Якопо Белліні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Якопо Белліні
Jacopo Bellini
Мадонна з немовлям, Лос-Анжелес
Народження бл. 1400 (1396 ?)
Венеція ?
Смерть 1470/71
  Венеція
Національність італієць
Країна Венеція
Діяльність художник, рисувальник
Напрямок Відродження
Вчитель Джентіле да Фабріано
Відомі учні Джованні Белліні і Джентіле Белліні
Твори вівтарі, фрески, портрети
Діти Джентіле Белліні[1], Nicolosia Bellinid і Джованні Белліні[1]
Родичі Андреа Мантенья
Роботи в колекції Національна галерея мистецтв, Музей мистецтва Метрополітен[2], Галерея Уффіці, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Музей Коррер, Галерея Академії (Венеція), Академія Каррара, Accademia Tadinid, Брера, Берлінська картинна галерея, Pinacoteca Nazionaled, Музей Польді-Пеццолі, музей Кастельвеккйо, Frances Lehman Loeb Art Centerd і Галерея Уффіці[d]

CMNS: Якопо Белліні у Вікісховищі

Якопо Белліні (італ. Jacopo Bellini; бл. 1400—1470/71) – італійський художник венеційської школи

Біографія[ред. | ред. код]

Якопо Белліні був сином ремісника. Невідомо, де і у кого він навчався. У 1411/12 перебував у Фоліньйо, де з іншими учнями міг розписувати палац Трінчі, а у 1422—1425 перебував у Флоренції, де тоді творили Філіппо Брунеллескі, Донателло, Мазаччо. Близько 1423 був учнем, помічником в Джентіле да Фабріано, який своєю творчістю викликав заздрість місцевих малярів. Імовірно, через їхнє підбурювання 11 червня 1423 його майстерню закидали камінням. На захист майстерні кинувся Якопо Белліні, поранивши нападників. Через це довший час перебував у в'язниці, після чого покинув Флоренцію. Можливо, 1426 прибув до Риму, після чого в основному проживав у Венеції.

Після одруження 1429 народився його син Джентіле Белліні, названий на честь вчителя, а 1430/31 син Джованні Белліні. Обидва сини відносяться до найбільших художників Венеції.[3]

Близько 1436 Япопо перебував у Вероні, де розписував купол собору фресками на тему Розп'яття (втрачені). На 1437 повернувся до Венеції, ставши членом Великої школи Св. Івана Євангеліста (італ. Scuola di San Giovanni Evangelista). Для неї він намалював «Мадонну з немовлям» і ще 18 втрачених образів на теми з життя Христа і Богородиці. Якопо разом з Леон-Баттіста Альберті у Феррарі спроектували надгробок маркіза Нікколо ІІІ д'Есте і намалював портрет його сина Леонелло д'Есте (можливо, Уго чи Мелідус д'Есте)[4]. На 1457 перебував у Венеції, Падуї (1460), де в його збережених роботах все більше проявляються ренесансні риси. Його роботи у Великій школі Св. Івана Євангеліста (1452), Великій школі св. Марка (1466) втрачені.

Творчість[ред. | ред. код]

Якопо Белліні творив на релігійні теми з використанням елементів готики, раннього Відродження та зникаючих впливів мистецтва Візантії. Цікавився творчістю майстрів тосканської школи, що перебували у Венеції, інших містах, зокрема Паоло Учелло, Філіппо Ліппі, Андреа дель Кастаньйо, Мазоліно да Панікале, Фра Анджеліко, творами Кіріако Анконського, Феліце Фелеціано, Джованні Марканова.

Збереглись два альбоми ескізів Якопо Белліні, що є одними з найдавніших прикладів презентації майстрами свого доробку, прикладів для майбутнього проектування. Альбом 1430—1450 років зберігається у паризькому Луврі, інший 1450—1460 років у лондонському Британському музеї[5]. У них поєднано архітектонічні елементи пізньої готики з ренесансною ще доволі простою перспективою, що завжди ґрунтується на центральній точці сходу взяв на лінії горизонту в середині листа. Збереглось близько 20 живописних робіт і 300 рисунків Якопо Белліні.[6]

Галерея творів[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Зведений список імен діячів мистецтва — 2017.
  2. https://www.metmuseum.org/art/collection/search/435645
  3. Беллини (семья итальянских живописцев)[недоступне посилання з серпня 2019]
  4. Сонет Улисса Алеотти о состязании Пизанелло и Якопо Беллини. Архів оригіналу за 21 травня 2017. Процитовано 15 вересня 2014.
  5. Живопись кватроченто на севере Италии II — Беллини. Архів оригіналу за 24 вересня 2014. Процитовано 15 вересня 2014.
  6. Якопо Б. Архів оригіналу за 21 липня 2014. Процитовано 15 вересня 2014.

Джерела[ред. | ред. код]

  • C. Eisler, The genius of Jacopo Bellini: the complete paintings and drawings (London, The British Museum Press, 1989)(англ.)
  • Беллини, венецианские живописцы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.(рос.)

Посилання[ред. | ред. код]