Аніма та анімус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

А́німа та а́німус, від лат. anima і лат. animus «життєвий початок; душа і дух» — в аналітичній психології Карла Густава Юнга архетипи, що відтворюють жіноче і чоловіче начала,[1] сторони психіки людини у вигляді дуальної пари,[2] що представляють несвідомий початок протилежної статі в людині,[3] який уособлює жіночі аспекти психіки чоловіків та чоловічі — жінок,[4] відображають уявлення про протилежну стать та інтерсексуальні зв'язки, беруть свій початок з найглибших, найпримітивніших пластів досвіду предків людини, які засвоювали певні раціональні, емоційні та поведінкові паттерни (тенденції) протилежної статі.[4] У чоловіків це архетип Аніми — жіночої частини психіки у внутрішньому світі чоловіка, а у жінок це Анімус — чоловіча частина психіки у внутрішньому світі жінки.[5] Це непідвладні часу архетипи.[6] Це вічні образи мужності і жіночності.[7] Це також виражає визнання Юнгом вродженої андрогенної природи людей.[8] Архетип Аніми Юнг називав «архетипом вічної жіночності», а архетип Анімуса — «архетипом вічної чоловічності».[5] Аніма та Анімус проявляються в настроях і примхах, ентузіазмі та закоханості, у снах і міфах. Несвідомий початок протилежної статі в людині виражається образами двостатевих істот, первісних міфів, у китайських категоріях Інь і ян тощо.[3]

Карл Густав Юнг використовував ці терміни для позначення явищ у своїй глибинній психології.

Опис дуального архетипу

[ред. | ред. код]

Юнг стверджував, що «зазвичай у чоловіків несвідоме змальовує душу у вигляді жіночого — Аніми, у жінок у вигляді чоловічого — Анімусу».[2] Аніма та Анімус — це юнгіанські архетипи особистості, символічні образи, що представляють внутрішній образ жінки в чоловікові, його несвідому жіночу сторону, і внутрішній чоловічий образ в жінці, її несвідому чоловічу сторону,[9] і пов'язані з концепцією колективного несвідомого.[10][11] У своїх аспектах архетипи Аніми та Анімусу належать до сфери індивідуальної свідомості, з іншого боку, є проявом колективного несвідомого, утворюючи зв'язок між свідомим і несвідомим,[1] є феноменом колективного несвідомого у внутрішньому світі особистості.[4] Це архетипи маскулінного і фемінного.

У колективному несвідомому Аніма/Анімус — це амбівалентні сполуки,[2] — Юнг наголошував на амбівалентному характері всіх архетипових образів.[11] Архетипно дуальна пара «Аніма-Анімус» — є одним виявом психічної бінарності особистості, виражений через конфронтацію маскулінного-фемінного.[2] «Аніма є біполярною фігурою... і тому іноді може виглядати позитивно, іноді негативно; то старий, то молодий; то мати, то дівчина; то добра фея, то відьма; то свята, то повія».[12] Юнг підкреслював, що Анімус і Аніма, як і всі архетипи, «за своєю природою розвивають сприятливі та несприятливі, світлі та темні, добрі та злі ефекти».[13]

Аніма і Анімус — це психологічний механізм людської структури особистості, вони належать до тих архетипів, які Юнг виділяв як найбільш вагомі для людини, ті, що визначають життя кожної людини,[5] і належать до найбільш важливих архетипів «співвіднесених з процесом індивідуації».[6] Архетип Тіні після усвідомлення відкриває шлях до усвідомлення Аніми та Анімуса, які можна пізнати лише через сприймання осіб протилежної статі,[14] оскільки лише через відносини з партнером протилежної статі, лише всередині таких взаємин, їхні проекції починають діяти.[9] Гармонійний розвиток особистості вимагає як обох цих елементів, так і балансу між ними, адже, як і всі інші архетипи, вони повинні бути виражені гармонійно, не порушуючи загального балансу, щоб не гальмувати розвиток особистості на шляху до самоздійснення.[9][8] Через асиміляцію цих архетипів особистість пізнає в собі протилежності Інь і Ян, відкриває для себе можливості щасливих стосунків у житті, через усвідомлену інтеграцію Аніми та Анімуса перестає проектувати свої уявлення на партнера і отримує можливість бачити реальну людину, а не свої фантазії.[7]

