Юрген Клаус Генніґ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрген Клаус Генніґ
нім. Jürgen Hennig
Народився 5 березня 1951(1951-03-05) (73 роки) або 1951[1]
Штутгарт, Німеччина[1]
Країна  Німеччина
Діяльність хімік, винахідник, біофізик, викладач університету
Alma mater Штутгартський університет
Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана
університет Фрайбурга
Галузь хімія[2], фізична хімія[2], медична біофізика[2], радіологія[2] і медична візуалізація[2]
Заклад університет Фрайбурга
Членство Леопольдина
Нагороди

CMNS: Юрген Клаус Генніґ у Вікісховищі

Юрген Клаус Генніґ (нім. Jürgen Klaus Hennig, нар. 5 березня 1951, Штутгарт, Німеччина) — німецький хімік і медичний фізик. Одним з перших застосував магнітно-резонансну томографію (МРТ) для медичної діагностики. Є науковим директором відділу діагностичної радіології та керівником центру розробки і застосування магнітного резонансу (англ. Magnetic Resonance Development and Application Center, MRDAC) в університетській клініці Фрайбурга. У 2003 році професору Генніґу присуджено Премія Макса Планка в галузі біологічних наук та медицини.

Наукова кар'єра[ред. | ред. код]

З 1969 по 1977 рік професор Генніґ вивчав хімію в університетах Штутгарта, Лондона, Мюнхена та Фрайбурга. З 1977 до 1981 рік працював науковим співробітником Інституту фізичної хімії при університеті Фрайбурга, де здобув кандидатську ступінь за роботу в області вимірювання кінетики внутрішньомолекулярного обміну за допомогою ядерного магнітного резонансу під науковим керівництвом Герберта Циммермана.[3] Під час інавгураційної лекції свого керівніка Ганса-Генріха Лімбаха професор Генніґ почув про метод магнітно-резонансної томографії і про роботу Пола Лотербура, який став лауреатом Нобелівської премії у галузі медицини в 2003 році.[4]

З 1982 до 1983 року професор Генніґ займався науковими дослідженнями в університеті Цюриху, де він досліджував хімічну індуковану динамічну поляризацію ядер. В 1982 році він розробив свою першу ЯМР імпульсну послідовність для вимірювання внутрішньомолекулярних обмінних процесів.[5] Під час свого перебування в Цюріху професор Генніґ вирішив зосередити свою майбутню роботу на розвитку ЯМР методів.[4]

В 1984 році професор Генніґ почав працювати у відділенні діагностичної радіології в медичному центрі університету Фрайбурга як науковий співробітник. Саме тут, співпрацюючи з компанією Брюкер (нім. Bruker Medizintechnik GmbH), він розробив новий метод турбо-спін-еха, який отримав назву RARE (англ. Rapid Acquisition with Refocused Echoes).[6] В 1989 році він завершив свою роботу на здобуття професорського ступеня «Спеціальні методи візуалізації для ЯМР томографії» при медичному факультеті університету Фрайбурга.

У 1993 році професор Генніґ був призначений керівником групи МР томографії при відділенні діагностичної радіології в університетському медичному центрі Фрайбурга. В 1998 році став директором підрозділу томографії і функціональної медичної фізики відділу радіології. В 2001 році професор Генніґ став науковим директором відділу радіології. У тому ж році він заснував центр розробки і застосування магнітного резонансу в університетському медичному центрі Фрайбурга.

Дослідницька група, яку професор Генніґ заснував і очолює з 1984 року, займається дослідженнями і розробками в галузі МРТ і налічує близько 80 співробітників з усіх куточків світу станом на кінець 2012 року.

Протягом 1999 року професор Генніґ був президентом міжнародного товариства магнітного резонансу в медицині (англ. International Society for Magnetic Resonance in Medicine, ISMRM). З 2011 року професор Генніґ є членом Німецької академії наук Леопольдина.

Наукові роботи[ред. | ред. код]

Професор Генніґ є автором численних фундаментальних науково-дослідних робіт з розробки і вдосконалення МРТ. На основі імпульсної послідовності Кара-Парсела-Мейбума-Гілла (англ. CPMG multi-echo pulse sequence), в 1984 році він розробив свій відомий метод турбо-спін-еха (англ. Rapid Acquisition with Relaxation Enhancement, RARE). Завдяки його роботі вдалось значно скоротити час реєстрації МР сигналу, що стало важливим кроком для початку використання ЯМР в медичній діагностиці. Крім того, метод турбо-спін-еха дав можливість отримати Т2-зважені медичні зображення. Метод турбо-спін-еха був вперше опублікований в 1984 році в німецькому журналі «Радіолог» (нім. Der Radiologe).[7] Під час подачі цієї статті на розгляд в міжнародний журнал, її відхилили з коментарем що цей метод вже випробуваний і показано що він не працюватиме.[4] Перша міжнародна публікація з'явилась в 1986 році.[6][8] На сьогодні ментод турбо-спін-еха є одним з стандартних методів, які використовують в клінічній МРТ.

