Чухур-Саад

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чухур-Саадське бейлербейство
Прапор
Еялет (Бейлербейство) Ерівань
Найбільше місто Ерівань, Нахічевань, Ордубад
Країна Сефевідська держава
Регіон Сефевідський Іран
Населення
 - повне
Площа
 - повна
Дата заснування перша половина XVI століття
Дата ліквідації 1730—1740-ті роки
Перший бейлербей Див-султан Румлу
Вірменія Вірменія
Азербайджан Азербайджан
Іран Іран
Туреччина Туреччина

Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Чухур-Саад

Чухур-Саад, Чохур-Саад, Чухурсаад — у XV—XVIII ст. історична область і адміністративна одиниця — бейлербейства у складі держави Кара-Коюнлу і Сефевідів. Включала в себе більшу частину території історичної[1] Східної Вірменії[2][3][4]. У XVI столітті бейлербеями Чухур-Саада призначалися еміри з кизилбашського племені устаджлу[5], які переселилися до Єреванської області у тому ж столітті[6].

В теперішній час цій області приблизно відповідають території Республіки Вірменія та Нахічеванської АР Азербайджану.

Походження і локалізація топоніма[ред. | ред. код]

Назва «Чухур-Саад» складається з тюркського Чухур — западина (в даному випадку долина) і Саад. Смислове значення терміна — Долина (належить) Саад-у. Джерела пов'язують походження терміна Саад з ім'ям еміра Саада, голови огузького племені Саадлу[7], зі складу племінної конфедерації Кара-Коюнлу, які були витіснені із Середньої Азії до Передньої Азії вторгненням монголів. Влада емір Саада, а в подальшому його синів та онуків, на цих територіях тривала до 30-х рр. XV століття. Дані деяких рукописів дозволяють стверджувати, що з 1411 року, якщо не раніше, в цій правив Пір-Хусейн, син емір Саада. В період його правління кордони, заснованого його батьком емірату розширилися, за рахунок включення сюди міста Карса і його околиць. В історичних записах особливо відзначені будівельні роботи, що проводяться Пір-Хусейном, переважно по відновленню Карса, а також в інших областях вілаєта. Кам'яна гробниця села Аргаванд відноситься до числа цінних зразків таких будівель[8].

Топонім «Чухур-Саад» відзначений джерелами ще в XV столітті, наприклад «Кітабі-Діарбакіріййа»[9]. Чухур-Саад географічно відноситься до долини вздовж обох берегів Араксу, і включав частини вірменських історичних провінцій Айрарат, Гугарк і Васпуракан[10]. Згідно інформації перського історика Іскандеру Мунши, Карс розташовано між Чухур-і Саадом та Ерзурумом. Чухур-Саад сусідить з Агіска (Ахалціхом)[11].

Історія[ред. | ред. код]

Кам'яна гробниця, збудована в період правління Пір-Хусейна (село Аргаванд, колишній Джафарабад)

Історик Хасан-бек Румлу повідомляє, що син Кара Юсуфа Мірза Іскандер пройшов через Кагізма і вступив до Чухур-Саад[12]. Передбачається, що в роки правління Іскандера його репресіям, поряд з іншими феодалами, піддалися й еміри Саадлу і деякий час в області не було місцевих князів. Це тривало до вступу на престол Джаханшаха, який відновив у правах феодалів, які зазнали переслідувань за його брата. Згідно інформації Шараф-хана Бідлісі, якийсь Хусейн Саадлу з власним військом брав участь в поході Джаханшаха на Хорасані після завоювання Астарабада деякий час був правителем даного вілаєта. Цей факт свідчить, що в період правління Джаханшаха Саадлу вдалося відновити свої князівські права і вони зайняли важливе місце у військово-феодальної ієрархії[8]. Також Хасан-бек Румлу згадує цю назву при описі походу Ісмаїла Сефеві та зіткнення з військом Альвенда Ак-Коюнлу, де вказується, що воно відбулося в Чухур-Саїді, в місцевості Шарур[13]. Після XV століття, з економічних міркувань, ці території входили до складу великої адміністративної одиниці, з центром в Тебризі, під назвою «Азербайджан». Ця підпорядкованість носила лише фінансово-адміністративний характер. В одній з грамот, що зберігаються в Матенадарані і датуються 1428 роком, повідомляється:

