Кшиштоф Зиґмунт Пац

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пац.
пол. Krzysztof Zygmunt Pac
пол. Krzysztof Zygmunt Pac
пол. Krzysztof Zygmunt Pac
портрет Кшиштофа Зиґмунта Паца роботи Даніеля Шульца[en]
великий конюший литовський
1646
Монарх Владислав IV Ваза
Попередник Ян Казимир Ходкевич[pl]
Наступник Богуслав Радзивілл
хорунжий великий литовський
1646 — 1656
Монарх Владислав IV Ваза, Ян II Казимир
Попередник Михайло-Кароль Радзивілл
Наступник Зиґмунт Адам Слушка[pl]
підканцлер литовський
1656 — 1658
Монарх Ян II Казимир
Попередник Казимир Лев Сапіга
Наступник Александр Кшиштоф Нарушевич
канцлер великий литовський
1658 — 1684
Монарх Ян II Казимир, Міхал Корибут Вишневецький, Ян III Собеський
Попередник Альбрехт-Станіслав Радзивілл
Наступник Марціан Александр Огінський
Народився 1621[1][2][…]
Помер 10 січня 1684(1684-01-10)[4][5]
Belwederd[5]
Похований Пажайсляйський монастир[6]
Відомий як дипломат, державний діяч, політик
Країна Велике князівство Литовське і Річ Посполита
Alma mater Перудзький університетd, Ягеллонський університет[7], Падуанський університет, Льєзький університет і Ґрацький університет
Батько Стефан Пац[8]
Мати Анна Рудоміна-Дусяцькаd[8]
У шлюбі з Клара Ізабелла Євгенія Пацd[9]
Діти Q124855969?[10]
Брати Зофія, Анна, Катажина, Станіслав, Міколай Стефан[be]
 Медіафайли у Вікісховищі

Кшиштоф Зиґмунт Пац[11], також Христофор Сигізмунд (1621 — 10 січня 1684) — державний і військовий діяч Великого князівства Литовського та Речі Посполитої; хорунжий великий литовський (1646—1656), Підканцлер литовський (1656—1658), великий канцлер литовський (1658—1684).

Життєпис[ред. | ред. код]

Кшиштоф Зиґмунт народився 1621 року, походив із магнатського роду Паців гербу Гоздава. Був другим сином Стефана Паца, на той час писаря великого литовського, й Анни Марцибели Рудоміна-Дусяцької. Мав двох братів — Станіслава та Міколая Стефана[be], та трьох сестер — Зофію, Анну та Катажину.

1632 року разом із старшим братом Станіславом почали навчатися у Краківському університеті, 1638 року продовжили навчання у Падуанському університеті, а 1639 року в Перуджі. Близько трьох років перебували брати також на навчанні у Ґраці, вдосконалюючи німецьку мову. Служив Кшиштоф у французькій, іспанській і голландській арміях, відвідав Францію, Іспанію, Англію. 1642 року записався до Льєзького університету на право та математику. 1643 року, після смерті матері та брата Станіслава повернувся до Литви[12].

1646 року Кшиштоф став конюшим литовським, проте восени був змушений поступитися цією посадою Богуславові Радзивіллу[13]. Цього ж року став хорунжим великим литовським[14]. Неодноразово обирався послом на сейми Речі Посполитої — 1647[15], 1648[16], 1649[17], 1649/1650[18][19], 1650, 1652, 1653, 1654, 1655 років[20]. На сеймі 1648 року призначений до військової ради[21].

Кшиштоф Пац користувався великою довірою короля Яна II Казимира й більшість свого часу проводив у його компанії. Дотримувався профранцузької орієнтації, був прихильником ідей королеви Марії Луїзи Ґонзаґа.

1650 року проводив переговори зі шведським послом у Лейдені. У 1650, 1653 і 1655 роках був депутатом Головного трибуналу Великого князівства Литовського[12], 1650 року був обраний його маршалком[22]. 1651 року брав участь у військових діях проти козаків, власним коштом спорядив і утримував гусарську хоругву. На сеймі 1652 року був обраний як делегат для переговорів із козаками[23]. Був маршалком сейму надзвичайного у Бересті-Литовському, що тривав протягом 24 березня — 7 квітня 1653 року[24].

1655 року, перебуваючи біля короля, Пац здійснював дискредитацію як зрадників братів Януша та Богуслава Радзивіллів[12]. 1656 року отримав від короля Яна Казимира за дипломатичні заслуги (а також через шлюб із фрейліною королеви) меншу печатку підканцлера литовського[25]. Підписав Віленське перемир'я 24 жовтня 1656 року з Московським царством[12].

