Яков Бекенштейн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття може містити помилки перекладу з іншої мови. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад, перевіривши його якість, і погодивши вміст зі стилістичними правилами Вікіпедії.
Оригінал не зазначено. Будь ласка, укажіть його.
Яков Бекенштейн
Jacob Bekenstein
Бекенштейн у 2009 році
Бекенштейн у 2009 році
Бекенштейн у 2009 році
Народився 1 травня 1947(1947-05-01)
Мехіко
Помер серпня 16, 2015(2015-08-16) (у віці 68 років)
Хельсінкі
Поховання Гар ха-Менухот
Місце проживання Ізраїль
Країна США СШАІзраїль Ізраїль
Діяльність фізик-теоретик, астроном, викладач університету, астрофізик
Alma mater Принстонський університет
Polytechnic Institute of Brooklyn
Галузь Термодинаміка чорних дір
Заклад Університет Бен-Гуріона
Єврейський університет
Вчителі Джон Арчибальд Вілер
Членство Ізраїльська академія природничих і гуманітарних наук
Нагороди
CMNS: Яков Бекенштейн у Вікісховищі

Яков Давід Бекенштейн ( івр. יעקב דוד בקנשטיין‎; 1 травня 1947 — 16 серпня 2015) — американський та ізраїльський фізик-теоретик, який зробив фундаментальний внесок у створення основ термодинаміки чорних дір та інші аспектів зв'язку між інформацією та гравітацією[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Яков Бекенштейн народився в Мехіко в родині Йосефа та Естер, польських євреїв, які емігрували до Мексики. У ранньому віці він переїхав до Сполучених Штатів, отримавши громадянство США в 1968 році [2] Він також був громадянином Ізраїлю[3].

Бекенштейн навчався в Політехнічному інституті Брукліна, тепер відомому як інженерна школа Нью-Йоркського університету Тандон, здобувши ступінь бакалавра та ступінь магістра наук у 1969 році. У 1972 році він здобув ступінь доктора філософії в Принстонському університеті, працюючи під керівництвом Джона Арчибальда Вілера[4].

Бекенштейн мав трьох дітей зі своєю дружиною Білхою. Усі троє дітей, Єгонадав[a], Урія та Рівка Бекенштейн, стали вченими[6]. Бекенштейн був відомий як релігійна людина, його цитували: «Я дивлюся на світ як на продукт Бога, Він встановив дуже конкретні закони, і ми із задоволенням відкриваємо їх завдяки науковій роботі»[7].

Наукова кар'єра[ред. | ред. код]

До 1972 року Бекенштейн опублікував три впливові статті про зірковий феномен чорної діри, постулюючи теорему про відсутність волосся та представивши теорію термодинаміки чорної діри. У наступні роки Бекенштейн продовжив дослідження чорних дір, опублікувавши статті про їхню ентропію та квантову масу[3].

З 1972 по 1974 рік Бекенштейн був докторантом Техаського університету в Остіні. Потім він іммігрував до Ізраїлю, щоб читати лекції та викладати в Університеті Бен-Гуріона в Беер-Шеві. У 1978 році став професором, а в 1983 році — завідувачем кафедри астрофізики.

У 1990 році він став професором Єврейського університету в Єрусалимі, а через три роки був призначений керівником кафедри теоретичної фізики[3]. У 1997 році він був обраний до Ізраїльської академії наук і гуманітарних наук[8]. Він був запрошеним науковцем в Інституті перспективних досліджень у 2009 та 2010 роках.

Крім лекцій і резиденцій по всьому світу[4], Бекенштейн продовжував служити професором теоретичної фізики в Єврейському університеті до своєї смерті у віці 68 років у Гельсінкі, Фінляндія.[9] Він несподівано помер 16 серпня 2015 року, лише через кілька місяців після отримання премії Ейштейна від Американського фізичного товариства «за його новаторську роботу з ентропії чорної діри, яка започаткувала створення термодинаміки чорної діри та змінила тривалі зусилля з уніфікації квантової механіки і гравітації»[2][8][10].

Внесок у фізику[ред. | ред. код]

У 1972 році Бекенштейн першим припустив, що чорні діри повинні мати чітко визначену ентропію. Він писав, що ентропія чорної діри пропорційна площі її (чорної діри) горизонту подій. Бекенштейн також сформулював узагальнений другий закон термодинаміки, термодинаміку чорних дір, для систем, що містять чорні діри. Обидва внески були підтверджені, коли Стівен Гокінг (і, незалежно, Зельдович та інші) запропонував існування випромінювання Гокінга через два роки. Гокінг спочатку заперечував ідею Бекенштейна на тій підставі, що чорна діра не може випромінювати енергію і, отже, не може мати ентропію[11][12]. Однак у 1974 році Гокінг провів тривалий розрахунок, який переконав його, що частинки справді можуть випускатися з чорних дір. Сьогодні це відоме як випромінювання Гокінга. Також Бекенштейн та Джон Арчібальд Вілер працювали разом, щоб розробити теорему про відсутність волосся, посилання на вислів Вілера про те, що «чорні діри не мають волосся» на початку 1970-х років.[13] Пропозиція Бекенштейна виявилася нестійкою, але вона вплинула на розвиток галузі [14][15].

