Тосканська марка
| |||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Тосканська марка[a] (італ. Marca di Tuscia [ˈmarka di ˈtuʃʃa]) — марка Італійського королівства та Священної Римської імперії в середні віки. Розташовувалась на північному заході центральної Італії і межувало з Папською областю на півдні, Лігурійським морем на заході та Ломбардією на півночі. Складалась з набору графств, переважно в долині річки Арно, першу столицю мала в місті Лукка.
Історія[ред. | ред. код]
Марка була створена Каролінгами як спадкоємиця лангобардського герцогства Тоскана (Тускія). Після падіння Західної Римської імперії, герцогство Тускія з 568 року була частиною італійського лангобардського королівства (Langobardia Major), доки в 754 році королі франків не втрутилися в конфлікт із папою Стефаном II. За Піпіновим даром південна частина Тоскани навколо Вітербо стала частиною новоствореної Папської області, тоді як північна частина (або Лангобардська Тоскана) перетворилася на Імперську марку Тоскана після того, як Карл Великий остаточно завоював Лангобардське королівство в 773/74 роках. Власне Ломбардія стала ядром імперського королівства Італії разом з марками Тоскани та Верони.
Першим тосканським маркграфом був Адальберт I, який отримав цей титул у 846 році. До нього його батько та дід, граф Боніфацій I Луккський та Боніфацій II, ймовірно баварського походження, контролювали більшість графств регіону, а також мали вищі титули, такі як префект Корсики або герцог Лукки. Боніфації утримували владу в марці до 931 року. Наприкінці IX та на початку X століття підтримка маркграфів Тоскани була важливою для будь-якого кандидата, який мав намір стати королем Італії.
У 931 році Гуго Арльський, який проголосив себе королем Італії, змістив Боніфаціїв, намагаючись консолідувати всі важливі володіння Італії в руках своїх родичів. Він подарував Тоскану своєму братові Бозо. Марка залишалась в руках членів родини, відомої як Бозоніди, до 1001 року. Він також зберіг свій вплив щодо королівських виборів. Аж у 1027 році Реньє був скинутий імператором Священної Римської імперії Конрадом II за протидію йому як королю.
У 1027 році герцогство було надано графам Каносса. Боніфацій III використовував титул dux et marchio (герцог і маркграф). Він був союзником імператорів Священної Римської імперії, але його влада була настільки великою, що він загрожував владі імператорів Італії. Він об'єднав спадщину Каносса, яка була в основному в Емілії, до Тоскани і передав її своїй доньці Матильді. Окрім величезних еміліанських аллодів, її найбільшим володінням була Тоскана, яка перебувала у феодальному володінні, і вона володіла нею на користь папства в суперечці про інвеституру. Зі смертю Матильди в 1115 році епоха феодальних правителів в Північній Італії минула і їй на зміну прийшло домінування міст-держав, морських республік і комун.
Маркграфи Тоскани, 812—1197[ред. | ред. код]
Дім Боніфація[ред. | ред. код]
- Спочатку це були графи Лукки, які поширили свою владу на сусідні графства.
- Боніфацій I, 812—823
- Боніфацій II, 828—834
- Аган, 835—845
- Адальберт I, 847—886
- Адальберт II Багатий, 886—915
- Гі, 915—929
- Ламберт, 929—931
Дім Бозо[ред. | ред. код]
- Це були (здебільшого позашлюбні) родичі Гуго Арльського, короля Італії, яких він призначив на свою посаду після усунення династії Боніфацій.
- Бозо, 931—936
- Гумберт, 936—961
- Гуго Великий, 961—1001
Дім Гукпольда[ред. | ред. код]
- Боніфацій (III), 1004—1011
Нединастичний[ред. | ред. код]
- Раньє, 1014—1027
Дім Каносса[ред. | ред. код]
Це були нащадки графів Каносса.
- Боніфацій III, 1027—1052
- Фрідріх, 1052—1055
- Матильда, 1055—1115
- Беатриса Барська, 1052—1069 (регентша як мати Фрідріха і Матильди)
- Годфрід III, герцог Нижньої Лотарингії, 1053—1069 (регент як чоловік Беатріче та вітчим Фрідріха та Матильди)
- Годфрід IV, 1069—1076 (співправитель як чоловік Матильди)
- Вельф II, 1089—1095 (співправитель як чоловік Матильди)
Нединастичний[ред. | ред. код]
- Робото, 1116—1119
- Конрад, 1119/20–1129/31
- Рампрет, с. 1131
- Енгельберт, 1134/5–1137
- Генріх Гордий, 1137—1139
- Ульріх Аттемський, 1139—1152 (імператорський вікарій)
- Вельф VI, 1152—1160
- Вельф VII, 1160—1167
- Райнальд фон Дассель, архієпископ Кельна, 1160—1163 (імператорський вікарій)
- Крістіан I фон Бух, архієпископ Майнца 1163—1173 (імператорський вікарій)
- Вельф VI, 1167—1173
- Філіпп Швабський, 1195—1197
У 1197 році Філіпа було обрано королем Німеччини, і більшість тосканської знаті, міст і єпископів утворили Тосканську лігу за папської підтримки.
- Фрідріх Антіохійський, 1246–50 (імператорський вікарій)
Після цього Тоскана була розділена між конкуруючими республіками Флоренцією, Пізою, Сієною, Ареццо, Пістоя та Лукка. З XIV століття Флоренція отримала панування над Пістоєю (1306, офіційно анексована 1530), Ареццо (1384), Пізою (1406) і Сієною (1559). Лукка була незалежною республікою до наполеонівського періоду в XIX столітті.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Також називається «маркграфство» або «маркізат» (італ. marchesato). Терміни є синонімами терміна «марка» (лат. marca) і походять від титулу тосканських правителів: маркграф (від німецької Markgraf ), або маркіз, які стали звичайним дворянським званням, навіть використовуваним як синекура (самі від лат. marchio).
Джерела[ред. | ред. код]
- Wickham, Chris. Early Medieval Italy: Central Power and Local Society 400—1000. MacMillan Press: 1981.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||