2 березня 1658 року Кшиштоф Зиґмунт отримав посаду канцлера великого литовського[25]. Під час перебування у московському полоні підскарбія литовського Вінцента Корвін-Ґосевського, був адміністратором скарбниці Великого князівства Литовського протягом кінця 1658 — початку 1659 років[26][27]. 6 вересня 1658 року засвідчив Гадяцький договір наступною присягою:

Ми, ... Кшиштоф Пац, канцлер великий; Александр Нарушевич, підканцлер Великого князівства Литовського, присягаємо Господу Богу, у святій Тройці єдиному, що Комісію, яка відправлялася під Гадячим дня 6 вересня, 1658 року іменем його королівської величності та всієї Річі Посполитої із військом Запорозьким і цілим народом Великого князівства Руського, в усьому дотримувати будемо і її задовольняти повинні, жодних листів, привілеїв, заборон, грамот ніяким чином тієї Комісії чи будь-якого пункту її супротивних із канцелярії видавати не будемо; більше того, супротивні ради повинні будемо відкидати, жодним розрішенням ні від кого в цій присязі нашій не вимагаючи і не приймаючи. В цьому нам, Господи Боже, допоможи і це святе Євангеліє Господа Ісуса Христа!.

— Комісія Гадяцька. Річ Посполита Трьох Народів 1658

[28].

Як представник Литви, проводив переговори зі Швецією, які закінчилися підписанням Олівського миру 1660 року[29]. Він підтримував плани королеви Марії Луїзи Ґонзаґи щодо проведення виборів лат. vivente rege («при живому королі»). Виконавши низку політичних і дипломатичних функцій, він став одним із стовпів французької партії[12]. 1661 року отримав із французької скарбниці 30 000 ліврів[30]. 1662 року отримав із каси французького посла у Речі Посполитій Антуана де Люмбре оплату 15 000 франків за підтримку плану елекції vivente rege французького кандидата королеви[31].

Протягом 1661–1663 років брав участь у військових кампаніях проти Московського царства та в Україні[32]. Проводив також переговори з Московським царством, які призвели до підписання Андрусівського перемир'я 1667 року. Після смерті королеви Марії Луїзи поступово змінив політичну орієнтацію на прогабсбурзьку. Під час абдикаційного сейму 16 вересня 1668 року підписав акт підтверджуючий абдикацію Яна Казимира[33]. Після цього підтримував кандидатуру московського царевича Федора на польський престол[34]. Був членом генеральної конфедерації 5 листопада 1668 року на сеймі конвокаційному[35].

Кшиштоф Пац 15 травня 1669 року він уклав угоду з примасом Міколаєм Пражмовським, великим коронним гетьманом Яном Собеським і великим підскарбієм коронним Яном Анджеєм Морштином про підтримку кандидатури принца Конде на польську корону. Проте пізніше був одним із лідерів партії, яка виступала за коронацію Міхала Корибута Вишневецького 1669 року, підписав його pacta conventa[36]. Він був одним із лідерів придворної партії за правління Міхала Корибута Вишневецького, поруч із коронним підканцлером Анджеєм Ольшовським, його головним радником. Проте, Пац постійно ворогував із підканцлером і примасом Пражмовським за керівну роль у королівському оточенні[37].

1673 року Кшиштоф Пац, зокрема як староста гродненський, добився прийняття закону, за яким кожен третій сейм повинен відбуватися у Гродні[38]. У зв'язку з цим рішенням під наглядом канцлера протягом 1673—1678 років Гродненський замок було перебудовано, а біля стіни з боку річки Німан було збудовано будинок, де розташовувалися Посольська та Сенаторська Ізби. Про цю реконструкцію нагадує спеціальна табличка, вмурована над брамою замку[39].

Був членом генеральної конфедерації створеної 15 січня 1674 року на конвокаційному сеймі[40]. Під час елекції 1674 року підтримував кандидатуру московського царя Олексія Михайловича[41]. Був електором Яна III Собеського від повіту ковенського 1674 року[42]. Після його обрання разом із Міхалом Казимиром Пацом очолив опозицію до нього та був підкуплений Австрією і Бранденбургом. 1672 року бранденбурзьке посольство вручило йому як хабар 500 дукатів[43]. 1676 року був присутнім на коронаційному сеймі[44].

