Американський Ренесанс (література)
Американський Ренесанс, або Американське Відродження — період в американській літературі, який тривав приблизно з 1830 року до початку Громадянської війни.[1] Одна з центральних тем в американістиці, американський Ренесанс деякий час вважався синонімом американського романтизму [2] і був тісно пов’язаний з трансценденталізмом.[3]
Вчений Ф. О. Маттіссен вперше ввів термін «Американське Ренесанс» у своїй книзі 1941 року «Американський Ренесанс: Мистецтво та вираження в епоху Емерсона та Вітмена». Тематичним центром американського Відродження було те, що Маттіссен назвав «відданістю» п'яти головних письменників періоду «можливостям демократії». Він представив тексти американського Відродження як «літературу для нашої демократії» і закликав їх осягнути й зробити невід'ємною частиною національної свідомості. [4].
Часто цетром Американського Відродження вважали Нову Англію, воно частково натхненне гуманізмом як шляху відходу від кальвінізму.[5] Літературні націоналісти того часу закликали розробити унікальний американський літературний стиль, щоб відрізнити американську літературу від британської.[1] Волтер Ченнінг у номері «North American Review» за листопад 1815 року закликав американських авторів створити «нашу власну літературу», що було підхоплено Джоном Нілом та іншими літературними критиками.[6] [7] Після цього заклику хвиля літературного націоналізму в Америці набула значної популярності протягом 1820-их років. В результаті такі письменники, як Вашингтон Ірвінг, Вільям Каллен Браянт і Джеймс Фенімор Купер, набули значної важливості в американській літературі. Цей рух до вираження націоналізму через літературу вважається центральним для появи американського Відродження. [6]
Частина критиків американського Відродження сумнівається, чи воно коли-небудь справді відбулося як явище. Одне з найпомітніших зауважень — автори цього періоду розглядаються як такі, що просто беруть стилі та ідеї з минулих культурних рухів та епох, реформуючи їх у нові, сучасні твори. [8]
Деякі критики вважають, що автори ігнорували головні політичні питання у цього періоду, такі як рабство, попри те, що вони мали великий вплив на літературний процес того часу. [6] Крім того, жінки-автори та жіночі проблеми взагалі залишилися поза обговоренням і публікаціями. [8]
Поняття американського Відродження критикували за надмірний акцент на невеликій групі американських письменників-чоловіків європейського походження та артефактах високої культури. [9] [10]
Деякі критики стверджують, що література, написана жінками в цей період, не знаходила такої популярності як твори написані чоловіками. Відомо, що Маттіссен та інші дослідники намагалися виключити з літературного процесу жінок і авторів меншин, особливо афроамериканців. [6] Критики також стверджують, що не існує окремого стилю чи жанру сентиментально-побутової фантастики, розділеної за гендером. [8] Проте інші критики зазначають, що найбільш читаними авторами того часу були жінки, такі як Гаррієт Бічер Стоу та Фанні Ферн [11], і критикують Маттіссена за те, що він не включив жінок до оригінального канону американського Ренесансу. [11]
Демографічна обмеженість американського Відродження почала розмиватися серед вчених наприкінці двадцятого століття. Вони включили Емілі Дікінсон до канону; вона почала писати вірші наприкінці 1850-х років. «Хатина дядька Тома» Гаррієт Бічер Стоу (1852) здобула популярність серед дослідників наприкінці 1970-х років. Афроамериканська література, включно зісторіями про рабство таких майстрів, як Фредерік Дуглас, і ранні романи Вільяма Уеллса Брауна, набули ширшого визнання. [12]
Найчастіше з рухом американського Відродження пов’язують лекції та есеїстику Ральфа Уолдо Емерсона, романи Натаніеля Хоторна , «Мобі-Дік» Германа Мелвілла, «Волден, або Життя в лісах» Генрі Девіда Торо, і збірку поезії «Листя трави» Волта Вітмена . Більшість визначних авторів, пов’язаних з американським Відродженням, насправді не були популярні у свій час і мали невелику кількість послідовників. [6]
З часом до цього списку були додані й інші автори, зокрема: Едгар Аллан По, Гаррієт Бічер Стоу, Емілі Дікінсон, Фредерік Дуглас, Вільям Уеллс Браун, Генрі Водсворт Лонгфелло та Джон Грінліф Уіттіер. [1]
- ↑ а б в Boswell, Jeanetta. The American Renaissance and the Critics. Wakefield: Longwood Academic. ISBN 0-89341-599-5.
- ↑ Knight, Denise D. Writers of the American Renaissance: An A-to-Z Guide. Westport, Conn.: Greenwood Press, 2003: XI.
- ↑ Retired Site - PBS Programs - PBS. PBS.org. Процитовано 23 квітня 2017.
- ↑ Lauter, Paul. A Companion to American Literature and Culture. Chichester; Malden, MA: Wiley-Blackwell, 2010: 68 ISBN 0-631-20892-5
- ↑ Howe, Daniel Walker. What Hath God Wrought? The Transformation of America, 1815–1848. New York: Oxford University Press, 2007: 615. ISBN 978-0-19-507894-7
- ↑ а б в г д Baym; Levine (2012). American Literature 1820-1865. The Norton Anthology of American Literature. New York: W.W. Norton & Company. с. 445–463. ISBN 0393918858.
- ↑ Lease, Benjamin (1972). That Wild Fellow John Neal and the American Literary Revolution. Chicago, Illinois: University of Chicago Press. с. 69. ISBN 9780226469690.
- ↑ а б в Reynolds, David (1988). Beneath the American Renaissance. New York: Alfred A. Knopf, Inc. ISBN 9780394544489.
- ↑ Buell, Lawrence. Emerson. Cambridge and London: Harvard University Press, 2003: 145.
- ↑ Cain, William E. F.O. Matthiessen and the Politics of Criticism. Madison: University of Wisconsin Press, 1988: 168.
- ↑ а б Howe, Lawrence; Layson, Hana (2014). The American Renaissance in Context. Процитовано 10 листопада 2015.
- ↑ Jarrett, Gene Andrew. A Companion to African American Literature. Chichester, U.K.; Malden, MA: Wiley-Blackwell, 2010: 103.