Юрген Клаус Генніґ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрген Клаус Генніґ
нім. Jürgen Hennig
Народився 5 березня 1951(1951-03-05) (73 роки) або 1951[1]
Штутгарт, Німеччина[1]
Країна  Німеччина
Діяльність хімік, винахідник, біофізик, викладач університету
Alma mater Штутгартський університет
Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана
університет Фрайбурга
Галузь хімія[2], фізична хімія[2], медична біофізика[2], радіологія[2] і медична візуалізація[2]
Заклад університет Фрайбурга
Членство Леопольдина
Нагороди
CMNS: Юрген Клаус Генніґ у Вікісховищі

Юрген Клаус Генніґ (нім. Jürgen Klaus Hennig, нар. 5 березня 1951, Штутгарт, Німеччина) — німецький хімік і медичний фізик. Одним з перших застосував магнітно-резонансну томографію (МРТ) для медичної діагностики. Є науковим директором відділу діагностичної радіології та керівником центру розробки і застосування магнітного резонансу (англ. Magnetic Resonance Development and Application Center, MRDAC) в університетській клініці Фрайбурга. У 2003 році професору Генніґу присуджено Премія Макса Планка в галузі біологічних наук та медицини.

Наукова кар'єра[ред. | ред. код]

З 1969 по 1977 рік професор Генніґ вивчав хімію в університетах Штутгарта, Лондона, Мюнхена та Фрайбурга. З 1977 до 1981 рік працював науковим співробітником Інституту фізичної хімії при університеті Фрайбурга, де здобув кандидатську ступінь за роботу в області вимірювання кінетики внутрішньомолекулярного обміну за допомогою ядерного магнітного резонансу під науковим керівництвом Герберта Циммермана.[3] Під час інавгураційної лекції свого керівніка Ганса-Генріха Лімбаха професор Генніґ почув про метод магнітно-резонансної томографії і про роботу Пола Лотербура, який став лауреатом Нобелівської премії у галузі медицини в 2003 році.[4]

З 1982 до 1983 року професор Генніґ займався науковими дослідженнями в університеті Цюриху, де він досліджував хімічну індуковану динамічну поляризацію ядер. В 1982 році він розробив свою першу ЯМР імпульсну послідовність для вимірювання внутрішньомолекулярних обмінних процесів.[5] Під час свого перебування в Цюріху професор Генніґ вирішив зосередити свою майбутню роботу на розвитку ЯМР методів.[4]

В 1984 році професор Генніґ почав працювати у відділенні діагностичної радіології в медичному центрі університету Фрайбурга як науковий співробітник. Саме тут, співпрацюючи з компанією Брюкер (нім. Bruker Medizintechnik GmbH), він розробив новий метод турбо-спін-еха, який отримав назву RARE (англ. Rapid Acquisition with Refocused Echoes).[6] В 1989 році він завершив свою роботу на здобуття професорського ступеня «Спеціальні методи візуалізації для ЯМР томографії» при медичному факультеті університету Фрайбурга.

У 1993 році професор Генніґ був призначений керівником групи МР томографії при відділенні діагностичної радіології в університетському медичному центрі Фрайбурга. В 1998 році став директором підрозділу томографії і функціональної медичної фізики відділу радіології. В 2001 році професор Генніґ став науковим директором відділу радіології. У тому ж році він заснував центр розробки і застосування магнітного резонансу в університетському медичному центрі Фрайбурга.

Дослідницька група, яку професор Генніґ заснував і очолює з 1984 року, займається дослідженнями і розробками в галузі МРТ і налічує близько 80 співробітників з усіх куточків світу станом на кінець 2012 року.

Протягом 1999 року професор Генніґ був президентом міжнародного товариства магнітного резонансу в медицині (англ. International Society for Magnetic Resonance in Medicine, ISMRM). З 2011 року професор Генніґ є членом Німецької академії наук Леопольдина.

Наукові роботи[ред. | ред. код]

Професор Генніґ є автором численних фундаментальних науково-дослідних робіт з розробки і вдосконалення МРТ. На основі імпульсної послідовності Кара-Парсела-Мейбума-Гілла (англ. CPMG multi-echo pulse sequence), в 1984 році він розробив свій відомий метод турбо-спін-еха (англ. Rapid Acquisition with Relaxation Enhancement, RARE). Завдяки його роботі вдалось значно скоротити час реєстрації МР сигналу, що стало важливим кроком для початку використання ЯМР в медичній діагностиці. Крім того, метод турбо-спін-еха дав можливість отримати Т2-зважені медичні зображення. Метод турбо-спін-еха був вперше опублікований в 1984 році в німецькому журналі «Радіолог» (нім. Der Radiologe).[7] Під час подачі цієї статті на розгляд в міжнародний журнал, її відхилили з коментарем що цей метод вже випробуваний і показано що він не працюватиме.[4] Перша міжнародна публікація з'явилась в 1986 році.[6][8] На сьогодні ментод турбо-спін-еха є одним з стандартних методів, які використовують в клінічній МРТ.

В 2001 році професор Генніґ опублікував роботи про метод заснований на так званих гіпер-ехо-сигналах (англ. Hyperecho method).[9] Завдяки цьому методу питома швидкість поглинання РЧ енергії може бути значно знижена без погіршення якості зображень, що є дуже важливим при використанні МРТ для клінічної діагностики в високих магнітних полях.