Поховання Кшиштофа Паца, його дружини та сина у Пажайсляйському монастирі

Кшиштоф Пац протяго свого життя зосередив у своїх руках значні маєтності. Був старостою вільковиським (1633), вовпінським, анікштанським, козеницьким, кліщелійським (1659—1670), вількійським (1661), гродненським, ковенським (1666—1676)[45], пінським, шедувським, триським, віштинецьким (1658)[46], мейшаґольским, ширвінтським і остринським (1652), адміністратором Упітської, Шедувської (від 1658 року)[46], Гродненської (1670—1673) та Олитської (1664—1684) економій, державцею старих мит Великого князівства Литовського (1668—1680), державцею соляної повинності литовської (1671—1673)[47], лісничим неманойцьким (1653)[24][12].

1683 року поїхав на лікування до Карлових Вар. Помер Кшиштоф Пац 10 січня 1684 року у своєму маєтку Бельведері у Варшаві[48]. Похований разом із дружиною біля могили їхнього сина 1685 року у костелі Пажайсляйського монастиря[49]. Їхнє поховання було неодноразово руйноване та профановане, проте 2003 року була здійснена церемонія перепоховання, яку провів каунаський єпископ Сіґітас Тамкевічюс.

Сім'я[ред. | ред. код]

1654 року одружився з Кларою Ізабеллою де Майлі[pl], придворній дамі королеви Марії Луїзи[24], відомої своїм авторитарним характером. Мав із нею єдиного сина, який помер у восьмирічному віці.

Не маючи нащадків, канцлер Пац опікувався своїм родичем Міколаєм Анджеєм[pl], якому 1673 року передав староство ковенське та маєток Єзно[50]. 1678 року змінив заповіт на користь іншого свого родича, Казімєжа Міхала Паца[pl][12].

Фундації[ред. | ред. код]

Пажайсляйський монастир
Палац роду Паців у Єзно. Малюнок Наполеона Орди, 1875 рік

Резиденції Кшиштофа Паца славилися своєю пишнотою, особливо палац, збудований у 1659–1660 роках[51] для його дружини по дорозі з Варшави до Уяздува, який він назвав Бельведер[pl] (від італ. bel vedere — «гарний краєвид»). Палац у Єзно, успадкований від батька, спонукав короля Яна Казимира до заяви, яка згодом стала загальновідомою приказкою пол. Wart Pac pałaca… («Вартий Пац палацу»). Кшиштоф Зиґмунт був фундатором костелів у рідних містах Єзно та Острині, обдарував також домініканців у Віржболові[12].

