Аморалізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Аморалі́зм, аморальність (від а… — заперечний префікс і лат. moralis — моральний, етичний) або імморалізм — в широкому сенсі, заперечення моралі, ігнорування моральних принципів життя, виправдання аморальних вчинків. Причиною аморалізму можуть бути соціальні суперечності, культурна та моральна незрілість або деградація індивіда чи спільноти.

В науках

[ред. | ред. код]

Поняття вживається в етиці, філософії, психології та педагогіці.

В етиці

[ред. | ред. код]

Це принцип практичної орієнтації, що полягає у свідомому запереченні цінностей моральних і загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки. Основні форми прояву аморалізму: цинізм, людиноненависництво, використання аморальних засобів (підлість, обман, безчестя, зрада, демагогія тощо) для досягнення нібито моральних прагнень (макіавеллізм, єзуїтизм), псевдотолерантність стосовно антисоціальних і антилюдських дій.

У філософії

[ред. | ред. код]

Це позиція, що орієнтується на вихід поза межі існуючих моральних понять і цінностей через їх невідповідність вимогам часу.

У психопатології

[ред. | ред. код]

Це аморальна поведінка, симптом деградації особистості, що є ознакою певних захворювань (гебоїдний синдром, ушкодження орбітальної кори півкуль головного мозку) або наслідком порушення морального розвитку особистості, пов’язаного з різними, зокрема соціальними, причинами.

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  1. Вавжонкевич-Сломская А. Фактор аморализма в контексте ценностей коммуникации // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Теорія культури і філософія науки. 2012. Вип. 46. № 995. С. 95–101.
  2. Лисенко О. Моральні цінності у контексті фахової підготовки майбутнього педагога // Педагогічний дискурс. 2016. Вип. 21. С. 80–86.
  3. Гончаров Е. Антитеза морали и имморализма в контексте аксиосферы культуры // Вестник Ленинградского государственного университета имени А. С. Пушкина. 2017. № 1. С. 280–288.

Посилання

[ред. | ред. код]