Цар Едіп (фільм)
Цар Едіп | |
|---|---|
| Edipo Re | |
 | |
| Жанр | притча, драма |
| Режисер | П'єр Паоло Пазоліні |
| Продюсер | Альфредо Біні |
| Сценарист | П'єр Паоло Пазоліні |
| На основі |
трагедій Софокла «Цар Едіп» та «Едіп у Колоні» |
| У головних ролях |
Сільвана Мангано Франко Чітті |
| Оператор | Джузеппе Руццоліні |
| Композитор | Вольфганг Амадей Моцарт і Masaru Satod |
| Художник | Луїджі Скаччаноче (декоратор) |
| Костюмер | Даніло Донаті |
| Кінокомпанія |
• Arco Film, • Somafis (Касабланка) |
| Дистриб'ютор | Euro International Films |
| Тривалість | 104 хв. |
| Мова | італійська |
| Країна |
 Італія  Марокко |
| Рік | 1967 |
| Дата виходу |
3 вересня 1967 (Прем'єра на ВКФ) 7 вересня 1967 (Італія) |
| IMDb | ID 0061613 |
 Цар Едіп у Вікісховищі | |
«Цар Еді́п» (італ. «Edipo re») — фільм П'єра Паоло Пазоліні 1967 року за мотивами однойменної трагедії Софокла.
Сюжет[ред. | ред. код]
Дві сюжетні лінії фільму протікають в сучасності і Давній Греції.
XX століття. В італійській родині народжується хлопчик. Батько, спостерігаючи за тим, як мати віддана своїй дитині, змучений ревнощами відносить хлопчика і залишає його в пустелі. Дія переноситься в античні часи і сюжет оповідає дещо видозмінену Пазолінієм класичну трагедію Софокла.
Дитина врятована від смерті й потрапляє до двору правителів Коринфу — Поліба та Меропи. Бездітне подружжя виховало хлопчика при царському дворі як власного сина і дало йому ім'я Едіп. Юнак Едіп дізнається пророцтво оракула — він уб'є свого батька і одружиться зі своєю матір'ю. Він не знає, що Поліб і Меропа тільки його прийомні батьки і залишає Коринф, намагаючись втекти від страшного пророцтва.
По дорозі до Фів Едіп випадково зустрічає свого справжнього батька Лая. Між ними відбувається суперечка і Едіп його вбиває. Пройшовши через низку випробувань Едіп стає царем і в невіданні одружується на цариці Фів, своїй справжній матері Іокасті. Пророцтво збувається. Приголомшений Едіп, якому розкрита правда, виколює собі очі. Іокаста позбавляє себе життя самогубством.
Фільм закінчується знову в сучасному світі. Осліплий Едіп повертається на те місце, де він народився.
В ролях[ред. | ред. код]
| Актор(ка) | Роль | |
|---|---|---|
| Франко Чітті | … | Едіп |
| Сільвана Мангано | … | Іокаста |
| Аліда Валлі | … | Меропа |
| Кармело Бене | … | Креонт |
| Джуліан Бек | … | Тіресій |
| Нінетто Даволі | … | вісник/Анджело |
| Лучано Бартолі | … | Лай |
| Ахмед Белахмі | … | Поліб |
| П'єр Паоло Пазоліні | … | верховний жрець |
| Франческо Леонетті | … | слуга Лая |
| Джандоменіко Даволі | … | пастух Поліба |
| Жан-Клод Б'єт | … | жрець |
| Іван Скратулья | … | жрець |
Цікаві факти[ред. | ред. код]
- Натурні зйомки фільму велися в областях Венето та Ломбардія, в місті Болонья та в Марокко[1].
- Як музичний супровід фільму використано твори В. А. Моцарта, румунські народні мелодії, старовинна японська музика, російські революційні пісні під редакцією П. П. Пазоліні[1].
- Сам Пазоліні зіграв у цьому фільмі невелику роль верховного жерця.
Нагороди і номінації[ред. | ред. код]
- Фільм було представлено на XXVIII Міжнародному кінофестивалі у Венеції, де він номінувався на «Золотого лева» та розділив з іншим фільмом приз Міжнародної кіноконфедерації з популяризації літератури і мистецтва (СІДАЛК)[1].
- 1968 — «Золотий кубок» (Італія) за найкращу режисуру П. П. Пазоліні.
- У 1968 році «Срібна стрічка» Італійського національного синдикату кіножурналістів присуджені продюсерові Альфредо Біні та художнику-декоратору Луїджі Скаччаноче.
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Пазолини П. П. Фильмография // Теорема: сценарии, роман, повесть, рассказы, статьи, эссе, интервью / Н. Ставровская (составитель). — М. : Ладомир, 2000. — 671 с. — 4000 прим. — ISBN 5-86218-375-2.(рос.)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Пазолини.Теорема, 2000, с. 659.
Посилання[ред. | ред. код]
- «Цар Едіп» на сайті IMDb (англ.)
- Цар Едіп на сайті AllMovie (англ.)
- «Миф как форма существования мира» «Киноведческие записки» Ада Бернатоните. Рецензия на фильм(рос.)
| |||||||||||||
|
