Бернар Піво
 | |
| Громадянство | Франція |
|---|---|
| Ім'я при народженні | фр. Bernard Claude Pivot |
| Псевдонім | Antoine Dulac і Jean-René Savernes |
| Дата народження | 5 травня 1935[1][2][…] |
| Місце народження | Hôpital de la Croix-Roussed[4] |
| Дата смерті | 6 травня 2024[5] (89 років) |
| Місце смерті | Неї-сюр-Сен[6] |
| Рід смерті | природна смертьd |
| Причина смерті | злоякісна пухлина[7] |
| Місце поховання | Q83191836?[8] |
| Дитина | Cécile Pivotd[9] |
| Рідна мова | французька |
| Рід діяльності | журналіст, письменник, літературний критик, телеведучий |
| Сфера роботи | журналістика[10] і література[10] |
| Працівник у | Antenne 2d, Le Figaro littéraired, Le Journal du Dimanched, Europe 1d, Le Point, RTLd і Ле Фігаро |
| Посада | президент |
| Заклад освіти | Centre de formation des journalistesd (1957), University of Lyon[d] і Collège-lycée Ampèred |
| Архіви зберігаються у | Інститут архівів сучасного видавництваd[11] |
| Отримані відзнаки | |
| Кількість підписників у соціальних мережах | 1 001 321 |
 Бернар Піво у Вікісховищі | |
Бернар Піво (нар. 5 травня 1935, Ліон, департамент Рона, Франція — пом. 6 травня 2024, Неї-сюр-Сен) — французький журналіст, автор і ведучий культурних програм на французькому телебаченні. У 1980–1990-х роках здобув велике визнання як літературний критик і ведучий літературно-культурних програм «Апострофи» та «Бульйон культури».
Біографія[ред. | ред. код]
Піво народився в Ліоні 5 травня 1935 року в сім'ї бакалійників. Під час Другої світової війни його батько, Шарль Піво, потрапив у полон, а мати перевезла родину до села Кенсьє-ан-Божоле, де Бернар Піво пішов до школи. У 1945 році його батька звільнили, і возз'єднана сім'я повернулася до Ліона. У віці 10 років Піво пішов до католицької школи-інтернату, де відкрив для себе пристрасть до спорту, в той час як з традиційних шкільних предметів, окрім французької мови та історії, у нього були посередні успіхи.
Після закінчення юридичного факультету в Ліоні Піво вступив до Центру підготовки журналістів (CFJ) у Парижі, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Монікою. Він закінчив навчання другим на своєму курсі. Після стажування в газеті Le Progrès у Ліоні він цілий рік вивчав економічну журналістику, а потім у 1958 році приєднався до газети Figaro Littéraire.
У 1970 році він вів щоденну гумористичну радіопрограму. У 1971 році Figaro Littéraire закрився, й Піво перейшов до редакції Le Figaro. Він пішов у 1974 році після розбіжностей з Жаном д'Ормессоном. Жан-Жак Серван-Шрайбер запропонував йому розпочати новий проект, який уже через рік призвів до створення нового журналу Lire. Тим часом, у квітні 1973 року Піво почав вести телевізійну програму "Ouvrez les guillemets" ("Відкрийте лапки") на Першому каналі ORTF. У 1974 році ОРТФ було розпущено, і Піво розпочав свою програму "Апострофи". Вперше "Апострофи" вийшли в ефір на 2-у каналі французького телебачення 10 січня 1975 року і проіснували до 1990 року[12][13] Потім Піво створив перебачу "Бульйон культури" з метою розширити інтереси людей, які не обмежувалися лише читанням. Однак, зрештою, він повернувся до книжок[14]
Піво помер від раку в Неї-сюр-Сен 6 травня 2024 року у віці 89 років[15].
Чемпіонат з правопису[ред. | ред. код]
У 1985 році Pivot разом з лінгвісткою Мішлін Сомман заснував Championnats d'orthographe («Чемпіонат з правопису»), який у 1992 році став Championnats mondiaux d'orthographe («Чемпіонатом світу з правопису»), а в 1993 році — змаганням під назвою Dicos d'or («Золоті словники»)[16].
Членство[ред. | ред. код]
- 2004—2019: член Академії Гонкура як перший неписьменник (президент з 2014 р.)
- 2008: Почесний член Ордену Канади
- 2011: кавалер Національного ордена Квебеку
Публікації[ред. | ред. код]
- L'Amour en vogue, Roman. Calmann-Lévy, Paris 1959.
