

Самиця відкладає овальні блискучі жовтуваті яйця (0,6 мм у довжину) щільними групами. Поруч зазвичай перебувають і малорухомі прозорі личинки перших стадій х довжиною тіла 0,1-0,3 см. Пік появи личинок відбувається в червні, а другий невеликий пік — у серпні[1].

Ареал[ред. | ред. код]

Європейський терміт поширений у Південній Європі, на Кавказі та в Малій Азії. Виявлений в Іспанії, зокрема на Канарських островах, Італії, Словенії, Хорватії, Болгарії, Румунії, Молдові, Україні, Туреччині, на Кіпрі, в Азербайджані, Дагестані.

В Україні поширений у Херсонський, Одеській, Миколаївській, Запорізькій областях, окремі знахідки були зроблені впродовж XX століття в Дніпропетровській області, а також єдина знахідка 2016 року — в Сумській області[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Л. П. Тур. Состав и фенология семей Reticulitermes lucifugus (Isoptera, Rhinotermitidae) в сосновых насаждениях Херсонской области[недоступне посилання] // Вестник зоологии. — 2004. — Т. 38, № 2. — С. 81-86(рос.)
  2. Л. П. Тур. Докопулятивна поведінка Reticulitermes lucifugus Rossi (Isoptera: Rhinotermitidae) на півдні України (Херсонська область) // Известия Харьковского энтомологического общества. — 2002—2003. — Т. 10, Вып. 1-2. — С. 119—121
  3. Мерзликин, И. Р. Распространение светобоязливого термита Reticulitermes lucifugus Rossi, 1792 (Isoptera, Rhinotermitidae) в Украине // Природничі науки = Prirodničì nauki: збірник наукових праць, 2016. — Вип. 13. — С. 29–38(рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]