В своїй статті 2008 року професор Генніґ опублікував концепцію МРТ з застосуванням нелінійного магнітного поля, що дозволяє збільшити роздільну здатність зображень.[10]

Співробітництво з Азією[ред. | ред. код]

У 1985 році професор Генніґ здійснив подорож до міста Гуанчжоу в Китаї для того, де було встановлено один з перших МР-томографів в Китаї. Таким чином, перше МР зображення в Китаї було отримане професором Генніґом 25 грудня 1985 року після значних зусиль докладених до запуску приладу.[4]

Професор Генніґ з 1993 року є президентом і одним із засновників Європейсько-Китайського товариства магнітного резонансу. Він також є почесним членом Китайського радіологічного товариства. Професор Генніґ отримав нагороду Ейнштейна Китайської академії наук у 2011 році. У 2010 році він отримав медаль Цунг Мінг Ту, яка є найвищою науковою нагородою Тайваню.

З 2004 року професор Генніґ є членом академії наук республіки Татарстан, РФ. Крім того, він продовжує наукову співпрацю з Гонконгом, Південною Кореєю і Сингапуром.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • 1992: Європейська нагорода з Магнітного Резонансу (англ.European Magnetic Resonance Award)[11]
  • 1993: Нагорода з ядерно-магнітної томографії (нім. Kernspintomographie-Preis)
  • 1994: Золота медаль товариства магнітного резонансу (Gold Medal Award of the Society of Magnetic Resonance)[12]
  • 2003: Дослідницька нагорода Макса Планка в категорії біологічних наук і медицини (англ. Max Planck Research Award in the category Biosciences/Medicine)
  • 2006: Медаль Альберс-Шенберга Німецього радіологічного товариства (англ. Albers Schönberg Medal from the 'Deutsche Röntgengesellschaft' (German Radiology Society))
  • 2010: Нагорода Цунг Мінг Ту національної наукової комісії Тайваню (Tsung Ming Tu Award from the National Science Council, Taiwan)

Цитати[ред. | ред. код]

У мене не було відчуття «винахідливості», я просто застосовував свої знання про фізику спінів, які я здобув під час роботи в області фізичної хімії, до нагальних задач.
— Юрген Генніґ,  з «Як метод RARE прийшов в Китай»[4] про розробку методу RARE
Світ (і світ МР, зокрема) сповнений «неможливих» речей, які стали реальністю.
— Юрген Генніґ,  з „"МР при надвисоких магнітних полях: корисні інструменти або іграшки для хлопчиків?“[13]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #1016508409 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в г д Czech National Authority Database
  3. ↑ J. Hennig: Physikalisch-chemische Untersuchungen des Vibrationstunneleffektes bei der intramolekularen Wasserstoffwanderung in Tetraarylporphinen. Freiburg 1980.
  4. ↑ а б в г д J. Hennig: How RARE Came to China: Early Days of MRI. In: Encyclopedia of Magnetic Resonance. 2010 (DOI:10.1002/9780470034590.emrhp1025).
  5. ↑ J. Hennig, H. H. Limbach: Magnetization transfer in the rotating frame: A new simple kinetic tool for the determination of rate constants in the slow chemical exchange range. In: J Magn Reson. 49, Nr. 2, 1982, S. 322–328 (DOI:10.1016/0022-2364(82)90195-0).
  6. ↑ а б J. Hennig, A. Nauerth, H. Friedburg: RARE imaging: A fast imaging method for clinical MR. In: Magn Reson Med. 3, Nr. 6, 1986, S. 823–833 (DOI:10.1002/mrm.1910030602).
  7. ↑ J. Hennig, A. Nauerth, H. Friedburg, D. Ratzel: Ein neues Schnellbildverfahren für die Kernspintomographie. In: Radiologe. 24, 1984, S. 579–580.
  8. ↑ J. Hennig, H. Friedburg, B. Strobel: Rapid nontomographic approach to MR myelography without contrast agents. In: J Comput Assist Tomogr. 10, Nr. 3, 1986, S. 375–378.
  9. ↑ J. Hennig, K. Scheffler: Hyperechoes. In: Magn Reson Med. 46, Nr. 1, 2001, S. 6–12 (DOI:10.1002/mrm.1153).
  10. ↑ J. Hennig, A. Welz, G. Schultz, J. Korvink, Z. Liu, O. Speck, M. Zaitsev: Parallel imaging in non-bijective, curvilinear magnetic field gradients: a concept study. In: Magn Reson Mater Phy. 21, 2008, S. 5–14 (DOI:10.1007/s10334-008-0105-7).
  11. ↑ Award winner list of the European Magnetic Resonance Award. Архів оригіналу за 30 квітня 2012. Процитовано 14 грудня 2012.
  12. ↑ Gold Medal Award winner list International Society for Magnetic Resonance in Medicine
  13. ↑ J. Hennig: Ultra high field MR: useful instruments or toys for the boys?. In: Magn Reson Mater Phy. 21, 2008, S. 1–3 (DOI:10.1007/s10334-008-0109-3).

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Наука
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юрген_Клаус_Генніґ&oldid=40456495