Ґрунтуючись на своїй роботі з термодинаміки чорних дір, Бекенштейн також продемонстрував межу Бекенштейна котра стверджує: існує максимальна кількість інформації, яка потенційно може зберігатися в певній кінцевій області простору, яка має кінцеву кількість енергії (що подібно до голографічного принципу)[16].

У 1982 році Бекенштейн розробив сувору структуру для узагальнення законів електромагнетизму для обробки непостійних фізичних констант. Його структура замінює сталу тонкої структури скалярним полем. Однак ця основа для зміни констант не включала гравітацію[17].

У 2004 році Бекенштейн розширив теорію модифікованої ньютонівської динаміки (MOND) Мордехая Мілгрома, розробивши релятивістську версію. Він відомий як TeVeS для тензора/вектора/скаляра і вводить три різні поля в просторі-часі замість одного поля тяжіння[18].

Нагороди та визнання[ред. | ред. код]

Опубліковані праці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ In 2018, Yehonadav joined the Department of Materials Science and Engineering at the Technion as an assistant professor.[5]

Список літератури[ред. | ред. код]

  1. ↑ Wald, Robert M. (1 грудня 2015). Jacob David Bekenstein. Physics Today. 68 (12): 68. Bibcode:2015PhT....68l..68W. doi:10.1063/PT.3.3029.
  2. ↑ а б Jacob Bekenstein, Black Hole Pioneer and Hebrew University Physicist, Has Died. Jspace. 18 серпня 2015. Архів оригіналу за 26 серпня 2015. Процитовано 19 серпня 2015.
  3. ↑ а б в г Curriculum vitae (PDF). The Racah Institute of Physics. Процитовано 18 серпня 2015.
  4. ↑ а б Professor Jacob Bekenstein (PDF). The University of Texas at San Antonio. Процитовано 18 серпня 2015.
  5. ↑ Yehonadav Bekenstein. Department of Materials Science and Engineering (амер.). Архів оригіналу за 16 листопада 2019. Процитовано 16 листопада 2019.
  6. ↑ Overbye, Dennis (21 серпня 2015). Jacob Bekenstein, Physicist Who Revolutionized Theory of Black Holes, Dies at 68. The New York Times. Процитовано 22 серпня 2015.
  7. ↑ Jacob Bekenstein, towering theoretical physicist who studied black holes, dies at 68. The Washington Post.
  8. ↑ а б в г 2015 Einstein Prize Recipient. Процитовано 18 серпня 2015.
  9. ↑ Nouwen, Arie (18 серпня 2015). Natuurkundige Jacob Bekenstein overleden (нід.). Astroblogs. Архів оригіналу за 19 серпня 2015. Процитовано 18 серпня 2015.
  10. ↑ Ouellette, Jennifer (17 серпня 2015). In Memoriam: Jacob Bekenstein (1947–2015) and Black Hole Entropy. Scientific American. Процитовано 18 серпня 2015.
  11. ↑ Overbye, Dennis, Jacob Bekenstein, Physicist, dies at 68; revolutionized the study of black holes, New York Times, August 22, 2015, p.B7
  12. ↑ Levi Julian, Hana (3 вересня 2012). '40 Years of Black Hole Thermodynamics' in Jerusalem. Arutz Sheva. Процитовано 8 вересня 2012.
  13. ↑ The Big Bang: A View from the 21st Century (2003) by David M. Harland, pp. 227–8, ISBN 978-1852337131
  14. ↑ Toubal, Wahiba (2010). No-Hair Theorems and introduction to Hairy Black Holes (PDF). Imperial College London. Архів оригіналу (PDF) за 3 березня 2016. Процитовано 18 серпня 2015.
  15. ↑ Mayo, Avraham; Bekenstein, Jacob (1996), No hair for spherical black holes: charged and nonminimally coupled scalar field with self−interaction, Physical Review D, 54 (8): 5059—5069, arXiv:gr-qc/9602057, Bibcode:1996PhRvD..54.5059M, doi:10.1103/PhysRevD.54.5059, PMID 10021195
  16. ↑ Freiberger, Marianne (3 листопада 2014). The limits of information. +plus Magazine. Процитовано 18 серпня 2015.
  17. ↑ Possibilities in Parallel: Seeking the Multiverse (2013) by the editors of Scientific American, ISBN 9781466842519
  18. ↑ Bekenstein, J. D. (2004), Relativistic gravitation theory for the modified Newtonian dynamics paradigm, Physical Review D, 70 (8): 083509, arXiv:astro-ph/0403694, Bibcode:2004PhRvD..70h3509B, doi:10.1103/PhysRevD.70.083509
  19. ↑ а б в г д Prof. Jack Bekenstein (PDF). World Cultural Council. Процитовано 18 серпня 2015.[недоступне посилання з 01.11.2017]
  20. ↑ Israel Prize Judges' Rationale for the award (in Hebrew). Israel Prize Official Site. Архів оригіналу за 21 жовтня 2010.
  21. ↑ Jacob D. Bekenstein Winner of Wolf Prize in Physics – 2012.

зовнішні посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Яков_Бекенштейн&oldid=41583144