...Це - одна третина цілого села, що іменується Учкіліса з сіл нахіє Карбі, яке знаходиться в країні Азербайджан, в одній з областей Грузії, в Чухур-Саадському вілаєті, - так вбереже його бог від нещасть і лих часу, - з усіма його чотирма кордонами...[14][15]

З часу створення держави Сефевідів область Чухур-Саад була перетворена на бейлербейство (провінцію) зі столицею в Еривані. Будучи самостійними політико-адміністративними одиницями, бейлербейства Чухур-Саад, разом з Тебрізьким, Ширванським та Карабаським бейлербействами, мали загальне керівництво з точки зору податково-фінансового підпорядкування і звітували перед візиром північно-західної області, або «Азербайджану». При цьому як зазначає російський сходознавець В. Ф. Мінорський вживання терміна «Азербайджан» для бейлербейств Чухур-Саад, Карабах та Ширван географічно недоречно і невірно, бо вони розташовувалися за межами історичного Азербайджану .

У XVI столітті Чухур-Саад передається як улька кизилбашському племені[6] Устаджли, а область, аж до османського завоювання, стає їх спадковим володінням. Тоді ж Чухур-Саад був заселений тюркськими огузькими племенами алпаут і баят. За словами Аббас-Кулі-ага Бакіханова, «Шах Ісмаїл переселив з Іраку плем'я Баят частиною в Еріван, а частиною в Дербенд і Шабран, щоб посилити місцевих правителів»[16]. Вже до того часу місцева вірменська знать була повністю винищена[17]. Після смерті Ісмаїла Сефеві, в період міжусобних воєн, в Чухур-Сааді також оселилося плем'я Румлу.

Першим бейлербейом Чухур-Саада був Бадр-хан Устаджлу, а потім Шахкули-хан Устаджлу.

З 1587 року бейлрбейом області став Мухаммеді-хан Тохмак Устаджлу[18], один із найвидатніших полководців Сефевідської епохи.

