Франческо Кріспі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Франческо Кріспі
Francesco Crispi
італ. Francesco Crispi
Франческо Кріспі Francesco Crispi
Франческо Кріспі
Francesco Crispi
Голова Ради Міністрів Італії
29 липня 1887 — 6 лютого 1891
Попередник Агостіно Депретіс
Наступник Антоніо Старабба
15 грудня 1893 — 10 березня 1896
Попередник Джованні Джолітті
Наступник Антоніо Старабба
Народився 4 жовтня 1818(1818-10-04)[1][2]
Рибера, Королівство Обох Сицилій[3][2]
Помер 11 серпня 1901(1901-08-11)[4][2] (82 роки)
Неаполь, Королівство Італія[3][2]
Похований Церква Святого Домініка (Палермо)d
Відомий як політик, дипломат, адвокат
Країна Королівство Італія
Alma mater Університет Палермо
Політична партія Historical Leftd
У шлюбі з Rosalia Montmassond
Нагороди
Кавалер Великого Хреста ордена Корони Італії
Кавалер Великого Хреста ордена Корони Італії
Кавалер Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана
Кавалер Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана
Підпис

Франческо Кріспі (італ. Francesco Crispi; 4 жовтня 1818(18181004), Рибера — 11 серпня 1901, Неаполь) — італійський політик і юрист, був одним із лідерів Рісорджименто, двічі прем'єр-міністр Італії.

Біографія[ред. | ред. код]

Він походив з арберешів, давньої албанської меншини в Італії. Франческо Кріспі почав свою професійну кар'єру як юриста у Неаполі. З 1848 по 1849 він брав участь у революційній боротьбі у Королівстві Обох Сицилій. Через підтримку республіканської діяльності Джузеппе Мадзіні, був вигнаний з П'ємонту. Він знайшов притулок на Мальті, де він одружився, а потім у Парижі та Лондоні. Повернувся до Італії у 1859 році, під час франко-австрійської війни. Він був одним з найважливіших членів експедиції Тисячі, організованої Гарібальді проти Королівства Обох Сицилій. У 1860 році він став одним із засновників сицилійського тимчасового уряду.

З 1861 він працював заступником голови першого італійського парламенту, представляючи крайніх лівих, але у 1864 році він вирішив приєднатися до монархістів. У грудні 1877 обійняв посаду міністра внутрішніх справ в уряді Агостіно Депретіса, але у березні 1878 він подав у відставку через скандал. Він був прем'єр-міністром з січня 1887 по січень 1891, а потім, після Джованні Джолітті, з грудня 1893 по березень 1896. Як затятий прихильник політики Бісмарка, був прихильником Троїстого союзу і сильним противником Франції. Ініціював і підтримував усі зусилля з розширення колоніальної експансії у Східній Африці. Після поразки при Адуа Кріспі подав у відставку. Деякі історики вважають, що його погляди і стиль правління стали моделлю для Беніто Муссоліні.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. SNAC — 2010.
  2. а б в г Archivio Storico Ricordi — 1808.
  3. а б Криспи Франческо // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]