- La vie oh là, la!, Chronik. Grasset, Paris 1966.
- Le Football an Vert über den Klub AS Saint-Étienne. Hachette-Gamma, Paris 1980.
- Le Livre de l'orthographe, Einführung. 1989.
- Remontrance à la ménagère de moins de 50 ans. Plon, Paris 1998.
- Le Métier de lire, réponses à Pierre Nora. Gallimard, Paris 1999; neu verlegt und ergänzt in der Reihe Folio des Verlags 2001.
- 100 mots à sauver. Albin Michel, Paris 2004.
- Dictionnaire amoureux du vin. Plon, Paris 2006.
- 100 expressions à sauver. Albin Michel, Paris 2008.
- Les Mots de ma vie, Autobiographie. Albin Michel, Paris 2011.
- Les Tweets sont des chats. Albin Michel, Paris 2013.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Discogs — 2000.
- ↑ https://actu.fr/auvergne-rhone-alpes/quincie-en-beaujolais_69162/un-coin-de-paradis-dans-ce-petit-village-pres-de-lyon-l-ex-maison-de-bernard-pivot_61036401.html
- ↑ Jaeglé Y. Mort de Bernard Pivot, l’homme qui nous a fait aimer les livres // Le Parisien — LVMH, 2024. — 530000 екз. — ISSN 1161-5435
- ↑ https://www.lemonde.fr/disparitions/article/2024/05/06/bernard-pivot-journaliste-createur-d-apostrophes-est-mort_6231907_3382.html
- ↑ Décès de Bernard Pivot, d'Apostrophes à l'Académie Goncourt
- ↑ https://www.ouest-france.fr/culture/bernard-pivot-sera-enterre-dans-sa-commune-du-beaujolais-a-une-date-encore-inconnue-d70b5d82-0c77-11ef-a774-30ba526539fb#:~:text=La%20mairie%20n'a%20pas%20pr%C3%A9cis%C3%A9%20la%20date%20des%20obs%C3%A8ques.&text=Le%20journaliste%20et%20%C3%A9crivain%20Bernard,Ouest%2DFrance%20par%20la%20mairie.
- ↑ http://www.lefigaro.fr/livres/2018/03/15/03005-20180315ARTFIG00009-bernard-pivot-et-sa-fille-cecile-partagent-leur-passion-de-lire.php
- ↑ а б Czech National Authority Database
- ↑ https://www.ouest-france.fr/normandie/caen-14000/caen-les-archives-de-bernard-pivot-confiees-a-l-imec-7050735
- ↑ Chronicle by Susan Heller Anderson [Архівовано 27 липня 2018 у Wayback Machine.], The New York Times.
- ↑ French TV Show on Books Is Ending [Архівовано 20 грудня 2017 у Wayback Machine.], The New York Times.
- ↑ ARTS ABROAD; Adopting a Country, Then Crashing Its Best-Seller List [Архівовано 27 травня 2015 у Wayback Machine.], The New York Times.
- ↑ Rosseau, Christine (6 травня 2024). Bernard Pivot, journaliste, créateur d'« Apostrophes », est mort. Le Monde (фр.). Архів оригіналу за 6 травня 2024. Процитовано 6 травня 2024.
- ↑ Quiz : Quelle note auriez-vous obtenue à cette dictée de Bernard Pivot ?. Le Parisien. 7 травня 2024. Процитовано 8 травня 2024.
Література[ред. | ред. код]
- Édouard Brasey: L'effet Pivot. Ramsay, Paris 1987, ISBN 978-2-85956-637-1
- David Martens, Christophe Meurée: L'intervieweur face au discours littéraire : stratégies de positionnement chez Madeleine Chapsal, Jacques Chancel et Bernard Pivot. In: Argumentation et analyse du discours. Nr. 12, 16.04 2014, ISSN 1565-8961, doi:10.4000/aad.1639
- Bernard Pivot, Pierre Nora: Le métier de lire: réponses à Pierre Nora (= Le Débat). Gallimard, Paris 1990, ISBN 978-2-07-072109-2
Посилання[ред. | ред. код]
- Бібліографія. Бернар Піво // Німецька національна бібліотека
- Власні твори та література про: Бернар Піво в каталозі SUDOC (Університетська система документації)
- Bernard Pivot на сайті Encyclopédie Larousse (фр.)
|
