Іван Денікін
Професор Іван Генріхович Денікін (рос. Иван Генрихович Деникин) — віртуальний персонаж українського та російськомовного інтернету. Невідомий автор, який пише під цим псевдонімом, вважає себе доктором історичних наук, видатним вченим та письменником, професором та троюрідним племінником російського генерала Денікіна, а також — великим патріотом Росії.[1]
Історія Івана Денікіна[ред. | ред. код]
Денікін вперше з'явився у 2002 році на кількох російськомовних форумах під псевдонімом Птоломей, розважаючи публіку параноїдальними дописами щодо «конфлікту між гуманітаріями та технарями».[2]
У 2006 році Денікін з'являється у Живому Журналі під псевдонімом za_nashe_delo («За нашу справу!»)[3] Журнал Денікіна фактично є пародією[4] на творчість російських імперіалістів, шовіністів, расистів, антисемітів, комуністів але головним чином — українофобів. Головна ідея Денікіна — як і ідея спільноти «Фофуддя» — «квасний» патріотизм на зразок російських чорносотенців.[5]
Восени 2006 року Іван Денікін розпочав співпрацю з білоруським Інтернет-проектом «Третій Шлях» (Трэці Шлях [Архівовано 11 серпня 2009 у Wayback Machine.])
Джерела натхнення[ред. | ред. код]
Іван Денікін просто переказує своїми словами дописи тих, кого вважає своїми «вчителями». Наприклад, роман «Місто Львів» є квінтесенцією публікацій у російській пресі щодо примусової українізації та утисків російськомовного населення. Думки про те, що червоний радянський прапор є не тільки «споконвічно російським», але й «православним» повністю взяті зі статей Аркадія Малєра (прихильника «російського православного імперіалізму»)[6] Ідея, що поразка Наполеона у війні з Росією стала «поразкою білої арійської раси і всього російського народу» була запозичена у російських неонацистів.[7] Легендарна фраза, що «слова росіянин та людина є тавтологією» без жодної зміни взята в російського інтелектуала[джерело?] Дмитра Крилова [2]. Заяви про те, що українська та білоруська мови були вигадані австрійськими офіцерами, фактично копіюють деякі статті «Комсомольської правди» та інших видань [3].
Творчість[ред. | ред. код]
Одним з найвідоміших сучасних сатиричних творів на теренах інтернету, що приписують авторству Івана Денікіна є роман «Місто Львів» (Львов).[8] Цей роман описує подорожі росіян теренами сучасної України і відверто висміює великодержавні та шовіністичні стереотипи головних героїв. Це оповідання поширювалося винятково через інтернет і набуло неабиякої популярності серед прихильників Живого Журналу, а також загальної аудиторії і передусім, молоді.
Авторству Івана Денікіна також належать такі твори: Топор Олексы Довбуша [4][недоступне посилання з червня 2019], Протоколы Карпатских мудрецов [5], Путь Лумумбы или НАШИ в Конго [6] та декілька інших.
2007 року видавництво Буква і Цифра випустило збірку творів Івана Денікіна під назвою «За наше дєло. Архів професора Денікіна», в якому вказано Євгена Лакінського як упорядника збірки.
Іван Денікін виступає також як «перекладач з чукотської мови» романів Сергія Тимнеттикая «Московський Автономний Округ» і «Місто Менськ», видані у 2015 у Мінську (Білорусь), у Видавництві історичної книги ЯНУШКЕВИЧ.
«Лжеденікіни»[ред. | ред. код]
Останнім часом на деяких Інтернет-форумах та сайтах з'явилися тексти, що приписуються І. Денікінові, хоч і не мають жодного відношення до «справднього» професора. Зазвичай, «лжеденікінські» дописи представляються як «невідомий роман (повість, стаття) Івана Денікіна»[9]
Бібліографія професора Денікіна[ред. | ред. код]
Як «автор»[ред. | ред. код]
«За наше дєло. Архів професора Денікіна». Київ : Буква і Цифра, 2007. 352 стор. ISBN 978-966-96583-3-3
Як «перекладач»[ред. | ред. код]
Московский автономный округ. Город Менск: повести / Сергей Тымнэттыкай ; перев. с чукотского Иван Деникин. — Минск: А. Н. Янушкевич, 2015. — 150 с. : ил. ISBN 978-985-90346-4-0.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ «Третий Путь». Интернет сообщество. Колонка профессора Деникина. Архів оригіналу за 2 березня 2007. Процитовано 15 січня 2007.
- ↑ Иоан Деникин. Ptolomey. У края незримой черты. Роман. Архів оригіналу за 12 березня 2007. Процитовано 15 січня 2007.
- ↑ Журнал народного интеллектуала. За НАШЕ ВЕЛИКОЕ дело!. Архів оригіналу за 15 травня 2006. Процитовано 15 січня 2007.
- ↑ «Противсіхи» і «фофудія» як питомо українські медіавіруси. Архів оригіналу за 8 січня 2021. Процитовано 8 січня 2021.
- ↑ Інтернет Репортер. Фофудья — відповідь українчегів московському «прєведу». [1] [Архівовано 13 січня 2007 у Wayback Machine.]
- ↑ Аркадий Малер: Мы в очередной раз торжествуем и пьем шампанское. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 15 січня 2007.
- ↑ 1912 год — ПОРАЖЕНИЕ АРИЙСКОЙ РАСЫ!. Архів оригіналу за 12 січня 2022. Процитовано 15 січня 2007.
- ↑ * Город Львов. Роман. Архів оригіналу за 15 січня 2007. Процитовано 15 січня 2007.
- ↑ http://community.livejournal.com/fofudja/25579.html
Посилання[ред. | ред. код]
- «На вкус і цвєт всі фломастєри разниє». Полілог про мережеву культуру і не тільки [Архівовано 11 січня 2021 у Wayback Machine.]
Джерела[ред. | ред. код]
- Інтернет Репортер. Фофудья — відповідь українчегів московському «прєведу». [7] [Архівовано 13 січня 2007 у Wayback Machine.]
- «Третий Путь». Інтернет сообщество. [8]
- Только правда! Журнал народного интеллектуала. [9] [Архівовано 13 травня 2007 у Wayback Machine.]
- Город Львов. Роман. [10]
- Денікін на lib.ru [11] [Архівовано 16 червня 2009 у Wayback Machine.]