Іванчик Аскольд Ігорович
| Іванчик Аскольд Ігорович | |
|---|---|
| Народився |
2 травня 1965 (59 років) Москва, СРСР |
| Країна |
 СРСР Росія |
| Діяльність | археолог, філолог |
| Галузь | історія |
| Alma mater | Історичний факультет МДУ (1986) |
| Науковий ступінь | доктор габілітований (1996) і кандидат історичних наук (1990) |
| Науковий керівник | Edvin Grantovskyd |
| Знання мов | російська[1][2], французька, англійська, німецька, болгарська, італійська і грецька |
| Заклад | Інститут загальної історії РАН і Ausonius (Institute)d |
| Членство | Академія надписів та красного письменства[3] і Російська академія наук |
Аскольд Ігорович Іванчик (рос. Аскольд Игоревич Иванчик) — російський історик, спеціаліст з історії античності. Доктор історичних наук (1996), член-кореспондент РАН (2003)[4].
Біографія[ред. | ред. код]
Закінчив історичний факульте Московського університету (1986, спеціалізувався на кафедрі історії Стародавнього світу, одночасно пройшов низку курсів, включаючи давні мови, на кафедрі класичної філології філологічного факультету МДУ). Був здобувачем в Інституті сходознавства АН СРСР (захистив кандидатську дисертацію у 1989); Учень скіфолога Едвіна Грантовського. Працював в Інституті сходознавства (1986—1992), з 1993 — в Інституті загальної історії РАН[5]. У 2013—2017 роках — декан історичного факультету, головний науковий співробітник Лабораторії комплексних історичних досліджень історичного факультету Інституту суспільних наук Російської академії народного господарства та державної служби.
З 2002 року — представник Російської академії наук у Міжнародному союзі Академій, з 2017 року — віце-президент Союзу. Член Ради Російського гуманітарного наукового фонду (2010—2016), заступник голови Ради з науки при Міністерстві освіти і науки РФ (з 2013). Член Комісії з оцінки результативності наукових організацій Федерального агентства наукових організацій Росії, куди був обраний у 2014 році[6]. У 2018 році створив та очолив Центр античної та східної археології Інституту класичного Сходу та античності Вищої школи економіки[7].
Політичні погляди[ред. | ред. код]
Підписав відкритого листа російських науковців та наукових журналістів проти Російського вторгнення в Україну 2022 року[8].
Праці[ред. | ред. код]
- Иванчик, А. И. Киммерийцы в Передней Азии. Автореф. дисс. … к. и. н. Москва, ИВ. 1989.
- Иванчик, А. И. Киммерийцы. Древневосточные цивилизации и степные кочевники в VIII—VII вв. до н.э. Москва, 1996 (1-е изд.: A. I. Ivantchik. Les Cimmerienns au proche-Orient. Fribourg, Suisse, Göttingen, 1993; рецензия: ВДИ. 1997. № 4.)
- Иванчик, А. И. Киммерийцы и скифы. Культурно-исторические и хронологические проблемы археологии восточноевропейских степей и Кавказа пред- и раннескифского времени. Москва-Берлин: Палеограф, 2001 (Серия «Степные народы Евразии». Т. 2).
- Иванчик А. И. Накануне колонизации. Северное Причерноморье и степные кочевники VIII—VII вв. до н.э. в античной литературной традиции: фольклор, литература и история. Москва–Берлин, 2005.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ https://aibl.fr/c-etrangers/ivantchik-askold/
- ↑ Иванчик А.И. - Общая информация. www.ras.ru. Архів оригіналу за 2 жовтня 2021. Процитовано 12 січня 2022.
- ↑ Иванчик Аскольд Игоревич. hist.msu.ru. Архів оригіналу за 8 квітня 2022. Процитовано 12 січня 2022.
- ↑ ФАНО России подвело предварительные итоги отбора в Комиссию по оценке результативности. www.cemi.rssi.ru. Архів оригіналу за 9 жовтня 2021. Процитовано 12 січня 2022.
- ↑ Центр античной и восточной археологии. iocs.hse.ru (рос.). Архів оригіналу за 6 січня 2022. Процитовано 12 січня 2022.
- ↑ Открытое письмо российских ученых и научных журналистов против войны с Украиной
Посилання[ред. | ред. код]
|