Його основною фундацією були камальдульський костел та Пажайсляйський монастир, алюзивно названій «Mons Pacis» («Гора миру, спокою»), поблизу Пажайсле біля Каунаса. Фундацію вперше схвалив сейм 1662 року. Для обдарування монастиря Пац придбав сам Пажайсле та інші довколишні маєтки, а за свою пожертву отримав схвалення сейму 1667 року. Будинки зведені трьома італійськими архітекторами: Л. Фредро, К. Путіні та П. Путіні, оздоблені фресками в 1674—1684 роках флорентійським художником М. А. Паллоні. Кшиштоф Зиґмунт також намагався використати свій вплив на кардинала-протектора Польщі Вірджініо Орсіні[pl] для отримання Пажайсляйським монастирем мощей святого Ромуальда та просив папського дозволу перевести орден капуцинів до Польщі[12][52].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #1033803677 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ opac.vatlib.it
  3. ↑ NUKAT — 2002.
  4. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 161.
  5. ↑ а б Pacowie : materyjały historyczno-genealogiczne / за ред. J. Wolff — Petersburg: 1885. — С. 169. — 377 с.
  6. ↑ Pacowie : materyjały historyczno-genealogiczne / за ред. J. Wolff — Petersburg: 1885. — С. 171. — 377 с.
  7. ↑ Pacowie : materyjały historyczno-genealogiczne / за ред. J. Wolff — Petersburg: 1885. — С. 150. — 377 с.
  8. ↑ а б Pacowie : materyjały historyczno-genealogiczne / за ред. J. Wolff — Petersburg: 1885. — С. 88, 150. — 377 с.
  9. ↑ Pacowie : materyjały historyczno-genealogiczne / за ред. J. Wolff — Petersburg: 1885. — С. 154–155, 170. — 377 с.
  10. ↑ Pacowie : materyjały historyczno-genealogiczne / за ред. J. Wolff — Petersburg: 1885. — С. 171, 246. — 377 с.
  11. ↑ Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 2 т. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; Маст. З. Э. Герасімовіч. — 2-е выд. — Мінск: БелЭн, 2007. — с. 422.
  12. ↑ а б в г д е ж и к Tadeusz Wasilewski. Krzysztof Zygmunt Pac H. Gozdawa. Internetowy Polski Słownik Biograficzny.
  13. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 55-56.
  14. ↑ Pacowie: materyjały historyczno-genealogiczne / ułożone i wydane przez Józefa Wolffa, Petersburg, 1885, s. 151.
  15. ↑ Jan Dzięgielewski, Izba poselska w systemie władzy Rzeczypospolitej w czasach Władysława IV, Warszawa 1992, s. 175.
  16. ↑ Volumina Legum, t. IV, Petersburg 1860, s. 86.
  17. ↑ Volumina Legum, t. IV, Petersburg 1860, s. 146.
  18. ↑ Łucja Częścik, Sejm warszawski w 1649/50 roku, 1978, s. 149.
  19. ↑ Stefania Ochmann-Staniszewska, Sejm koronacyjny Jana Kazimierza w 1649 r., Acta Universitatis Wratislaviensis. Historia 45, Wrocław 1985, s. 249.
  20. ↑ Stefania Ochmann-Staniszewska, Zdzisław Staniszewski, Sejm Rzeczypospolitej za panowania Jana Kazimierza Wazy. Prawo — doktryna — praktyka, tom II, Wrocław 2000, s. 392.
  21. ↑ Volumina Legum, t. IV, Petersburg 1860, s. 79.
  22. ↑ Złota księga szlachty polskiej, r. XVIII, Poznań 1896, s. 133.
  23. ↑ Pacowie: materyjały historyczno-genealogiczne / ułożone i wydane przez Józefa Wolffa, Petersburg, 1885, s. 153.
  24. ↑ а б в Pacowie: materyjały historyczno-genealogiczne / ułożone i wydane przez Józefa Wolffa, Petersburg, 1885, s. 154.
  25. ↑ а б Pacowie: materyjały historyczno-genealogiczne / ułożone i wydane przez Józefa Wolffa, Petersburg, 1885, s. 156.
  26. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 157—158.
  27. ↑ Pacowie: materyjały historyczno-genealogiczne / ułożone i wydane przez Józefa Wolffa, Petersburg, 1885, s. 157—158.
  28. ↑ Комісія Гадяцька. Річ Посполита Трьох Народів 1658. Конституанта.
  29. ↑ Pacowie: materyjały historyczno-genealogiczne / ułożone i wydane przez Józefa Wolffa, Petersburg, 1885, s. 158.
  30. ↑ Kazimierz Waliszewski, Polsko-francuzkie stosunki w XVII wieku 1644—1667. Opowiadania i źródła historyczne ze zbiorów archiwalnych francuzkich publicznych i prywatnych…, Kraków 1889, s. 102.
  31. ↑ Kazimierz Waliszewski, Polsko-francuzkie stosunki w XVII wieku 1644—1667. Opowiadania i źródła historyczne ze zbiorów archiwalnych francuzkich publicznych i prywatnych…, Kraków 1889, s. 110—111.
  32. ↑ Pacowie: materyjały historyczno-genealogiczne / ułożone i wydane przez Józefa Wolffa, Petersburg, 1885, s. 160.
  33. ↑ Volumina Legum, t. IV, Petersburg 1860, 481.
  34. ↑ Wacław Uruszczak, Fakcje senatorskie w sierpniu 1668 roku, w: Parlament, prawo, ludzie, studia ofiarowane profesorowi Juliuszowi Bardachowi w sześćiesięciolecie pracy twórczej, Warszawa 1996, s. 315.
  35. ↑ Volumina Legum, t. IV, Petersburg 1860, s. 498.
  36. ↑ Porzadek na seymie walnym electiey między Warszawą a Wolą przez opisane artykuły do samego tylko aktu elekcyey należące vchwalony y postanowiony, Roku Pańskiego tysiąc sześćset sześćdziesiąt dziewiątego dnia wtorego miesiąca maia. [b.n.s]
  37. ↑ Pacowie: materyjały historyczno-genealogiczne / ułożone i wydane przez Józefa Wolffa, Petersburg, 1885, s. 164.
  38. ↑ Pacowie: materyjały historyczno-genealogiczne / ułożone i wydane przez Józefa Wolffa, Petersburg, 1885, s. 166.
  39. ↑ J. Kowalczyk, Pałace i dwory późnobarokowe w mieście sejmowym Grodnie, [w:] Sztuka ziem wschodnich Rzeczypospolitej XVI—XVIII w., red. J. Lileyko, Lublin 2000, s. 451.
  40. ↑ Volumina Legum, t. V, Petersburg 1860, s. 129.
  41. ↑ Krystyn Matwijowski, Pierwsze sejmy z czasów Jana III Sobieskiego, Wrocław 1976, s. 18.
  42. ↑ Volumina Legum, t. V, Petersburg 1860, s. 151.
  43. ↑ Jacek Kaniewski, Z badań nad zjawiskiem korupcji w nowożytnej Rzeczypospolitej. XVII—XVIII wieku. Wieki Stare i Nowe 1(6), 2009, s. 146—147.
  44. ↑ Pacowie: materyjały historyczno-genealogiczne / ułożone i wydane przez Józefa Wolffa, Petersburg, 1885, s. 167.
  45. ↑ Pacowie: materyjały historyczno-genealogiczne / ułożone i wydane przez Józefa Wolffa, Petersburg, 1885, s. 161, 167.
  46. ↑ а б Pacowie: materyjały historyczno-genealogiczne / ułożone i wydane przez Józefa Wolffa, Petersburg, 1885, s. 157.
  47. ↑ Stanisław Zawadzki, Gospodarowanie ekonomiami królewskimi w Wielkim Księstwie Litewskim w świetle kontraktów dzierżawnych z II poł. XVII w., Warszawa 2021, s. 156.
  48. ↑ Pacowie: materyjały historyczno-genealogiczne / ułożone i wydane przez Józefa Wolffa, Petersburg, 1885, s. 169.
  49. ↑ Pacowie: materyjały historyczno-genealogiczne / ułożone i wydane przez Józefa Wolffa, Petersburg, 1885, s. 171.
  50. ↑ Pacowie: materyjały historyczno-genealogiczne / ułożone i wydane przez Józefa Wolffa, Petersburg, 1885, s. 168.
  51. ↑ Eugeniusz Szwankowski: Ulice i place Warszawy. Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1970, s. 16.
  52. ↑ Pažaislis - Монастир Пажайсліс. Замки і храми України.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Pacowie: materyjały historyczno-genealogiczne / ułożone i wydane przez Józefa Wolffa, Petersburg, 1885, s. 150—171.
  • Грыцкевіч А. Пацы // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — С. 423. — ISBN 985-11-0378-0 (т. 2), ISBN 985-11-0315-2.
  • Сагановіч Г. Невядомая вайна: 1654—1667 / Генадзь Сагановіч. — Мн.: Навука і тэхніка, 1995.— 143, [2] с.: іл. — ISBN 5-343-01637-5.

