Костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (Мурафа)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії
5. Мурафа Костьол Безпорочного Зачаття Діви Марії.jpg
48°46′47″ пн. ш. 28°12′57″ сх. д. / 48.779806° пн. ш. 28.21583° сх. д. / 48.779806; 28.21583Координати: 48°46′47″ пн. ш. 28°12′57″ сх. д. / 48.779806° пн. ш. 28.21583° сх. д. / 48.779806; 28.21583
Тип споруди церква
Розташування Україна УкраїнаВінницька область,
Шаргородський район,
село Мурафа,
вул. Дружби, 75
Костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (Мурафа). Карта розташування: Україна
Костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (Мурафа)
Костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (Мурафа) (Україна)
CMNS: Костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії на Вікісховищі

Костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії — римо-католицький храм у Мурафі, що об'єднує одну із найбільших парафій Кам'янець-Подільської дієцезії.

Місце розташування та історія виникнення[ред. | ред. код]

На північний схід від Шаргорода, на лівому березі річки Мурафи, розташоване село Мурафа. Перша письмова згадка про Мурафу належить до 1432 р., коли неподалік села Копистирина 30 листопада 1432 року відбулася битва прибічників литовського князя Свидригайла Федька Острожського з військами польських воєвод Віцентія з Шамотул і Яна Ментика. У пізніші часи ця земля стала складовою частиною володінь магнатів Язловецьких. Ядвіга з роду Язловецьких-Белжецьких стала фундаторкою осередку домініканців в Мурафі 1627 року. У 1648 році в Мурафському кляшторі не обійшлося без жертв. В той час було жорстоко замордовано отця Домініка (настоятеля кляштору), який був родом із Меджибожа. Будівлю (на той час вона була дерев'яна) зруйнували козаки Богдана Хмельницького.

У другій половині XVIII століття Мурафа розквітає. На цей час вона переходить від Тишкевичів до Потоцьких. У 1766 році нею вже володів Іоахім Кароль Потоцький, староста трембовський, підчаший литовський, генерал-поручик військ королівських, один з ватажків Барської конфедерації. В містечку Потоцький відкрив ремісничі цехи, побудував селітряний завод, замостив головну вулицю та обсадив її деревами, звів палац (який був зруйнований в ХХ столітті радянською владою), влаштував парк зі звіринцем, намагався відновити обороні споруди. Але головна його заслуга перед Мурафою в спорудженні заново в 17861791 рр. домініканського монастиря. Велика сіра (сьогодні біло-голуба) двобаштова будівля костелу, присвяченого Непорочному Зачаттю Пресвятої Діви Марії (НЗПДМ), підноситься й сьогодні у тій же пишності.

Архітектурне оформлення[ред. | ред. код]

План костелу

Храм видно здалека, він домінує над іншими будівлями містечка. Планово-просторова структура будівлі вирішена в традиційних формах двобаштових базилік. Мурафський костел отримав характерне для згасаючого бароко декоративне оформлення. Високі башти, які раніше були розкриті для бою дзвонів, фланкують портал з трикутним фронтоном і волютами. Костел поставлений на вирівняному майданчику, який піднятий над вулицею підпорною стіною. Стіні надано напівкруглий виступ, що відповідає паперті, але він з'явився вже в кінці XVIII століття, коли підпора стіни змінила стару фортечну. Про неї нагадує масивна кутова башта п'ятикутового плану, теж перероблена з колишньої оборонної. Башти стояли колись по чотирьох краях прямокутника фортечних мурів, складених з місцевого вапняку та огороджуючи кляштор. У кращому вигляді збереглися північно-східна шестигранна цеглина башта і ділянки південних та східних стін. І сьогодні видно ланцюг невеликих бійниць, широко розкритих назовні, що тягнуться вздовж стін. З тих же, мабуть, часів зберігся без змін братський корпус келій — двоповерховий, під високим, із заломом, характерний для бароко, чотирьохскатним дахом. Декор будинку простий і підпорядкований традиціям католицьких будівель, де головний акцент падає на фасад. Тут — невеликий ризаліт, оброблений пілястрами з коринфськими капітелями і увінчаний фронтоном складних барочних обрисів. Невисокі прямокутні вікна отримали на першому поверсі хвилеподібні мандрики, а на другому — прямі. Збереглися і важкі вхідні двері з міцними засувами, гачками і вічком. За дверима — лунка склепінчастого коридору з дверима в келії, сходи на другий поверх. Мабуть, при відбудові костелу був введений декоративний елемент — глуха барочного малюнку балюстрада, яка стилістично об'єднала частини ансамблю різних часів. І тільки східний, з граненою абсидою фасад костелу, за традицією, позбавлений декору. В центрі, на рівні другого світла — велике овальне надвівтарне вікно з ефектним вітражем. Всередині восьмистопна базиліка оформлена пілястрами коринфського ордену з позолоченими капітелями. Чепурні завитки і волюти обрамовують орган на хорах. В замках архівольтом середнього нефу вміщено герби визначних польських родин: Потоцьких та Грохольських. Примітні старі бронзові з кришталем люстри, вітражі, виконані в 1895 році у Варшаві, горельєфні картини на теми євангельських «притч», масивна різна кафедра. По боком головного входу на пілонах вміщено пам'ятні дошки: на честь закінчення ХІХ і початку ХХ століття (зліва) та фундаторська дошка на честь Іоахіма Кароля Потоцького, похованого в крипті під порогом входу до костелу.