Аніма

[ред. | ред. код]

Аніма є несвідомим психічним аспектом чоловіка, умовно названий «внутрішньою жінкою».[15][1] Це ідеал жінки, що існує в чоловічому несвідомому; уособлення всіх проявів жіночності у психіці чоловіка,[16] вираження всіх жіночих тенденцій у чоловічій психіці — це фемінні риси колективної (узагальненої) жінки в чоловічій психіці, що реалізуються через образи реальних жінок, зокрема через образ матері.[4]

«Кожен чоловік завжди носив у собі образ жінки, але не образ цієї конкретної жінки, а образ конкретної жінки. Цей образ, по суті, є несвідомою спадковою масою, який походить з незапам’ятних часів і закарбований у живій системі».[17] Аніма також базується на «старій і молодій матері, Деметрі та Персефонії, і в синові — чоловікові і сплячому немовляті в одній особі».[18] Юнг описував Аніму як архетип жіночого начала не лише як образ матері та «матері-коханки»,[19] «але й дочки, сестри та коханої, небесної богині та хтонічної Баубо, всюдисущої як нестаріючий образ».[20] «Вона постає персоніфікованою скрізь, де вона з’являється, у снах, видіннях і фантазіях».[21] Проекція Аніми на реальну жінку часто стає руйнівним фактором у стосунках, оскільки тоді чоловік очікує, що жінка буде втіленням його внутрішнього жіночого образу (ось чому чоловіки іноді думають про жінку як про «свою богиню»). Прекрасні «німфи та дріади» також є «проекціями аніми», коли йдеться про чоловічі висловлювання.[22]

Архетип Аніма — це архетип як чуттєвого образу ідеальної жінки (особливо пов'язаного з матір'ю індивіда), так і внутрішнього образу жінки в психіці чоловіків, несвідомої жіночої сторони, який сильно впливає на пошук сексуального партнера, регулює емоційне життя і почуттєву сферу, визначає особливості кохання, міжстатевих стосунків, шлюбу, стосунків з матір'ю, сестрами, жіночими фігурами в бізнесі чи політиці та жінками загалом.[4]

За Юнгом «звязок з Анімою є пробою чоловічості», це відбувається хоча б тому, «що для сина в перші роки життя Аніма зливається з всесильною матір'ю, що потім накладає відбиток на всю його долю. На протязі всього життя зберігається цей сентиментальний звязок, який або сильно перешкоджає йому, або, навпаки, дає мужність для найсміливіших вчинків».[5]

Типовими проявами Аніми в чоловічому характері є надмірна емоційність, чуттєвість та ірраціональна імпульсивність. Аніма характеризується зменшенням ознак маскулінності, посиленням чутливості і сентиментальності,[15] характеризується нечіткими емоціями та настроями, такими як пророчі осяяння, сприйнятливістю до ірраціонального, здатністю кохати, потягом до природи та здатністю контактувати з підсвідомістю.[16] З одного боку, Аніма переймає архаїчні риси несвідомого, а з іншого — його символічний і проспективний характер, звідси "повнота передчуттів" і творчий характер, притаманниі внутрішньому налаштуванню.[9] Аніма відіграє вирішальну роль у сприйнятті літератури та мистецтва, забезпечує духовне зростання та визначає релігійний аспект життя.[4]

Юнг вважав, що Аніма — це, перш за все, джерело почуттів та настрою чоловіка, розглядав Аніму як провідника між свідомістю чоловіка та його несвідомим.

Аніма — це персоніфікація всіх жіночих психологічних тенденцій у психіці чоловіка, таких як туманність і розпливчастість почуттів і настроїв, пророчі натхнення, сприйнятливість до чогось ірраціонального, здатність до індивідуального кохання, і, зрештою, — зв'язок із Несвідомим.

— Марія-Луїза фон Франц

Свідоме ігнорування чоловіками жіночої сторони власної природи може призводити до певної дисгармонії в саморозвитку особистості.

