Отурчення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Яничари — колишні християнські юнаки, що ставали об'єктами отурчення.

Оту́рчення, Отуре́чення[1], або Тюркиза́ція (туркм. Türkleştirme, англ. Turkification) — процес культурної асиміляції турками або тюрками підлеглих народів (вірмени, курди, сирійці, євреї, перси, араби, бедуїни, татари, кримські татари, русини, греки, болгари, румуни, серби, хорвати, албанці). Мала місце у Сельджуцькій та Османській імперіях, а також Туреччині. Супроводжувалася зміною релігії (ісламізацією), переходом на турецьку мову й звичаї, шлюбами із етнічними турками. Заохочувалася пільгами у політичній, управлінській та інших суспільних сферах, до якої допускалися отурчені представники інших народів. Сприяла формуванню монолітної конфесійно-етнічної спільноти, лояльної до державної влади. Регіонами, де відбувалося інтенсивне отурчення були Анатолія, Кіпр, Кавказ, Балкани, Палестина, Північна Африка. Також — ту́рчення (від дієслова ту́рчити), поту́рчення (від дієслова поту́рчити)[2], або потурна́цтво (синонім зрадництва)[3]. В українській мові отуречені особи називалися зневажливо потурна́к або потурна́чка[2], що сприймалося як синонім зрадника, ренегата[3].

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • Одним із засобів отуречення був набір у яничари: юнаків із християнських сімей виховували військовими, навертали до ісламу й перетворювали на опору Османського режиму.
  • Тема отуречення жартівливо обіграна в «Запорожеці за Дунаєм», коли козак Карась перевдягається турком.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Отуречення // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов).
  3. а б Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Demirdjian, Alexis (2016). The Armenian Genocide Legacy. Springer.
  • Herzog, Christoph (July 1999). Arabs and Young Turks. Ottomanism, Arabism, and Islamism in the Ottoman Empire, 1908–1918 by Hasan Kayali. Die Welt des Islams. 39 (2): 249—51. JSTOR 1571149.
  • Kieser, Hans-Lukas (ред.). Turkey Beyond Nationalism towards Post-Nationalist Identities. International Library of Twentieth Century History. 8.
  • Kushner, David (April 1997). Self-Perception and Identity in Contemporary Turkey. Journal of Contemporary History. 32 (2): 219—33. doi:10.1177/002200949703200206. JSTOR 261242.
  • Langer, William L.; Blake, Robert P. (April 1932). The Rise of the Ottoman Turks and Its Historical Background. The American Historical Review. 37 (3): 468—505. doi:10.1086/ahr/37.3.468. JSTOR 1837961.
  • Mango, Andrew. 2004. The Turks Today. Overlook Press.
  • Meeker, Michael E. (2009). The Black Sea Turks: Some Aspects of Their Ethnic and Cultural Background. International Journal of Middle East Studies. 2 (4): 318—45. doi:10.1017/S002074380000129X. JSTOR 162721.
  • Ulker, Erol (2005). Contextualising 'Turkification': Nation-building in the late Ottoman Empire, 1908–18. Nations and Nationalism. 11 (4): 613—36. doi:10.1111/j.1469-8129.2005.00222.x.
  • Vryonis, Speros. 1971. The decline of medieval Hellenism in Asia Minor and the process of Islamization from the eleventh through the fifteenth century. University of California Press.

Посилання[ред. | ред. код]