Анна Гельді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анна Гельді
нім. Anna Göldi
Народилася 24 жовтня 1734(1734-10-24)
Зеннвальд, Верденберг, Санкт-Галлен, Швейцарія
Померла 13 червня 1782(1782-06-13) (47 років)
Glarus[d], Швейцарія
·обезголовлення
Громадянство Швейцарія Швейцарія
Діяльність покоївка
Знання мов німецька

Анна Гельді (нім. Anna Göldi, також Göldin; 24 жовтня 1734(1734жовтня24), Зеннвальд, Швейцарія — 13 червня 1782, Гларус однойм. кантона) (Швейцарія) — швейцарська покоївка, яка стала відома як «остання відьма» Швейцарії, а також як остання жінка в Європі, засуджена до смерті за відьомство. Страчена у 1782 році всупереч юридичним нормам, які діяли на той момент, за формальним обвинуваченням в отруєнні[1]. Реабілітована у 2008 році, через 226 років, як жертва судової помилки[2][3].

Біографія[ред. | ред. код]

Анна Гельді народилася 24 жовтня 1734 року у Зеннвальді. Про її життя відомо дуже мало: жила у нижчих верствах суспільства, працювала покоївкою. Дослідники вважають, що у Гельді було двоє чи троє дітей: перший помер невдовзі після народження (Анна навіть підозрювалася у дітовбивстві), другий народився у Страсбурзі та був позашлюбним від тодішнього роботодавця Анни — якогось-то Цвіккі з Молліса (нім. Zwicky in Mollis), про подальшу його долю невідомо[4]. Іноді наводяться записи церковних книг, на підставі яких в Анни могла бути третя дитина, але експерти ставлять цю версію під сумнів[5].

У 1765 році Гельді переїхала в Гларус, де протягом сімнадцяти років продовжувала працювати покоївкою. З вересня 1780 року Гельді жила і працювала у будинку лікаря та судді Йоганна Якоба Чуді (нім. Johann Jakob Tschudi). У жовтні 1781 року друга дочка Чуді, Анна-Марія (Annamaria) захворіла, у неї почалися судоми, в її блювоті лікар виявив голки[6]. Чуді нібито з'ясував, що Анна регулярно підмішувала їй голки в молоко та начиняла ними хліб, унаслідок чого Гельді звільнили. І хоча дівчинка зцілилася, почалося переслідування Гельді як відьми[7].

Текст оголошення про затримання Анни Гельді у «Нойє цюрхер цайтунг» від 9 лютого 1782 року

Спочатку Гельді уникла арешту, але влада кантону Гларус ініціювала нагороду за її затримання через публікацію у «Нойє цюрхер цайтунг» (від 9 лютого 1782 року). Разом з нею як спільника заарештували зятя сім'ї Чуді — Руді Штайнмюллера (нім. Ruedi Steinmüller), який був знайомий з Анною і міг бути зацікавлений у смерті дитини через корисливі мотиви. Під тортурами Гельді зізналася у змові з дияволом, який з'явився до неї в образі чорного собаки. Зізнання Штайнмюллера не вдалося отримати, оскільки він повісився у камері у ніч із 11 на 12 травня 1782 року. Самогубство Руді було розцінено як визнання вини, все його майно й активи були конфісковані[4].

Міська рада Гларуса на підставі зізнань Анни Гельді 13 червня 1782 року засудила до смерті та того ж дня була обезголовлена. Офіційним звинуваченням було отруєння, а не чаклунство, хоча, згідно із законом на той час, смертна кара не могла застосовуватися за отруєння з нелетальним результатом. Під час судового розгляду офіційні заяви та звинувачення у чаклунстві ретельно уникались, а протоколи суду було знищено. Проте, звинувачення визнали полюванням на відьом і викликало громадське обурення по всій Швейцарії та території Священної Римської імперії[8][9].

Реабілітація[ред. | ред. код]

Представник Гларуса у парламенті Швейцарії Фріц Шісер (нім. Fritz Schiesser) подав прохання до зняття всіх звинувачень з Анни Гельді[10]. Парламент Швейцарії визнав її справу судовою помилкою і запропонував замість юридичної реабілітації видати докладну книгу про цю історію, яка б послужила моральною реабілітацією. Це сталося 27 серпня 2008 року, через 226 років[11]. Суть цього рішення зводилася до того, що Гельді зазнала незаконного суду[12][10]. Не виключено, що Гельді та доктор Чуді мали любовний зв'язок, і у такий спосіб Чуді позбавився небажаної вагітної коханки[5][13].

Пам'ять[ред. | ред. код]