Амбівалентність і стадії розвитку

[ред. | ред. код]

Юнг підкреслював амбівалентну природу всіх архетипних образів. Вона полягає в тому, що архетипи перетинають межі етичних конвенцій, добра і зла, сам по собі архетип не є ані добрим ані поганим.[8] Так Аніма може експлікуватись в образах відьми, русалки, сирени, лорелеї.[11] Також, Аніма представляється символічними образами: Жінка, Діва Марія, Мона Ліза, проекцією Аніми є Велика Мати (див. у Еріха Ноймана), Місяць.[9] Юнг зазначав, що існує дві сторони аніми: позитивна і негативна, має дві складові: доброзичливість та злість. Аніма ототожнюється з Тінню, яка комплементарна (доповнює) Персоні, і частково її компенсує (компенсаторна щодо неї).[15]

Юнг описав чотири стадії розвитку Аніми у чоловіка.[1] Їх традиційно поділяють на 4 ідеалізовані архетипи, які в чоловічій психіці проектуються на жіночу стать і відповідають певним жіночим образам.[10] Розвиток Аніми знаходить відображення у чотириступеневій структурі самості.[16] В аналітичній психології Аніма вказує на сукупну, комбінаційну специфіку архетипних образів і соціокультурного оточення, що висвітлює своєрідну проекцію на жінку — Єву (втілення Матері-Землі, господині), Єлену (спокусницю або сексуальний об'єкт; образ спокусниці найчастіше з'являється у фантазіях чи сновидіннях як актриса або модель[10]), Марію (цнотливу, духовну Матір), Софію (мудру наставницю); кожна з них може виконувати як творчі, так і руйнівні функції.[15][1][10] У чотириступеневій структурі самості Аніма втілена наступними архетиповими образами:[16]

  • — перша стадія розвитку втілена культурою в образі Єви, символізує стихійну, сліпу і не усвідомлену силу інстинктів, що відображає первісну нероздільність добра і зла, — зрештою біологічне природне життя у його цілісості.
  • — Єлена Троянська чи Ізольда, символізує на першому плані красу, еротичну привабливість, сліпе романтичне кохання, що наперед визначає жертовність героя і його загибель.
  • — прекрасна душевно багата і щедра Діва Марія, символ піднесеної любові і вірності, у якій ерос злітає до висот духовності.
  • — найвищим проявом цього архетипу є Софія, премудрість Божа.

Марі-Луїза фон Франц, швейцарський юнгіанський психолог, відома своїми психологічними інтерпретаціями казок і алхімічних рукописів, описала типові «стадії розвитку» Аніми у чоловіків наступним чином:[23]

  1. «Первісна», чуттєво приваблива жінка (наприклад, далекі південні жінки в картини Поля Ґоґена чи Гретхен у «Трагедії «Фауст» Гете);
  2. «романтизована краса» (наприклад, «прекрасна Єлена» також у «Фаусті», серед інших);
  3. «одухотворений» жіночий Ерос (наприклад, у Богородиці та Діві Марії, Божій Матері);
  4. жіночий дух і мудрість (наприклад, зображена як Мона Ліза, Афіна Паллада, Сапіенція або Софія).

Роль Аніми як провідника всередину, поступово просуваючись все далі і далі через несвідомі простори, особливо чітко показана Беатріче в «Божественній комедії» Данте, але також з’являється, наприклад, у «Вона» Генрі Райдера Хаґґарда.

У хлопчиків Аніма спочатку з'являється у формі архетипу матері. У хлопчиків архетип матері тісно пов’язаний з Анімою, іншим важливим архетипом, який втілює жіночі риси в психіці чоловіка. Відокремлення Аніми від материнського образу дозволяє чоловікові мати стосунки поза моделлю «син-мати», і є центральним етапом у розвитку. Згідно з Юнгом, особливою проблемою для людини у віці від 25 до 35 років є «подолання захоплення материнською анімою» для чоловіків, або «анімусу батька» для жінок.

Анімус

[ред. | ред. код]

Анімус — несвідома чоловіча сторона особистості жінки,[24] втілює несвідоме чоловіче начало особистості жінки, виражене в образі протилежної статі,[25] є несвідомим психічним аспектом жінки, умовно названий «внутрішнім чоловіком».[26][1] Це маскулінні характеристики колективного (узагальненого) образу чоловіка у жіночій психіці, який усвідомлюється через образи реальних чоловіків, зокрема й образ батька;[4] це ідеал чоловіка, що існує в жіночому несвідомому, чуттєвий образ ідеального чоловіка (зокрема, бажаного сексуального партнера, пов'язаного з образом батька), яким жінка знала його з давніх часів, а також і внутрішній образ чоловіка в жіночій психіці, тобто її несвідома чоловіча сторона.