Костел з часів ХІХ ст. до сьогодення[ред. | ред. код]

В першій половині 1850 року російською імперською владою домініканський монастир було ліквідовано, ченців розпущено. Костел залишився як парафіяльний. Першим адміністратором парафіяльного костелу став 27-літній ксьондз Іпполіт Ігнатовський, в сані з 1845 р; а першим вікарієм — Томаш Смолінський, ієромонах домініканського ордену, в сані з 1827 р. Парафіян тоді було 4800 осіб. Платню священнослужителі отримували з прибутків храму. Спочатку численні будівлі колишнього кляштору, його територія належала місцевим органам влади, але 11 червня 1857 році було передано їх костелу.

Костел Непорочного Зачаття і палац Потоцьких у Мурафі. Літографія Наполеона Орди

Найбільше часу в ХІХ століття служив спочатку в домініканському монастирі, а потім в парафіяльному костелі Томаш Смолінський, 1804 року народження, який в віці 23 років став ченцем. «Пережив» не одного настоятеля: гвардіана Євгенія Будревича, адміністраторів — Іпполіта Ігнатовського, Броніслава Малиновського, Іоана Сціславського. Помер при Антонії Ставинському (1880 р.).

У травні 1884 р. адміністратором призначено Юліана Корчинського. Майно костелу передав попередник — ксьондз Антоній Ставинський, якого перевели до Ямполя. До речі, за описом від 5 травня 1884 р., зберігаються в костелі старовинні ризи й сьогодні. Пишні, оксамитові й атласні, шиті золотом, — вони й зараз служать священикам у найбільші релігійні свята. На одних із них стоїть дата — 1824 рік, виготовлено у Варшаві, тобто це одяг, якому вже 190 років.

На той час до парафії, крім Старої та Нової Мурафи, належали: містечко Джурин і села: Адамівка, Деребчин, Деребчинка, Федорівка, Голинчинці, Юхимівка, Клекотина, Михайлівка, Писарівка, Попелівка, Сапіжанка, Тарасівка, Семенівка, Травна, Вознівці, Заячівка, що разом нараховували 6428 прихожан.

З 1886 р. по 1907 р. (двадцять один рік) очолював парафію здібний адміністратор Рішард Розенберг. Саме за Розенберга були встановлені бронзові з кришталем люстри, замовлені у Варшаві і встановлені кольорові вітражі, а майстри пензля виконали горельєфні картини на теми євангельських «притч». Також були поставлені пам'ятні дошки на честь закінчення ХІХ і початку ХХ століття (зліва) та фундаторська дошка на честь Іоахіма Кароля Потоцького, похованого в крипті під порогом входу до костелу. Він замінив у костелі головний вівтар і амвон, які збереглися і до сьогодні.