Посилання[ред. | ред. код]

Канцлери князівські
Міколай Малдрик (1429) — канцлер Вітовта • Федько Козловський (1444—1452) — канцлер Свидригайла
Канцлери Великого князівства Литовського
Великі канцлери литовські
Микола Радзивілл (Рудий) (1566—1579) • Остафій Богданович Волович (1579—1587) • Лев Сапіга (1589—1623) • Альбрехт-Станіслав Радзивілл (1623—1656) • Кшиштоф Зиґмунт Пац (1658—1684) • Марціан Александр Огінський (1684—1690) • Домінік Миколай Радзивілл (1690—1697) • Кароль Станіслав Радзивілл (1698—1719) • Михайло Сервацій Вишневецький (1720—1735) • Ян Фридерик Сапіга (1735—1751) • Міхал Фридерик Чарторийський (1752—1775) • Олександр Михаїл Сапега (1775—1793) • Йоахим Хрептович (1793—1795)
Остафій Богданович Волович (1566–1579) • Христофор Перун Радзивілл (1579—1584) • Лев Сапіга (1585—1589) • Ґабріель Война (1589–1615) • Явстах Волович (1615–1618) • Ієронім Волович (1618–1619) • Альбрехт-Станіслав Радзивілл (1619–1623) • Павел Стефан Сапіга (1623–1635) • Стефан Пац (1635–1640) • Марціян Тризна (1641–1643) • Казимир Лев Сапіга (1645–1656) • Кшиштоф Зиґмунт Пац (1656–1658) • Александр Кшиштоф Нарушевич (1658–1668) • Міхал Казимир Радзивілл (1668–1680) • Домінік Миколай Радзивілл (1681–1690) • Кароль Станіслав Радзивілл (1690–1699) • Станіслав Антоній Щука (1699–1710) • Казимир Чорторийський (1712–1724) • Міхал Фридерик Чарторийський (1724–1752) • Міхал Антоній Сапіга (1752–1760) • Антоній Тадеуш Пшездзецький (1764–1772) • Йоахим Хрептович (1773–1793) • Казимир Константин Плятер (1793–1795)
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кшиштоф_Зиґмунт_Пац&oldid=41782529