Архетип проявляється як посилення маскулінних ознак: жорсткість, твердість, інколи владність характеру, одержимість, за якої Тінь стає властивістю Персони.[26] Проявами Анімусу в жіночому характері є агресивніть у суспільстві і сімї, прагнення домінувати, незалежність і логіка, він може представляти невблаганну, жорстоку силу навіть у жінок з дуже жіночною зовнішністю, іншими його негативними рисами є: нерозсудливість, стійкі злі ідеї.[16]

Підкреслюється, що саме батько має найбільший вплив на Анімус жінки, і саме батько надає Анімусу доньки певного забарвлення, і це забарвлення ніколи не відображає індивідуальності самої жінки.[16] Анімус як несвідома чоловіча сторона жінки, яка персоніфікується у фантазіях, мареннях і сновидіннях,[1] будучи поєднанням архетипних образів та соціокультурної заданості, втілює жіночу проекцію на чоловіка — спортсмена, атлета, відчайдуха, розбійника, ініціатора незалежності і кар'єри.[26]

Анімус — це скоріше колективний, ніж індивідуальний образ. Цінними якостями Анімуса є його творчий потенціал, який прокладає шлях до Самості.[16] Анімус відповідає за раціоналізацію жіночої поведінки, заохочення до соціальних досягнень і карєрного зростання, допомагає вирішувати проблеми і приймати рішення, включає в себе досвід спілкування з чоловіками, формує її уявлення про них, кохання і шлюб, впливає на її світогляд, цінності і життєві цілі.[4]

Ігнорування або відкидання жінкою чоловічої частини своєї особистості також може призводити до однобічного розвитку.

Проблема Анімуса актуальна для сучасної феміністичної критики.[26] За Юнгом, анімус — це, перш за все, джерело думки, але не просто думки, а думки настільки ж ірраціональної, наскільки ірраціональні емоції чоловіка, створювані анімою.

Якби мені потрібно було одним словом позначити те, в чому полягає відмінність між чоловіком і жінкою щодо цього, і те, що характеризує анімус на відміну від аніми, то я можу сказати одне слово — якщо аніма створює настрій, то анімус — думку. І як настрій чоловіків з'являється на світ із темних глибин, так само і думка жінок ґрунтується на таких самих несвідомих апріорних передумовах.

— Карл Густав Юнг

На формування та розвиток цього «архетипу „Анімуса та Аніми“» великий вплив мають батьки дитини. Він формує поведінку і творчість людини, є джерелом проекцій (нових образів в душі).

Амбівалентність і етапи розвитку

[ред. | ред. код]

Образ Анімуса, подібно Анімі, також має позитивний і негативний аспекти, а отже, є бінарною опозицією за своєю природою.[11] Анімус може експлікуватись в образах Чоловіка, Ісуса, Дон Жуана.[9] У позитивному сенсі Анімус зображується як богатир, романтичний герой, підприємець, культурний діяч чи духовний наставник, а в негативному — як страшний і небезпечний мрець, грабіжник, вбивця тощо. Анімус постає як чоловіча фігура у жіночих снах, наприклад, як таємничий і чарівний коханець, як батько, пастор, професор, гном, як принц, чарівник тощо. У казках Анімус проявляється, наприклад, як принц, як Король Дроздоборода або Синя Борода.[27][11]

Анімус також має чотири етапи розвитку:[16]

  1. на першому етапі він репрезентує просту фізичну силу,
  2. виділяє ініціативу і здатність планувати свої дії,
  3. Анімус представляє мудрість,
  4. стає втіленням змісту.

Схоже до Аніми, на цьому останньому рівні він передає релігійний досвід, завдяки якому життя набуває нового сенсу, дає жінці духовну твердість, невидиму внутрішню підтримку, яка замінює її внутрішню м'якість.[16] Так вбачається, що Анімус, у своїй найбільш розвиненій формі, здатен переробити роз'єднаність між розумом і духовністю жінки, що приходить з віком, і підвищує сприйнятливість до нових творчих ідей.[16] Анімус дозволяє жінці об'єктивно сприймати еволюцію своєї особистості та мати власний шлях духовного розвитку.[16]

Марі-Луїза фон Франц описала типові «стадії розвитку» анімуса у жінок наступним чином:[28]

  1. «людина простої фізичної сили, повністю фізичний чоловік» (наприклад, Тарзан або спортивний герой);
  2. «романтик» (наприклад, музикант чи поет) або «людина дії» (наприклад, герой війни, мисливець);
  3. «носій слова» (наприклад, великий політичний оратор, професор, священнослужитель),
  4. «мудрий провідник духовної істини» (наприклад, Ганді або різні релігійні лідери). Юнг зазначав, що «в міфології цей аспект душі постає як Гермес, посланець богів, у сновидіннях він є корисним провідником».

