Єрьоменко Яків Пилипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Яків Пилипович Єрьоменко
Народження 1900(1900)
Воскресенівка
Смерть 13 лютого 1945(1945-02-13)
Паневежис
Поховання Паневежис
Країна СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ сухопутні війська
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе і Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби 1918–1945
Партія КПРС
Звання  Генерал-майор
Командування 116-та стрілецька дивізія
169-та стрілецька дивізія
255-та стрілецька дивізія
24-та гвардійська стрілецька дивізія
67-ма гвардійська стрілецька дивізія
Війни / битви Громадянська війна в Росії
Радянсько-німецька війна
Нагороди
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня
Орден Вітчизняної війни I ступеня
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»

Я́ків Пили́пович Єрьо́менко (нар. 1900 — пом. 1945) — радянський воєначальник часів Другої світової війни, гвардії генерал-майор.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1900 року в слободі Воскресенівці, нині — селище міського типу Октябрський Бєлгородського району Бєлгородської області Росії. Українець.

У лавах Червоної армії з лютого 1918 року. Учасник громадянської війни в Росії. Член ВКП(б) з 1926 року.

Закінчив Військову академію імені Фрунзе і Військову академію Генштабу СРСР.

20 липня 1940 року призначений командиром 116-ї стрілецької дивізії. Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. 4 вересня 1941 року отримав важку контузію, але продовжував командувати дивізією. 7 вересня того ж року відсторонений від командування командуючим армією за перебування в нетверезому стані.

З 7 жовтня 1942 по 23 грудня 1943 року командував 169-ю стрілецькою дивізією. Брав участь у Сталінградській і Курській битвах.

1 березня 1943 року полковнику Я. П. Єрьоменку присвоєне військове звання «генерал-майор».[1]

Деякий час командував 255-ю стрілецькою дивізією, а з 19 липня по 19 серпня 1944 року — командир 24-ї гвардійської стрілецької дивізії.

З 24 серпня 1944 року — командир 67-ї гвардійської стрілецької дивізії на Ленінградському фронті. Під час боїв на території Прибалтики 67-ма гвардійська стрілецька дивізія, діючи північно-західніше Шяуляя (Литва), в результаті важких боїв прорвала оборону супротивника на всю глибину й за 4 дні пройшла понад 90 кілометрів, захопивши при цьому до 140 населених пунктів, знищивши понад 1300 солдатів і офіцерів ворога та багато озброєнь і військової техніки.[2]

Внаслідок гострого психозу, спричиненого контузією, отриманою ще у вересні 1941 року, 11 січня 1945 року шпиталізований на лікування до ФЕП-165. Помер 13 лютого 1945 року від паралічу дихання і серцевої діяльності.[3]

Похований на офіцерському кладовищі в місті Паневежисі (Литва)[4].

Нагороди[ред. | ред. код]

Був нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора (01.03.1938, 09.03.1943), орденами Суворова 2-го ступеня (27.08.1943), Вітчизняної війни 1-го ступеня (29.04.1945) і медалями.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Сторінки російської історії. (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 листопада 2015.
  2. Сайт МО РФ «Подвиг народа»: Нагородний лист на нагородження орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. (рос.). Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 26 листопада 2015.
  3. [ОБД «Мемориал»: Іменний список офіцерів, які померли від поранень і триманих на фронті хвороб у шпиталі ФЕП № 165. (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 листопада 2015. ОБД «Мемориал»: Іменний список офіцерів, які померли від поранень і триманих на фронті хвороб у шпиталі ФЕП № 165. (рос.)]
  4. [ОБД «Мемориал»: Книга обліку померлих ЕГ № 3466. (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 листопада 2015. ОБД «Мемориал»: Книга обліку померлих ЕГ № 3466. (рос.)]

Посилання[ред. | ред. код]