Стрелітція велична
Стрелітція велична | ||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
Strelitzia alba (L.f.) Skeels, 1912 | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Стрелі́тція (або стрелі́ція[1]) ве́лична (Strelitzia alba)[2] — отруйна багаторічна рослина родини стрелітцієвих, також відома під назвами ра́йська пта́шка, журавли́на кві́тка. Ендемік Південної Африки. Декоративна культура відкритого та захищеного ґрунту.
Назва[ред. | ред. код]
Вид вперше описав у 1782 році Карл Лінней молодший під назвою «геліконія біла» (Heliconia alba). У 1792 році Карл Петер Тунберг відніс його до роду стрелітція під назвою стрелітція велична (Strelitzia augusta), яка вказувала на великий розмір цих рослин в порівнянні з іншими представниками роду. Наразі ця назва застосовується як синонімічна. З 1912 року основною вважається назва Strelitzia alba (в перекладі «стрелітція біла»), яка вказує на білий колір пелюсток цього виду — типову ознаку, яка дозволяє безпомилково відрізнити стрелітцію величну від дуже схожих на неї Strelitzia caudata та Strelitzia nicolai.
Опис[ред. | ред. код]
Вічнозелена трав'яниста рослина заввишки 3–4 (іноді до 10) м. Корені великі та м'ясисті. Завдяки значній висоті стрелітція велична нагадує дерево, хоча її коричневий стовбур несправжній і утворений піхвами листків; у його нижній частині добре помітні листкові рубці. Крона утворена листками завдовжки до 2 м, завширшки 40–60 см, розташованими віялоподібно на довгих черешках. Листкова пластинка жорстка, шкіряста, довгасто-ланцетна, гола, на верхівці опушена, її край часто буває пошматований вітром. Жилкування пірчасте, жилки рельєфні. У період поза цвітінням стрелітція велична зовнішнім виглядом нагадує банан.
Квітконоси у цього виду відносно короткі (завдовжки 30–35 см), несуть по 2–3 суцвіття, кожне з яких складається з 5—10 квіток. Суцвіття являють собою видозмінені завитки, кожен з яких оточений покривним листком темно-фіолетового або синьо-зеленого кольору, який під час цвітіння розташований горизонтально або піднятий під незначним кутом угору. Довжина цього човникоподібного приквітка сягає 25–30 см, висота становить 6–8 см, а товщина — 4,5 см. Квіти великі, сидячі, двостатеві, зигоморфні, без запаху. Оцвітина тричленна, дворядна. Чашолистки довгасто-яйцеподібні, білі або кремово-білі, вільні, завдовжки 16—18 см, завширшки 3–3,5 см. Пелюстки білі, з них дві зростаються разом і утворюють своєрідну «стрілу» завдовжки 3,5 см і завширшки 1 см. Це утворення охоплює тичинки і стовпчик. Довжина тичинок сягає 3 см, а їхніх пиляків — 5—5,5 см. Плід — тригнізда розкривна коробочка. Насінини кулясті, коричневі, з принасінником, що має вигляд густого жовтогарячого опушенням з одного боку.
Число хромосом 2n = 22.
Як і в інших представників роду, усі частини цієї рослини мають слабкі отруйні властивості.
Екологія[ред. | ред. код]
Світло-, тепло- та помірно вологолюбний вид. В природі зростає по берегах річок, в захищених від вітру ущелинах. Віддає перевагу добре дренованим, поживним ґрунтам.
Стрелітція велична може квітнути цілорічно, але в природі цвітіння найчастіше спостерігається в період з травня до липня, а плодоношення — з листопада до лютого. Запилення в природі відбувається за допомогою нектарок Cinnyris afer та Cinnyris chalybeus, які сідають на приквіток, щоб поласувати нектаром, а в цей час пиляки вистрелюють в них пилком.
Окрім насіннєвого можливе вегетативне розмноження поділом куща.
Поширення[ред. | ред. код]
Первинний ареал стрелітції величної охоплював Східну і Західну Капські провінції Південно-Африканської Республіки. Сучасний стан диких осередків цього виду викликає занепокоєння, оскільки колекціонери рослин викопують кореневища та збирають насіння, внаслідок чого в автохтонних популяціях практично немає молодих особин.
Натомість поза межами природного ареалу стрелітція велична акліматизована в багатьох тропічних країнах, а в помірному поясі досить часто вирощується в оранжереях.
Застосування[ред. | ред. код]
Стрелітція велична має привабливий вигляд як під час цвітіння, так і поза ним, тому її часто вирощують в тропічних і субтропічних регіонах. Втім, враховуючи значний розмір цього виду, висаджують його переважно на відкритих ділянках: паркових галявинах, вуличних газонах тощо. В Європі вирощується з 1791 року, коли цю рослину було висаджено в Королівських ботанічних садах в К'ю. В помірних регіонах з демонстраційною метою вирощують в оранжереях, але на відміну від стрелітції королівської досить рідко культивують у кімнатах. До того ж квіти стрелітції величної менш яскраві і розташовані на коротких квітконосах, тому практично не придатні для зрізування і складання букетів.
Вирощування[ред. | ред. код]
Вимоги щодо вирощування у цього виду такі ж самі, як і в стрелітції королівської. Найкращий час для посіву насіння — рання весна. Посів здійснюють на глибину 2–2,5 см у пухку, поживну суміш з рівних частин землі, торфу і піску. Оптимальна температура для проростання насіння — 20–25 °C. Після появи другого листка рослини обережно пересаджують у більший горщик, протягом перших 2–3 років утримують за постійної температури 18–20 °C. Після досягнення трирічного віку до саджанців застосовують зимове пониження температури до 12–14 °C. Рослини поливають помірно, а під час появи пуп'янків та квіток — рясно. Під час цвітіння не підживлюють, в період відносного спокою підживлюють щодекади повним мінеральним добривом і 0,05% розчином борної кислоти (10 г/м³ ґрунту)[1].
Синоніми[ред. | ред. код]
- Heliconia alba L.f.
- Heliconia augusta Salisb.
- Strelitzia alba subsp. augusta (Thunb.) Maire & Weiller
- Strelitzia angusta D.Dietr.
- Strelitzia augusta Thunb.[2]
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ а б Квітникарство захищеного грунту / Білорусець Є. Ш., Гиль Л. С., Зикова Т. О., Приходько С. М., Фещенко Н. Д. — К.: «Урожай», 1994. — С. 156–157. — ISBN 5-337-01273-8.
- ↑ а б The Plant List [Архівовано 20 березня 2019 у Wayback Machine.].(англ.)