Юнг більше зосереджувався на Анімі чоловіка і менше писав про Анімус жінки. Юнг вважав, що чоловіча чутливість часто є меншою або пригніченою, і тому вважав Аніму одним із найважливіших автономних комплексів. Природне розуміння іншого представника протилежної статі прищеплюється індивідуумам випливаючи в результаті постійного підпорядкування представникам протилежної статі. Це прищеплення призводить до розвитку Аніми та Анімусу.[29] Юнг обстоював біологічну природу успадкування архетипів, а у сучасній філософії утвердилося розуміння про архетипи як соціокультурні фактори.[11] Юнг писав, що «зустріч з Тінню є "учнем" у розвитку особистості... але зустріч з Анімою є "шедевром"».[30] Юнг вважав процес Аніми одним із джерел творчих здібностей. У своїй книзі «Невидимі партнери» Джон А. Сенфорд припускає, що ключ до виходу за межі голосу аніми/анімусу (тобто, ключ до контролю) полягає в тому, щоб розпізнати його, коли він проявляється, використовуючи нашу здатність розрізняти аніму/анімус від реальності.[31]

Походження назв понять

[ред. | ред. код]

Обидва терміни є латинськими, по суті обидва означають "душа/дух", кожен з яких граматично чоловічого (animus) або жіночого (anima) роду. У латинській мові animus має багато різних значень залежно від контексту: наприклад, душа або дух (на відміну від тіла), пам'ять; різні емоційні стани, такі як рішучість, сміливість і зарозумілість, впевненість у собі і непокора, емоційне прагнення, бажання, хіть, пристрасть і гнів; настрій і вдача. Anima, з іншого боку, перекладається як повітря як стихія або подих повітря, вітер, подих; душа (також у значенні "дух"), дух; одухотворена істота, життя. Зв'язок між "повітрям" і "духом", який можна розпізнати в словесному полі anima, такий самий, як у єврейському Руах (повітря, подих, дух) і грецькому Пневма (повітря, подих, дух), або індійському Прана чи індійському Акаша, що приблизно відповідає фразеологізмам «дихаюча душа» або «життєве дихання».

Юнг визначає "anima" з латинського походження, що означає "душа", "animus" з латинського походження, що означає "дух".[32] Аніма — душа, Анімус — дух.[10][8]

На відміну від Фрейда, який ототожнює поняття особистість і психіка, Юнг ототожнює поняття особистостість і душа, але розділяє поняття особистість і самість і розглядає самість як більш глибоку реальність, що включає в себе позасвідоме.[33]

Про зв'язок архетипів з універсальними цінностями

[ред. | ред. код]

Роботи Карла Гюстава Юнга є фундаментальною основою для всіх теорій, методик і концепцій архетипів, що існують сьогодні, є системою розуміння та управління універсальними цінностями та смислами.[34]

Вчені зазначають, що універсальні загальнолюдські архетипи Великої Матері, Аніми та Анімуса, Мудрого Старця та інші «набули в межах української культури свого "етноспецифічного звучання"».[16] Розробляючи символіку жіночих архетипів фемінного, пов'язаних з Великою Матір'ю, Ю.М. Антонян застерігає, що цей архетип не можна розуміти нескінченно широко, без дотримання меж.[16] Аніма і Анімус — основні складові моделі світобудови, які дозволяють прояснити природу символів, вічних тем, образів і міфів фемінності та маскулінності в культурі різних періодів і в світовій культурі загалом.[16]

Юнгіанський догляд і застереження

[ред. | ред. код]

Юнгіанці попереджають, що «кожне уособлення несвідомого — Тінь, Аніма, Анімус і Самість — має як світлий, так і темний аспект... Аніма та анімус мають подвійні аспекти: вони можуть принести життєдайний розвиток і творчість особистості, або вони можуть спричинити скам’яніння та фізичну смерть».[35]

