Тімон Фліунтський
| Тімон Фліунтський | |
|---|---|
 | |
| Народився |
320 до н. е. Фоліунт |
| Помер |
230 до н .е Афіни |
| Країна | Фліунт |
| Діяльність | філософ, письменник, поет |
| Вчителі | Піррон |
| Відомі учні | Арат із Сол, Euphranor of Seleuciad, Dioscurides of Cyprusd, Nicolochus of Rhodesd і Praylus of the Troadd |
| Знання мов | давньогрецька |
| Напрямок | скептицизм |
| Magnum opus | Silloid |
| Батько | Тімарх |
| Діти | Ксанф |
Тімон Фліунтський (дав.-гр. Τίμων; 320 до н. е. — 230 до н. е.) — давньогрецький філософ, письменник, поет.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився у місті Фліунт. Був сином Тімарха, який рано помер. Замолоду спочатку виступав як танцюрист у театрі. У 300 році до н. е. перебрався до Мегари, де став учнем відомого філософа Стільпона. Після навчання повернувся на батьківщину, де одружився. Через деякий час подорожував до м. Еліс, де захопився ідеями філософа Піррона, засновника скептицизму. Потім подорожував міста, що розташовувалися у Дарданелах та Босфорі, згодом викладав філософію у місті Халкідон. Завдяки цього значно розбагатів й у 275 році до н. е. перебрався до Афін, де мешкав до самої смерті у 230 році до н. е.
Творчість[ред. | ред. код]
Про доробок Тімона відомо завдяки Діогену Лаертському. Згідно останньому Тімон складав ліричні, епічні поеми, любовні вірші, сатири, 30 комедій, 60 трагедій. Найвідомішими є «Сілли» (збірка сатир і пародій, частково прозоових, частково віршованих), сатирична поема «Поховальний бенкет Аркесілая», «Піфон» (бесіди з Пірроном), пародії на твори Гомера (в них критикував ідеї мегарійської школи, стоїків, платонистів, епікурейців).
Філософія[ред. | ред. код]
Найвідомішим філософським твором (той, що більш-менш зберігся) є «Проти фізиків». Розвивав думки свого вчителя Піррона, якого вважав майже богом. За думкою Тімона людина, щоб бути щасливою, повинна знати три речі: яка природа речей, яке відношення має навколишнє життя до нього, які наслідки буде результатом такого ставлення.
Тімон вважав, що знати щось точно неможливо. Тому що люди сприймають природу речей з чутливістю та суб'єктивністю, а це не дозволяє відрізнити справжнє від помилкового.
Джерела[ред. | ред. код]
- Massimo Di Marco, Timone di Fliunte. Silli, Rome, Edizioni dell'Ateneo, 1989. (італ.)
- Friedo Ricken: Antike Skeptiker. C. H. Beck, München 1994. S. 18-28. (нім.)
|
