Фібрати
Фібра́ти (похідні фіброєвої кислоти) — деривати ізомасляної кислоти, з яких практичне значення мають фенофібрат (ліпантин), ліпанор, гемфіброзил, уфібрат.
Фібрати підвищують активність ліпопротеїнліпази і тим самим прискорюють катаболізм ЛПДНЩ, посилюють синтез рецепторів на ендотелії судин до ЛПНЩ, інгібують утворення ЛПДНЩ в печінці. При прийманні фібратів рівень тріацилгліцеринів може знизитися навіть наполовину, при цьому рівень ЛПВЩ зростає на 25%.
Фібрати показані при змішаних гіперліпопротеїнеміях.
Фібрати протипоказані при патології нирок, жовчнокам’яній хворобі, оскільки можуть підвищувати рівень креатиніну крові та холестерину жовчі[1].
Фібрати застосовують у добових дозах від 300–400 мг до 2 г. Звичайно їх добре переносять хворі, але іноді вони можуть спричинювати розлади травного тракту, міозит, гепатит, жовчнокам'яну хворобу.
Найбезпечнішими з фібратів є гемфіброзил (добова доза 900 мг) та фенофібрат або ліпантин (900–1200 мг на добу).
До фібратів відносяться такі лікарські препарати, як клофібрат, безафібрат, гемфіброзил, ціпрофібрат, фенофібрат.
Доступність різних фібратів в країнах Європи, Північної Америки, Австралії та Азії варіює — найбільш широко застосовується гемфіброзил, клофібрат і безафібрат. Фенофібрат поширений у Франції — до його переваг відноситься викликаного їм зменшення рівня сечової кислоти.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ М.М. Заяць Сучасні принципи раціональної фармакотерапії метаболічного синдрому з посиланням на Скибчик В.А. Діабетична дисліпідемія. Аналіз рекомендацій «Цукровий діабет, переддіабет і серцево – судинні захворювання» Європейського товариства з кардіології (ESC) та Європейської асоціації з вивчення діабету(EASD) / В.А. Скибчик, Т.М. Соломенчук // Український медичний часопис. − 2007. − №2. − С.47−53.