Асланбек Кайтукін
| Асланбек Кайтукін | |
|---|---|
| Народився |
1657 Кабарда |
| Помер |
1746 Кабарда |
Асланбек Кайтукін (д/н — 1746) — валій-пши (великий князь) Великої Кабарди у 1737—1746 роках.
Походив зі знатного роду Кайтукових. Син пші (князя) Кайтуко Джамбулатова. У серпня 1711 року брав участь у поході проти Кубанської орди разом з Олександром Бековичем-Черкаським, Атажука Місостовим і Татарханом Бекмурзіним, де союзники розбили 15-тисячне кримськотатарське військо на чолі із нураддіном бахадир Ґераєм.
Після Прутського миру, укладеного того ж року вплив Російської імперії в Кабарді став слабшати. Кримський хан Девлет II Ґерай став активніше втручатися у внутрішні справи Кабарди. Князі Атажукіни і Мисостови стали схилятися до примирення з кримським ханом. У той самий час князі Кайтукови і Бекмурзини сподівалися на допомогу Росії у боротьби з Кримом і зміцнення свого становища у Кабарді.
На початку 1720 кримський хан Саадет IV Ґерай відправив до Великої Кабарди посланців з вимогою припинити будь-які зносини з Росією і присягнути Кримському ханстві, а також надати 4 тис. рабів, компенсувати втрати, отримані внаслідок походу кабардинських князів до Кубані в 1711 році. Кабардинські князі намагалися досягти компромісу, який відкинув кримський хан. Невдовзі за цим Саліх Ґерай, син хана, намагався організувати вбивство Асланбека Кайтукіна, але невдало. У відповідь Асланбек створив базу на горі Кашкатау (звідси його «партія» стала зватися кашкатауською), в містечку-фортеці Черек, яке було збудовано за короткий термін.
У серпні 1720 року кримський хан на чолі 40-тисячного війська розташувався табором на кордонах Кабарди, голосив старшим із кабардинських князів Ісламу Місостова, лідера «проосманської партії» (баксанської). Саадет IV Ґерай обклав кабардинців ясаком: хлібом, худобою, кіньми та людьми.
Асланбек Кайтукін відправив до Санкт-Петербурга свого посла Саадатгірея Салтаналієва по допомогу. У січні 1721 року на річці Нальчик Кайтукін спільно з союзниками дав бій кримському війську з союзними кабардинцями. У ході битви більшість баксанців у війську Мисотових і Атажукіних перейшла на бік пші Асланбека Кайтукова, внаслідок чого кримські татари були розгромлені та відтіснені з Великої Кабарди.
Наприкінці того ж року астраханський губернатор А. П. Волинський з невеликим загоном возьких й донських козаків та калмиків прибув до Терського міста. Незабаром старший князь-валій Ісламбек Місостов приїхав до Артемія Волинського, вибачився за вимушений перехід до кримського хана і запевнив свою готовність дотримуватися вірності Російській імперії. Внаслідок цього Волинський відмовив Асланбеку Кайтукову у допомозі проти Атажукіних та Ісламбека Місостова.
У 1722 році Асланбек Кайтуков брав участь у перському поході російського імператора Петра I. Перебуваючи вже на Сулаку, останній видав наказ калмицькому хану Аюці та донським козакам про надання допомоги Кайтукіну.
По поверненню до Кабарди Кайтукін відновив боротьбу проти князів Атажукіних та Місостових. Він звернувся за допомогою до кубанського сераскира Бахти Ґерая, склавши йому присягу і віддав за дружину свою доньку. Той сплюндрував Велику Кабарду і став змушувати кабардинських князів підкоритися його владі, вимагаючи їхнього переселення на Кубань. У 1729 році під час чергового походу на Кабарду кубанський сіраскір Бахти Ґерай був убитий у бою.
У 1730 році внаслідок конфлікту нового кримського хана Каплан I Ґерая та Саліх Ґерая, який зрештою втік до свого тестя — князя-валія Ісламбека Місостова. У свою чергу кримський хан визнавав Асланбека Кайтукіна законним правителем Великої Кабарди, що отримав від хана 19-тисячне військо. Асланбек присягнув хану на вірність і обіцяв привести в покірність увесь регіон. Влітку 1731 року кримські війська на чолі з Арслан Ґераєм і Асланбеком Кайтукіном підійшли до кордонів Великої Кабарди. Ісламбек Місостов, наляканий реальною загрозою вторгнення кримських військ, звернувся по допомогу до Російської імперії. У наступній битві Кайтукін і Арслан Ґерай зазнали поразки. Асланбек втік до Криму.
У 1737 році Кайтукін організував змову проти нового валій-пши Татархана Бекмурзина, вступивши в союз із князями баксанської партії, внаслідок чого Бекмурзин втік до Астрахані. Влітку того ж року Асланбек Кайтукін обирається новим очільником Великої Кабарди. У тому ж році за посередництвом калмицького хана Дондук-Омбо відбулося примирення лідерів кашкатавської та баксанської партій. В подальшому кабардинці брали участь у битвах російсько-османської війни.
Навесні 1739 року за підтримки калмиків Асланбек Кайтукін очолив похід кабардинського війська проти Кубані, внаслідок чого вдалося досягти річки Лаба, сплюндрувавши аули ногайських татар. Влітку того ж року султан Гази Ґерай за наказом свого брата — кубанського сераскера Селім Ґерая — здійснив грабіжницький похід на Велику Кабарду, захопивши тут ясир і худобу. За ним погнався Кайтукін, завдавши сераскеру поразки у битві на річці Лаба.
1742 року поновилася боротьба проти баксанської партії, яка намагалася отримати допомогу в російського уряду. Валій-пши в свою чергу намагався зберегти незалежність Великої Кабарди. У 1744 році російський уряд відправив до Кабарди для примирення ворогуючих сторін бригадира Петра Кольцов, який підтримав баксанців. Примирення не вдалося. Боротьба тривала до смерті Асланбека Кайтукіна у 1746 року. Новим валій-пши став стриєчний брат Батоко Бекмурзин.
- Мальбахов Б. К. Кабарда на этапах политической истории (середина XVI — первая четверть XIX века), Москва, «Поматур», 2002 г. ISBN 5-86208-106-2