Єсаї Нчеці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єсаї Нчеці
вірм. Եսայի Նչեցի
Народився 1255[1] або не раніше 1260
Сасунd, Ахдзнік[2]
Помер 1338[1][2]
Гладзорський університет, Вірменія[2]
Діяльність педагог, грамматик, matenagir, громадський діяч, богослів'я, педагогіка, граматика, філософія
Галузь богослів'я
Заклад Гладзорський університет
Науковий керівник Вардан Аревелці і Нерсес Мшеціd
Відомі учні Ованес Воротнеці
Торос Таронаціd
Kirakos, Erznkatsʻid
Q16388660?
Q20511220?
Аспіранти, докторанти Ованес Крнеці
Kirakos, Erznkatsʻid
Q16388660?
Q15985013?
CMNS: Єсаї Нчеці у Вікісховищі

Єсаї Нчеці (вірм. Եսայի Նչեցի, 1260 або 1265, Ніч, Сасун[ru] — 1338, Гладзор) — вірменський мислитель, граматик, богослов, педагог і церковно-громадський діяч XIII—XIV ст.[3][4], засновник Гладзорського університету[5].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в містечку Ніч історичної області Сасун. Був учнем Нерсеса Мшеці[ru][6]. Отримав ступінь вардапета, а потім був призначений Нерсесом Мшеці ректором Гладзорського університету, яким керував більше півстоліття[3]. Викладав «сім вільних мистецтв» — граматику, логіку, риторику, арифметику, геометрію, музику та астрономію. Число учнів Нчеці перевищувало три сотні[3]. Сучасники його характеризували як «непереможного риторика», «тлумача складних речей і книжок» тощо.Є автором безлічі робіт, найважливіша з яких «Визначення граматики»[7]. Біблія, написана ним у 1318 в Ґладзорі і розмальована мініатюрами Тороса Таронаці[ru], вважається шедевром Гладзорської школи писемності[8]. У 1321 році Єсаї пише лист кілікійському князю Ошину[ru] і його синові Хетуму, де критикує прокатолицьку діяльність деяких вірменських князів Кілікії. Помер у 1338-му році в Ґладзорі.

Твори[ред. | ред. код]

  • «Тлумачення пророцтва Єзекиїла» (вірм. "Մեկնութիւն Եզեկիէլի")
  • «Визначення граматики» (вірм. "Վերլուծութիւն քերականութեան")
  • «Сповідання і визнання Святої трійці» (вірм. "Դաւանութիւն և խոստովանութիւն ի Սուրբ Երրորդութիւն")
  • «Деякі причини висвячень дияконів» (вірм. "Սուղ ինչ պատճառ ձեռնադրութեան քահանայի")
  • «Про церковні канони» (вірм. "Յաղագս կարգաց եկեղեցւոյ")
  • «Про таїнство церкви» (вірм. "Յաղագս եկեղեցւոյ խորհրդեան")
  • «Лист про канони церков і каплиць» (вірм. "Թուղթ վասն կարգաց եկեղեցւոյ և ժամուց")
  • «Лист-відповідь вардапета Єсаї пану Хетуму» (вірм. "Թուղթ Եսայեայ վարդապետին պատասխանի ընդդէմ պարոն Հեթմոյ")
  • «Лист Єсаї отцю Матфею» (вірм. "Թուղթ Եսայեայ ի Տէր Մատթէոսն")
  • «Спільний лист про пожертвування і допомоги монастирю Св. Карапета в Тароні» (вірм. "Թուղթ շրջաբերական յաղագս ողորմութիւն տալոյ ի նպաստ Ս. Կարապետին Տարօնոյ")

Цитати[ред. | ред. код]

Навіть на найвищий трон неможливо сідати інакше, як дупою[9].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #124209033 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
  3. ↑ а б в А. В .Десницкая, С. Д. Кацнельсон.  // История лингвистических учений: средневековый Восток. — Л. : Наука, 1981. — С. 32.
  4. ↑ G. Bournutyan, A Concise History of the Armenian People. Mazda Publishers, Incorporated — 2006 — С. — 114—115: 512 стр. ISBN 1-56859-141-1
    Оригінальний текст (англ.)
    A number of Armenian philosophers and grammarians emerged in this period as well. Most were the product of the Tatew School. Among them are Esayi of Nich, John of Vorotan, Arakel of Siunik, and most important of all, Grigor of Tatew.
  5. ↑ Линецкий А.В., Двуреченских В.А., Гаспарян М.Ю., Родина Е.Ю., Делба В.В., Акимов П.А., Давыдов А.В., Жосану П.А., Еропкина Е.Г., Непочатой Д.А. Оценка историко-культурного наследия Армении. — Москва : Тровант, 2010. — С. 201-211.
  6. ↑ Аракел Даврижеци, "Книга историй", [Архівовано 13 листопада 2013 у Wayback Machine.] гл. 32
  7. ↑ Armenian Language Resources - Timeline. Архів оригіналу за 20 січня 2019. Процитовано 5 травня 2019.
  8. ↑ Эмма Корхмазян «Самобытные армянские художники XIII—XIV веков: Торос Таронаци». Архів оригіналу за 17 червня 2013. Процитовано 18 серпня 2013.
  9. ↑ А.М. Манукян, М.М. Манукян. «Դաստիարակչական Մտքերի Հայկական Գանձարան». — Զանգակ-97 հրատարակչություն, 2001. — 119 с. — ISBN 99930-2-276-4.

Література[ред. | ред. код]

  • Єсаї Нчеці. Аналіз граматики. Текст підготував і спорядив передмовою Л. Г. Хачерян, Єреван, 1966
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Єсаї_Нчеці&oldid=40618817