Після звільнення цих земель від османської окупації, у часи правління шаха Аббаса Великого, бейлербейство знову було відновлено і заселене племенем ахча-койюнлу каджар[6]. Проіснувало аж до падіння династії Афшарів в Ірані. Згодом на території Чухур-Саада були утворені Нахічеванське та Ериванське ханства.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Encyclopaedia iranica // ARMENIA AND IRAN vi. Armeno-Iranian relations in the Islamic period [Архівовано 26 травня 2020 у Wayback Machine.]
    Оригінальний текст (англ.)
    In accordance with this, in Armenia the Perso-Ottoman boundary began from the mountains of Javaxkʿ, and passing along the Axuryan river, the range of the Armenian mountains, the western slopes of Mt Ararat and along the Vaspurakan mountains joined the Zagros mountains. The Safavid state included within its boundaries the totality of the historic Armenian provinces of Siwnikʿ, Arcʿax, Utikʿ, Pʿaytakaran, and Persarmenia and also the eastern countries of Ararat, Gugarkʿ, and Vaspurakan. According to the new administrative division, these provinces were under the authority of the beglerbegs of Čʿuxur-Sad, Qarabāḡ, and Azerbaijan (see Taḏkerat al-molūk, pp. 100-02).
  2. ↑ Петрушевский И. П. Очерки по истории феодальных отношений в Азербайджане и Армении в XVI — начале XIX вв. — Л., 1949. — С. 62.:
  3. ↑ George A. Bournoutian.  // Occasional paper / Kennan Institute for Advanced Russian Studies. — № 91. — С. 1.
    Оригінальний текст (англ.)
    Following that treaty the Turks took control of the major portion of Armenia, where they installed their own governors (Pashas) and provincial boundaries (Pashaliks, subdivided into Sanjaks); with the Safavids were left with the small easternmost section of historic Armenia, which they organized into the administrative unit of the Beglerbegi of Chukhur Sa'ad.
  4. ↑ Див. прим. 692 Л. П. Смирнової до видання Малик Шах-Хусайн Систани. Хроника воскрешения царей. М. Восточная литература. 2000 [Архівовано 26 лютого 2020 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Петрушевский И. П. Очерки по истории феодальных отношений в Азербайджане и Армении в XVI — начале XIX вв. — Л., 1949. — С. 64.
    Оригінальний текст (укр.)
    В XVI в. беглербегами Чухур-Са'да (Еревана) всегда назначались эмиры из кызылбашского племени устаджлу,1 ветвь которого получила земельные пожалования в Ереванской области.
  6. ↑ а б в Петрушевский И. П. Очерки по истории феодальных отношений в Азербайджане и Армении в XVI — начале XIX вв. — Л., 1949. — С. 74.:
    Оригінальний текст (укр.)
    У Єреванській (Чухур-Са'дській) області (вілаєті) велика частина території становила землі дивана і перебувала під безпосереднім управлінням місцевого бейлербея. Після смерті Надир-шаха бейлербейство стало спадковим і перетворилося на напівнезалежне ханство. У Єреванській області в XVI ст. були поселені частини кизилбашських племен устаджлу, алпаут і баят, за правління шаха Аббаса I були поселені також Ахча-койюнлу каджар; ще раніше тут утвердилися курдські племена чамішкізек, хнуслу і пазукі.
  7. ↑ Sushil Chaudhury, Gegham Gewonean «Armenians in Asian Trade in the Early Modern Era» стр.55
  8. ↑ а б А. Д. Папазян. Арабская надпись на гробнице туркменских эмиров в селе Аргаванд. — М.: Восточная литература, 1962. — С. 68-75.
  9. ↑ «Kitab-i Diyarbakkriyya. Ak Kovunlular tarihi» Abu Bakr Tihrani. Ankara 1962
  10. ↑ Richard G. Hovannisian. The Armenian People from Ancient to Modern Times: Foreign dominion to statehood: the fifteenth century to the twentieth century. — Palgrave Macmillan, 2004. — Т. 2. — С. 82.
  11. ↑ «Tadhkirat al Muluk A manual of safavid Administration» V. Minorsky. London 1943.p. 165
  12. ↑ «Ахсан ат-таварих, та'лиф-и Хасан Румлу беехтемам-и.» Abdul Huseyn Navan.Tehran. 1349/ p.225 Тегеран
  13. ↑ «A Chronicle of the Early Safavis Being the Ahshan ut-tawarikh of Hasan-i Rumlu» C/N/ Seddon Barode 1931—1934. t.I, s.59
  14. ↑ А.Д.Папазян. Персидские, арабские и турецкие официальные документы Матенадарана XIV—XIX веков и их значение для изучения социально-экономической жизни стран Ближнего Востока. — Восточной Литературы, 1960.
