Чезаре Арцела
| Чезаре Арцела | |
|---|---|
| італ. Cesare Arzelà | |
 | |
| Народився |
6 березня 1847[1] Санто-Стефано-ді-Магра, Лігурія, Італія |
| Помер |
15 березня 1912[1] (65 років) Санто-Стефано-ді-Магра |
| Місце проживання | Піза, Італія |
| Країна |
 Італія |
| Національність | італієць |
| Діяльність | математик, викладач університету |
| Alma mater |
Пізанський університет[2] Scuola Normale Superiore. Classe di Scienzed (1869)[3] |
| Галузь | математика |
| Заклад |
Університет Палермо Болонський університет Флорентійський університет |
| Вчене звання | професор |
| Вчителі | Улісс Діні |
| Відомі учні | Леоніда Тонеллі |
| Аспіранти, докторанти | Leonida Tonellid |
| Членство | Національна академія дей-Лінчей |
| Відомий завдяки: | Теорема Асколі — Арцела, вклад в математичний аналіз, функціональний аналіз |
| Нагороди | |
Чезаре Арцела (італ. Cesare Arzelà, нар. 6 вересня 1847, Санто-Стефано-ді-Магра, Італія — † 15 березня 1912, там само) — італійський математик. Відомий своїм вкладом в математичний та функціональний аналіз, зокрема встановив критерій компатності послідовності неперервних функцій відомий тепер як теорема Асколі — Арцела. Член Національної академії дей-Линчей та деяких інших академій.
Біографічні дані[ред. | ред. код]
Походив із бідної сім'ї. Навчався у Вищій нормальній школі в Пізі, яку закінчив у 1869 році. Там же (з 1871 року) відвідував лекції Енріко Бетті та Уліса Діні.
З 1875 по 1878 викладав в Флорентійському університеті. В 1878 році очолив кафедру алгебри університету Палермо, а через 2 роки (у 1880) перейшов у Болонський університет на кафедру аналізу. Його найвідомішим учнем був Леоніда Тонеллі.
Наукові здобутки[ред. | ред. код]
Перші праці Арцела були присвячені теорії пружності (дослідженню деформацій пружного еліпсоїду). Пізніше він досліджував екстремуми алгебраїчних функцій, а також займався теорією функціональних рядів. Арцела ввів поняття квазірівномірної збіжності[4] і, використовуючи це поняття, встановив необхідні і достатні умови неперервності суми збіжного на відрізку ряду неперервних функцій. Він також запропонував багатовимірний аналіз варіації функції однієї змінної (варіація Арцела). Добре відома теорема Асколі — Арцела, яка відіграє важливу роль в функціональному аналізі і в теорії диференціальних рівнянь. Його ім'ям названа теорема про граничний перехід під знаком інтегралу.[5]
В 1992 році в Італії видана повна збірка праць Чезаре Арцела в двох томах.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Virgopia N. Dizionario Biografico degli Italiani — 1962. — Vol. 4.
- ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ Scuola Normale Superiore Elenco degli alunni della Scuola Normale Superiore di Pisa dal 1847 al 1970 — Pisa: Pacini Editore, 1973. — P. 6. — 104 с.
- ↑ Фихтенгольц Г. М. Курс дифференциального и интегрального исчисления. — Москва : Наука, 1964. — Т. 2. — 800 с.(рос.)
- ↑ Фихтенгольц Г. М. Курс дифференциального и интегрального исчисления. — Москва : Наука, 1964. — Т. 2. — 800 с.(рос.).
Література[ред. | ред. код]
- Боголюбов Алексей Николаевич. Математики. Механики. Биографический справочник. — Киев : «Наукова думка», 1983. — С. 26. — 50 000 прим. (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
|