В 2001 році професор Генніґ опублікував роботи про метод заснований на так званих гіпер-ехо-сигналах (англ. Hyperecho method).[9] Завдяки цьому методу питома швидкість поглинання РЧ енергії може бути значно знижена без погіршення якості зображень, що є дуже важливим при використанні МРТ для клінічної діагностики в високих магнітних полях.

В своїй статті 2008 року професор Генніґ опублікував концепцію МРТ з застосуванням нелінійного магнітного поля, що дозволяє збільшити роздільну здатність зображень.[10]

Співробітництво з Азією[ред. | ред. код]

У 1985 році професор Генніґ здійснив подорож до міста Гуанчжоу в Китаї для того, де було встановлено один з перших МР-томографів в Китаї. Таким чином, перше МР зображення в Китаї було отримане професором Генніґом 25 грудня 1985 року після значних зусиль докладених до запуску приладу.[4]

Професор Генніґ з 1993 року є президентом і одним із засновників Європейсько-Китайського товариства магнітного резонансу. Він також є почесним членом Китайського радіологічного товариства. Професор Генніґ отримав нагороду Ейнштейна Китайської академії наук у 2011 році. У 2010 році він отримав медаль Цунг Мінг Ту, яка є найвищою науковою нагородою Тайваню.

З 2004 року професор Генніґ є членом академії наук республіки Татарстан, РФ. Крім того, він продовжує наукову співпрацю з Гонконгом, Південною Кореєю і Сингапуром.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • 1992: Європейська нагорода з Магнітного Резонансу (англ.European Magnetic Resonance Award)[11]
  • 1993: Нагорода з ядерно-магнітної томографії (нім. Kernspintomographie-Preis)
  • 1994: Золота медаль товариства магнітного резонансу (Gold Medal Award of the Society of Magnetic Resonance)[12]
  • 2003: Дослідницька нагорода Макса Планка в категорії біологічних наук і медицини (англ. Max Planck Research Award in the category Biosciences/Medicine)
  • 2006: Медаль Альберс-Шенберга Німецього радіологічного товариства (англ. Albers Schönberg Medal from the 'Deutsche Röntgengesellschaft' (German Radiology Society))
  • 2010: Нагорода Цунг Мінг Ту національної наукової комісії Тайваню (Tsung Ming Tu Award from the National Science Council, Taiwan)

Цитати[ред. | ред. код]

У мене не було відчуття «винахідливості», я просто застосовував свої знання про фізику спінів, які я здобув під час роботи в області фізичної хімії, до нагальних задач.
— Юрген Генніґ,  з «Як метод RARE прийшов в Китай»[4] про розробку методу RARE
Світ (і світ МР, зокрема) сповнений «неможливих» речей, які стали реальністю.
— Юрген Генніґ,  з „"МР при надвисоких магнітних полях: корисні інструменти або іграшки для хлопчиків?“[13]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #1016508409 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б в г д Czech National Authority Database
  3. J. Hennig: Physikalisch-chemische Untersuchungen des Vibrationstunneleffektes bei der intramolekularen Wasserstoffwanderung in Tetraarylporphinen. Freiburg 1980.
  4. а б в г д J. Hennig: How RARE Came to China: Early Days of MRI. In: Encyclopedia of Magnetic Resonance. 2010 (DOI:10.1002/9780470034590.emrhp1025).
  5. J. Hennig, H. H. Limbach: Magnetization transfer in the rotating frame: A new simple kinetic tool for the determination of rate constants in the slow chemical exchange range. In: J Magn Reson. 49, Nr. 2, 1982, S. 322–328 (DOI:10.1016/0022-2364(82)90195-0).
  6. а б J. Hennig, A. Nauerth, H. Friedburg: RARE imaging: A fast imaging method for clinical MR. In: Magn Reson Med. 3, Nr. 6, 1986, S. 823–833 (DOI:10.1002/mrm.1910030602).
  7. J. Hennig, A. Nauerth, H. Friedburg, D. Ratzel: Ein neues Schnellbildverfahren für die Kernspintomographie. In: Radiologe. 24, 1984, S. 579–580.
  8. J. Hennig, H. Friedburg, B. Strobel: Rapid nontomographic approach to MR myelography without contrast agents. In: J Comput Assist Tomogr. 10, Nr. 3, 1986, S. 375–378.
  9. J. Hennig, K. Scheffler: Hyperechoes. In: Magn Reson Med. 46, Nr. 1, 2001, S. 6–12 (DOI:10.1002/mrm.1153).
  10. J. Hennig, A. Welz, G. Schultz, J. Korvink, Z. Liu, O. Speck, M. Zaitsev: Parallel imaging in non-bijective, curvilinear magnetic field gradients: a concept study. In: Magn Reson Mater Phy. 21, 2008, S. 5–14 (DOI:10.1007/s10334-008-0105-7).
  11. Award winner list of the European Magnetic Resonance Award. Архів оригіналу за 30 квітня 2012. Процитовано 14 грудня 2012.
  12. Gold Medal Award winner list International Society for Magnetic Resonance in Medicine
  13. J. Hennig: Ultra high field MR: useful instruments or toys for the boys?. In: Magn Reson Mater Phy. 21, 2008, S. 1–3 (DOI:10.1007/s10334-008-0109-3).

Посилання[ред. | ред. код]