  15. ↑ Персидские документы Матенадарана, II. Купчие. Выпуск первый (XIV—XVI вв.). Комментарии. Ереван. 1968
    Оригінальний текст (укр.)
    Подібно до того, як край «Армінія», з центром спершу в місті Двин, а потім Барда, в період арабського панування охоплював всю історичну Вірменію, включаючи Албанію і Грузію до Кавказьких гір (див. Я'кубі, Белазурі, Саха-ал-хамавов , Абулфіда, Ібн-Хордадбе і ін., див. про це «Арабські джерела про Вірменію і суміжних країн», склав А. Т. Налбандян, Єреван, 1965, стор. 16, 132), так і «Азербайджан», з центром в Тавризі, після XV століття представляв велику адміністративну одиницю, до якої входили не тільки власне «Азербайджан» або «Атропатена», але також хутір Албанія, а з областей історичної Вірменії - Арцах і Сюнік повністю і велика частина східних; повітів Васпуракана і Айрарат. Отже, згадка після XV століття в перській історіографії та в історичних документах адміністративної одиниці «Азербайджан», в широкому сенсі, часто вказує лише на фінансово-адміністративну підпорядкованість даного вілаєта або району, подібно терміну «Армінія» арабських джерел, яка мала лише адміністративне значення.
    Згідно Шардену, при Сефевідах країна була розділена на чотири великих фінансових департаменти (departemens) - Ірак, Фарс, Азербайджан і Хорасан (том 5., стор. 439). В. Ф. Мінорський вказує, на майже те ж саме; поділ було в Тазкірат-ал-Мулці. Доходи, що надходили з різних губерній країни, перераховані за вищезгаданими чотирма економічними районами.
    Розглядаючи окремо всі перераховані в цьому списку райони, В. Ф. Мінорський вказує, що в «Північно-західному районі перераховані чотири бейлайбества: [347] Тавриз, Чухур-С'ад, Карабах і Ширван. Термін «Азербайджан, який дано цим чотирьом бейлайбействам у вигляді заголовка, очевидно, відноситься до цих чотирьох губерній так само, як «Хорасан» - до всього північного сходу. Зрозуміло, подібне вживання згаданого терміну недоречно і невірно, але географічна література цього не підтверджує. Насправді, тільки Тавризьке бейлайбейство, взяте окремо, охоплювало більшу частину історичного Азербайджану» (стор. 164). Говорячи про суто економічні міркування подібного роду підрозділі, в розділі, присвяченому податкового обліку, «аваредже», Мінорський приділяє особливу увагу тій обставині, що «за Іраком, Фарсом і Азербайджаном числиться «аваредже» цих же губерній, за Кірмані і Хузістане числяться Хорасан і Ірак, за «аваредже» Ширване числиться за Азербайджаном. «Єдиним поясненням подібного розподілу є тільки те, - пише він, - що з метою зміцнення економічних основ, доходи Кирманськойї Хузистанської та Ширванської губерній надавалися Хорасані, Іраку і Азербайджану, а їх підрахунки в книгах «аваредже» реєструвалися і вираховувались дворазово» (стор. 174).
    Ці чотири вілаєти, що входили до північно-західного податково-фінансового підрозділу, були самостійними політико-адміністративними одиницями. Заслуговує на увагу та обставина, що Араратська країна, або Ереванський край, якому підпорядковувалася також Нахчеванська Олкай, називалася Чухур-Са'дським бейлербейством; Гандзак, разом з Арцах - Гянджінським або Карабахським бейлайбейством; Шамах, разом з більшою частиною Агванка - Ширванським бейлайбейством, і тільки Тавризька губернія, або власне Атропатена - Азербайджанським бейлайбейством (див. Іскандар Мунши, Таріх-е Аламар-е Аббасі, (ТАА), стор. 169, 492, 565, 683, 1026, 1030, 1046, 1085). Однак всі вони, як було сказано, з точки зору податково-фінансового підпорядкування мали загальне керівництво і звітували перед візирами північно-західного краю, або «Азербайджану».
  16. ↑ Аббас-Кули-Ага Бакиханов. Гюлистан-и Ирам. Архів оригіналу за 9 березня 2020. Процитовано 13 квітня 2020.
  17. ↑ Петрушевский И. П. Очерки по истории феодальных отношений в Азербайджане и Армении в XVI — начале XIX вв. — Л., 1949. — С. 58.
  18. ↑ Петрушевский И. П. Очерки по истории феодальных отношений в Азербайджане и Армении в XVI — начале XIX вв. — Л., 1949. — С. 117.

Див. також[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чухур-Саад&oldid=40947790