Однією з небезпек є те, що Юнг назвав «вторгненням» несвідомого архетипу у свідомість: «Одержимість, спричинена анімою... поганий смак: аніма оточує себе неповноцінними людьми».[36] Юнг наполягав на тому, що «стану одержимості анімою... необхідно запобігти. Таким чином, аніма змушена увійти у внутрішній світ, де вона функціонує як посередник між его та несвідомим, так само, як і персона між его та навколишнім середовищем».[37]

З іншого боку, надмірне усвідомлення аніми чи анімуса може призвести до передчасного завершення процесу індивідуації — «свого роду психологічне замикання, щоб ідентифікувати анімус принаймні тимчасово з цілісністю».[38] Замість того, щоб «задовольнитися проміжною позицією», анімус прагне узурпувати «самість, з якою ототожнюється анімус пацієнта. Це ототожнення є регулярним явищем, коли тінь, темна сторона, недостатньо усвідомлена».[38]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж Чопик Г. Архетипний аналіз оніричних образів у художніх творах Наталени Королевої / Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: зб. наук. пр. / відп. ред. І. В. Сабадош. — Ужгород, 2011. — Вип.16. — С. 334—339. (Стор.: 335-336) PDF
  2. ↑ а б в г Бідюк О. В. Архетип та його трансформації в художньому тексті як вияв психічної бінарності автора / Філологічні трактати. — 2009. — Т.1, № 3-4. — С. 15-21. (Стор.: 17-19) PDF
  3. ↑ а б Юрій М. , Алексієвець Л. Архетип і ментальність через призму історії / Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини. — 2017. — Вип. 19 — С. 16–24. (Стор.: 18-19) PDF
  4. ↑ а б в г д е ж и Мирослав Васильович Савчин. Метаметодологічний аналіз концепції К. Г. Юнга / Науковий вісник ХДУ Серія Психологічні науки, № 1 (2020). (Стор.: 50, 61) https://orcid.org/0000-0002-2481-4661 DOI: https://doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2020-1-8 Доступ
  5. ↑ а б в г Хамітов, Назіп Віленович. Самотність у людському бутті. Досвід метаантропології [Текст] / Н. В. Хамітов. — 2-ге вид., випр. і допов. — Київ: КНТ, 2017. — 369 с. — Бібліогр.: с. 349-369. — 1000 прим. ISBN 978-966-373-411-8 (Стор.: 177, 192)
  6. ↑ а б Хавкіна Л.М. Сучасний український рекламний міф : монографія / Л.М. Хавкіна. — Х.: Харківське історико-філологічне товариство, 2010. — 352 с. PDF
  7. ↑ а б Особистісний вибір: психологія відчаю та надії: [моногр.] / за ред. Т.М. Титаренко. — К.: Міленіум, 2005. — 336 с. (Стор.: 224) ISBN 9668063912 Доступ
  8. ↑ а б в г Попович (Гісем) Т.О. Гендерні архетипи К.Г. Юнга як один із поглядів на людську душу та дух / Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Том 7. Екологічна психологія. Випуск 36. — 2014. С.357-367 (Стор.: 358, 360-361) Доступ
  9. ↑ а б в г д е Садовенко С.М. Семантичний топос культури в контексті теорії архетипів / Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. — 2013. — № 4. — С. 66-71. (Стор.: 67, 69-70) PDF
  10. ↑ а б в г д Марина Мазур. Історико-філософська інтерпретація архетипів особистості як символічних образів колективного безсвідомого в рецептивному полі психоаналітичних поглядів Карла Ґустава Юнґа / Науково-теоретичний альманах Грані, Том 23 № 9 (2020), 40-64. (Стор.: 43, 51, 53-54) DOI: https://doi.org/10.15421/172083
  11. ↑ а б в г д е Ковтун, Н.М. (2019) Структурно-функціональний аналіз архетипу культурного героя. Монографія. Видавництво ЖДУ ім. Івана Франка, Житомир. (Стор.: 23, 38, 75, 154) PDF
  12. ↑ C.G. Jung, GW 9/1: § 356.
  13. ↑ C.G. Jung, GW 9/2: 423.