Костел на рисунку з журналу "Klosy"(1875)

29 листопада 1907 р. костел прийняв Віктор Стрончинський. Сьогодні мало хто пам'ятає, що в 1914 р. на півдні Поділля лютувала холера. Якраз йшла Перша світова війна. В Мурафі з 10 липня по 6 вересня 1914 р. було 17 холерних хворих. З них 9 померло і 8 вижили. В поселені працював епідемічний персонал, що складався з одного лікаря, одного студента-медика і одного фельдшера. Настоятель вважав своїм обов'язком пособорувати вмираючих римо-католицького обряду і неодноразово відвідував холерний барак. 13 лютого 1930 р. Стрончинського було заарештовано й ув'язнено в тюрму Могилів-Подільського ДПУ і 14 лютого відбувся перший допит. Їх було ще багато і в Могилеві-Подільському, і в Києві, куди перевезли священнослужителя. Вони дають певну уяву про події революції та громадянської війни, пізніші роки. 1 березня 1930 р. Стрончинський вже допитувався в Києві «майстрами» більш високої кваліфікації. З ним «працював» уповноважений Гришин. Київський слідчий весь час намагайся «пришити» арештованому спільну діяльність з агентом польського генштабу Мелабенським по переправці віруючої молоді за кордон. Справу по звинуваченню Стрончинського Віктора направили в судову Трійку при колегії ДПУ УРСР з клопотанням про ув'язнення в один з концтаборів СРСР терміном на 10 років. Судова Трійка при колегії ДПУ УРСР 10 травня справу № 820 Київського окружного відділу ДПУ заслухала і постановила: «Стрончинського Віктора Костянтиновича — ув'язнити в концтабір, терміном на 5 років. Справу здати до архіву».

Термін ув'язнення ксьондз відбув у концтаборі Котласу Архангельської області. Вірні парафіяни не забули свого пастиря і посилали йому теплий одяг, гроші і харчі. Але по відбуттю покарання його не пускають на Україну. І 18 січня 1938 року він був розстріляний. Лише 13 березня 1990 прокурор Прикарпатського військового округу реабілітував невинну людину.

Після арешту Стрончинського до містечка доїжджав ксьондз з Томашполя Антон Павільчюс. У 1935 році заарештували і його. Віруючі Мурафського римо-католицького костелу об'єдналися на добровільних засадах у 1941 р. і обрали двадцятку для роботи і відправлення релігійних обрядів. На той час парафія об'єднувала 24 села, а загальна кількість парафіян становила 6412 чоловік.

14 листопада 1953 р. до парафії приїхав ксьондз Войтех Дажицький. Радянська влада дозволяла служити йому тільки в Мурафі. Виїжджати до сіл, які входили до парафії, заборонялося. При виїзді до інших населених пунктів потрібні були письмові звернення віруючих громадян і дозвіл на один день від уповноваженого. З року в рік ріс авторитет настоятеля серед віруючих. Це почало непокоїти релігійних наглядачів. Мурафському настоятелю Дажицькому було пред'явлено ряд надуманих претензій, звинувачено в порушенні радянського законодавства про культуру і позбавлено 21 травня 1957 р. парафії.

З 16 січня 1961 року настоятелем став Антон Хоміцький і був ним до 13 травня 1993 року. Йому було видано відповідну довідку про реєстрацію служителя культу, дозволено відправляти службу в Мурафі і доїжджати на прохання вірних до інших парафій. У 1986 році Мурафська громада святкувала 200-річчя відбудови костелу Іоахімом Потоцьким. 27 липня 1986 р. заступником уповноваженого і секретарем райвиконкому с. Мурафи (за радянської влади назва села Жданово) була проведена профілактична бесіда з ксьондзами, які обслуговували цю парафію — громадянинами Хоміцьким А., та Шуляком С. і членами церковного активу. Урочиста меса в костелі відбулася 17 серпня 1986 р. А 13 травня 1993 р. не стало багатолітнього настоятеля храму, ксьондза-прелата Антонія Хоміцького, котрий правив тут 32 роки і був знаний на всю Україну.

Костел у другій половині ХХ століття

З травня 1993 по липень 1995 рр. настоятелем Мурафського костелу був ксьондз Станіслав Шуляк, який на території парафії та Кам'янець-Подільської дієцезії збудував більше 10 храмів.

З липня 1995 по серпень 2002 рр. настоятелем костелу був Броніслав Бернацький — на той момент ксьондз-прелат, генеральний вікарій Кам'янець-Подільської дієцезії римо-католицької церкви. У 2002 році був обраний єпископом. І у цьому ж році призначений єпископом Одесько-Сімферопольської дієцезії. Броніслав Бернацький — перший український ксьондз римо-католицької церкви.

З серпня 2002 по серпень 2010 рр. настоятелем костелу був ксьондз Петро Лічняровський.