  • У 1945 році письменник Каспар Фреулер (нім. Kaspar Freuler) опублікував роман «Анна Гельді. Остання відьма зі Швейцарії» (нім. Anna Göldi. Die letzte Hexe der Schweiz), кілька перевидань якого розійшлися сумарним тиражом у 30 тисяч екземплярів[4]. У 1948 році Фреулер написав однойменну п'єсу[14].
  • У 1982 році був виданий роман Евелін Гаслер (нім. Eveline Hasler) «Анна Гельді. Остання відьма» (нім. Anna Göldin. Letzte Hexe)[15][16].
  • У 1991 році на основі цих подій режисер Гертруда Пінкус (нім. Gertrud Pinkus) зняла німецько-швейцарський фільм «Анна Гельді — остання відьма» (нім. Anna Göldin – Letzte Hexe)[17]. На міжнародному кінофестивалі у Локарно картину було нагороджено призом екуменічного журі.
  • За участю та підтримки журналіста Вальтера Гаузера — автора кількох статей та книг про Гельді[5][18][19], 22 вересня 2007 року в місті Молліс кантону Гларус відкрився музей, присвячений Анні Гельді[10][20]. У 2017 році музей переїхав і 20 серпня відчинив свої двері для відвідувачів вже у новому місці, в одному з історичних будівель Енненда (нім. Hänggiturm)[21][22][23].
  • Після реабілітації Гельді у Гларусі 13 червня 2008 був відзначений день поминання[13], на святкування якого владою було виділено 120 тисяч швейцарських франків[24].
  • 7 вересня 2017 року в Нойгаузен-ам-Райнфаллі відбулася прем'єра запланованого ще у 2016 році[25] мюзиклу «Anna Göldi», в якому брали участь швейцарська група «Peter, Sue and Marc»[21].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Henning M.. Eine kleine Liste von Opfern des Hexenwahns // Der Teufel — Mythos und Geschichte im Christentum. — Jazzybee Verlag, 2012. — 70 p. — ISBN 3849627586.
  2. ↑ «Last witch in Europe» cleared (англ.). Swiss News. 27 серпня 2008. Архів оригіналу за 20 квітня 2012. Процитовано 15 березня 2010. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  3. ↑ Hauer G.. Hexenprozesse an der Ludoviciana: Die Spruchpraxis der juristischen Fakultät Gießen in Hexensachen (1612—1723). — Georg Olms Verlag, 2016. — P. 3—4. — ISBN 3487154463.
  4. ↑ а б в Freuler K. Anna Göldi. — Baeschlin, 2008. — 376 с. — ISBN 3855461856.
  5. ↑ а б в Hauser W.. Der Justizmord an Anna Göldi: neue Recherchen zum letzten Hexenprozess in Europa. — 3. — Limmat Verlag, 2007. — С. 195. — ISBN 3857915250.
  6. ↑ Korrodi-Aebli E. (23 вересня 2005). Göldi (Göldin), Anna. Historischen Lexikon der Schweiz (нім.). Архів оригіналу за 20 квітня 2012. Процитовано 15 березня 2010.
  7. ↑ Korrodi-Aebli E. Auf den Spuren der letzten Hexe // Liz. Zürich. — 1996. — 5 Mai.
  8. ↑ Gijswijt-Hofstra M., Levack B., Porter R. Witchcraft and Magic in Europe, Volume 5: The Eighteenth and Nineteenth Centuries. — London : Bloomsbury Publishing, 1998. — 354 с. — (History of Witchcraft and Magic in Europe) — ISBN 0567424405.
  9. ↑ Behringer W. Hexen. Glaube, Verfolgung, Vermarktung. — München : Beck, 1998. — С. 36. — (Beck'sche Reihe) — ISBN 3406418821.
  10. ↑ а б в Foulkes I. Europe's last witch-hunt // BBC News. — 2007. — . — 09. Архівовано з джерела 7 листопада 2011.
  11. ↑ Gerechtigkeit für Anna Göldi – 226 Jahre zu spät (нім.). Tages Anzeiger. 28 серпня 2008. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017.
  12. ↑ AFP (28 серпня 2008). Swiss pardon 18th Century witch (англ.). ABC News. Архів оригіналу за 20 квітня 2012. Процитовано 15 березня 2010. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  13. ↑ а б Последняя из ведьм (рос.). Вокруг света. 29 серпня 2008. Архів оригіналу за 20 квітня 2012. Процитовано 13 листопада 2017. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  14. ↑ Freuler K. Anna Göldi. — Elgg : Volksverl, 1948. — 67 p.
  15. ↑ Hasler E. Anna Göldin, letzte Hexe. — Benziger, Zürich und Köln, 1982. — 5 Mai. — ISBN 3545363562.
  16. ↑ Hasler E. Anna Göldin, letzte Hexe. — München, 1985. — 5 Mai. — ISBN 3423104570.
  17. ↑ Anna Göldin, letzte Hexe на сайті IMDb (англ.)
  18. ↑ Kord S. The evil eye: witches // Murderesses in German Writing, 1720—1860: Heroines of Horror. — Cambridge University Press, 2009. — С. 24. — ISBN 0521519772.
  19. ↑ Hauser W.. Anna Göldi — Hinrichtung und Rehabilitierung. — Limmat Verlag, 2013. — С. 230. — ISBN 3857917148.
  20. ↑ Бессонов Н. Последняя ведьма Европы (рос.). History Illustrated. Архів оригіналу за 3 грудня 2017. Процитовано 12 грудня 2017.
  21. ↑ а б Gotsch L. (21 серпня 2017). Anna Göldi was like a wild horse, impossible to catch (англ.). SWI. Архів оригіналу за 2 жовтня 2018. Процитовано 11 грудня 2017.
  22. ↑ Anna Göldi Museums (нім.). Архів оригіналу за 24 грудня 2017. Процитовано 11 грудня 2017.
  23. ↑ В кантоне Гларус открылся музей последней казненной ведьмы Европы (рос.). About Swiss. 21 серпня 2017. Архів оригіналу за 12 грудня 2017. Процитовано 12 грудня 2017.
  24. ↑ Dunsch J. (28 серпня 2008). Die letzte “Hexe“ Europas war keine (нім.). Frankfurter Allgemeine. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 13 листопада 2017.
  25. ↑ Neuhauser SIG-Halle soll zum Musical-Standort werden (нім.). SRF. 9 грудня 2016. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Анна_Гельді&oldid=38545941