  14. ↑ Чик Д.Ч. Архетип мудрого старого в романі "Аристион, или перевоспитание” В. Наріжного та "The history of pendennis…” В. Теккерея / Наукові записки Бердянського державного педагогічного університету. Сер.: Філологічні науки. — 2015. — Вип. 7. — С. 101-111. (Стор.: 103) PDF
  15. ↑ а б в г Аніма // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 69.
  16. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Купцова Т. Теорія архетипів та їх гендерна складова / Наукові записки [Національного університету "Острозька академія"]. Сер.: Філософія. — 2013. — Вип. 12. — С. 221-229. (Стор.: 224-226, 228-229) PDF
  17. ↑ C.G. Jung (1925): Die Ehe als psychologische Beziehung. Zit. in GW 17: § 338.
  18. ↑ C.G. Jung, GW 9/2: 23.
  19. ↑ C.G. Jung, GW 11: 240.
  20. ↑ C.G. Jung, GW 9/2: 24.
  21. ↑ C.G. Jung, GW 9/2: 26.
  22. ↑ C.G. Jung, GW 14/1: § 68.
  23. ↑ Marie-Louise von Franz (1968, 16. Auf. 2003): Der Individuationsprozess. In: C.G. Jung, M.L- von Franz, J.L. Henderson, J. Jacobi, A. Jaffé: Der Mensch und seine Symbole, ISBN 3-530-56501-6. S. 158–229; hier zitiert S. 184–188.
  24. ↑ Макарова A.O. Функції архетипу як ціннісної детермінанти діяльності: соціально-філософський аналіз / Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія «Філософія. Філософські перипетії», № 63 (2020), 166-175. (Стор.: 169) DOI:10.26565/2226-0994-2020-63-18
  25. ↑ Нечипорук Т. Використання архетипів в сучасній телевізійній рекламі / Наукові записки [Національного університету «Острозька академія»]. Сер.: Культура і соціальні комунікації. — 2009. — Вип. 1. — С. 120—127. (Стор.: 122) PDF
  26. ↑ а б в г Анімус // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 70-71.
  27. ↑ Jacobi, Jolande: Die Psychologie von C.G. Jung. Eine Einführung in das Gesamtwerk. Mit einem Geleitwort von C.G. Jung. Fischer Taschenbuch, Frankfurt März 1987, ISBN 3-596-26365-4; (a) zu Stw. „Animus“ Seite 117; (b) zu Stw. „Schatten“: Seite 116; (c) zu Stw. „Archetypus und Urbild“: Seite 48.
  28. ↑ Marie-Louise von Franz (1968, 16. Auf. 2003): Der Individuationsprozess. In C.G. Jung, M.L- von Franz, J.L. Henderson, J. Jacobi, A. Jaffé: Der Mensch und seine Symbole, ISBN 3-530-56501-6. S. 158–229; hier zitiert S. 194.
  29. ↑ Ewen, Robert B. (2003). An Introduction to the Theories of Personality. Taylor & Francis. с. 66. ISBN 9780805843569.
  30. ↑ Jung quoted in Anthony Stevens On Jung (London 1990) p. 206
  31. ↑ Sandford, John A. The Invisible Partners: How the Male and Female in Each of Us Affects Our Relationships, 1980, Paulist Press, N.Y.
  32. ↑ Hillman, James (2007) [1985]. Anima: an anatomy of a personified notion. Spring Publications, Inc. с. 18. ISBN 978-0-88214-316-3.
  33. ↑ Крилова С.А. Феномен особистості та шляхи її розаитку / Проблеми саморозвитку особистості в сучасному суспільстві: матер. Міжнар. наук.-практ. конф., м. Харків, 15 листопада 2019 р. / Нац. юрид. Ун-т. ім. Ярослава Мудрого. — Харків: Право, 2019. — 404с. (Стор.: 7) ISBN 978-966-937-825-5 PDF
  34. ↑ Ольга Чібісова. Як взяти чотирьох сильних одинаків і змусити їх працювати разом | 9 червня 2019 | nv.ua
  35. ↑ von Franz, "Process" in Jung, Symbols p. 234
  36. ↑ C. G. Jung, The Archetypes and the Collective Unconscious (London 1996) p. 124
  37. ↑ C. G. Jung, Alchemical Studies (London 1978) p. 180
  38. ↑ а б Jung, Alchemical p. 268

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]
Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Теорії
Поняття
Психіка
Архетипи за Юнґом
Інші
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аніма_та_анімус&oldid=42791227