З серпня 2010-2019 роки настоятелем костелу був ксьондз Павло Каліновський.

З 4 жовтня 2019 року настоятелем костелу є ксьондз Юзеф Павлюк.

Слава Мурафського костелу — його численний чотирьохголосний хор, котрим керує органіст Геннадій Сварцевич. Також при костелі працюють сестри зі Згромадження Сестер Служебниць Пресвятої Діви Марії Непорочно Зачатої.

Сьогодні парафія складається з двох населених пунктів — Мурафи та Клекотини.

Під час душпастирських відвідин🙏🙏🙏 які були протягом 27.12.2019-13.01.2020р.був також підрахунок парафіян.

На даний час парафія налічує 3333 парафіяни.

Душпастирські відвідини та підрахунок парафіян відбувалися під керівництвом. о. Юзефа Павлюка 😇


Орган костелу[ред. | ред. код]

Murcostorg.jpg
Орган костелу

Орган, що знаходиться на хорах костьолу, належить авторству віденського органобудівника J.Hesse. Відомий інший будівник органів з Відня — Karl Hesse (1808 — 1882), який в 1858 році збудував орган у Кам’янець-Подільському. Будь-які дані про родинні зв’язки Карла Хессе та J.Hesse відсутні. Авторство J.Hesse не викликає сумнівів: про нього свідчить аутентична табличка на пульті органа. Найбільше ймовірно, що J.Hesse — син Карла, і орган виготовлений близбо 1870 року. Орган у Кам’янець-Подільському був першим інструментом Карла Хессе, встановленим ним у цьому регіоні. В плани органобудівника входила побудова органа для сусіднього з Кам’янець-Подільським міста Жванець, але даних про те, чи був виконаний цей план немає. Орган, що знаходиться на хорах костьолу, і за своїм виглядом, і за фізичним станом — дуже старий; стан його незадовільний, але орган діє і використовується під час богослужінь. Орган має два мануала (по 54 клавіші) та педаль (27 клавіш), 21 регістр, трактура механічна. Орган являє собою значну історичну цінність, вимагає невідкладного ремонту.

Ксьондзи які вийшли з парафії[ред. | ред. код]

  • Віталій Кучер
  • Францішек Карасевич
  • Владислав Завальнюк
  • Йосип Свідніцький
  • Броніслав Бернацький
  • Віктор Антонюк
  • Станіслав Шуляк
  • Віктор Шевцов
  • Анатолій Шпак
  • Йосип Павлюк
  • Анатолій Оріховський
  • Петро Гідзіль
  • Віктор Шклярчук
  • Віктор Білоус
  • Олександр Оріховський
  • Олександр Зілінський
  • Анатолій Постолович
  • Віктор Шаргало
  • та диякон Анатолій Боднажевський

Настоятелі Мурафського костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії[ред. | ред. код]

  1. Іполіт Ігнатовський (1850–1856 рр.)
  2. Броніслав Малиновський (1857–1865 рр.)
  3. Іоан Сціславський (1865–1878 рр.)
  4. Антоній Ставицький (1878–1884 рр.)
  5. Юліан Корчинський (1884–1886 рр.)
  6. Рішард Розенберг (1886–1907 рр.)
  7. Віктор Стрончинський (1907–1930 рр.)
  8. Войцех Дажицький (1953–1957 рр.)
  9. Антоній Хоміцький (1961–1993 рр.)
  10. Станіслав Шуляк (1993–1995 рр.)
  11. Броніслав Бернацький (1995–2002 рр.)
  12. Петро Лічняровський (2002–2010 рр.)
  13. Павло Каліновський (2010-2019pp.)
  14. Йосип Павлюк (з 2019р.)

Адреса[ред. | ред. код]

Вінницька область, Шаргородський район, село Мурафа, вул. Дружби, 75

Тел. 043-44 (244) 293-68, 294-44, 294-59.

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Батюшков П. Н. «Подолия. Историческое описание», 1891
  • «Вінниця: злочин без кари. Документи, свідчення, матеріали про більшовицькі розстріли у Вінниці в 1937-1938-х роках», 1994
  • «Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область», 1972
  • «Історія християнської церкви на Україні: Релігієзнавчий довідниковий нарис», 1992
  • Лисий А. К. «Нариси історії Мурафського костелу», 2000