Будинок, в якому...

Будинок, в якому...
рос. Дом, в котором…
Жанр	роман
Форма	роман
Автор	Мар'ям Петросян
Мова	російська
Написано	2009 рік
Опубліковано	2009
Нагороди	Російська преміяd (2009) Велика книга (2009) Портал (асамблея) (2010) Мандрівник (2010) Student Booker prized (2010) Q19588226? (2010)

«Будинок, в якому…» (рос. Дом, в котором…) — роман вірменської письменниці Мар'ямі Петросян, надрукований в 2009 році. Являє собою яскраве і своєрідне описання замкнутого соціуму, його характерних особливостей, нюансів адаптації новачка в сформованому колективі на прикладі інтернату для дітей-інвалідів. Місце і час дії навмисно абстраговані, а в сюжеті значну роль відіграють фантастичні мотиви.

Історія створення

Книгу Мар'ям почала писати в 1991 році, але ідея Будинку, образи його героїв з'явилися раніше.

Перший варіант, зовсім не схожий на цей, був написаний в кінці вісімдесятих. Я почала писати про Будинок, коли була однолітком його героїв. А малювати раніше, ніж почала писати про них. Виходить що задум і герої набагато старші ніж сама книга.

В романі не було спочатку заданого сюжету. Все почалося з простої історії: хлопчик потрапляє в нове місце, в чуже оточення. За словами Петросян, вона вигадувала героїв, створювала їм ситуації, і надалі вони діяли самі, а вона з інтересом спостерігала за ними. І знайомилася разом з новачком, який потрапив туди незадовго до випуску.

Я тоді писала одночасно три твори. Одна — про хлопчика, якого звали Ерік. В нього був дуже гарний вітчим. Вітчим і привіз його у цей Будинок. Разом з ним я і відкривала свій Будинок для себе — першим я зустріла Бандерлогу Лері. Я вирішила, що він там головний. Потім Ерік познайомився з Чорним, і я зрозуміла, що ні, мабуть, головний саме Чорний. Потім з'явилися Сфінкс, Сліпий і всі інші.

В деяких деталях сюжету знайшли своє відображення епізоди життя письменниці. Вона згадує, як в московський період свого життя їй з чоловіком довелося пожити в двокімнатній квартирі, де проживали дев'ять студентів-вірмен. Вони спали в одній кімнаті, на ніч клали на підлогу матраци, і в тій квартирі діяли встановлені ними правила, наприклад, не водити на ніч дівчат. Цей звід законів висів на стіні, і його намагалися виконувати.

Дуже важким був шлях книги, до того як вона потрапила до видавництва. В 1998 році Мар'ям подарувала рукопис своїй московській знайомій, а син знайомої віддав книгу другові. Роман пролежав в столі у друга майже десяток років, доки той не зібрався переїжджати. Знайшовши книгу, він її прочитав, дав прочитати брату, той дав книгу подрузі, а вона — своєму викладачу вокалу. У викладача брала уроки Шаши Мартинова, головний редактор видавництва «Гаятрі», і вона вирішила прочитати рукопис. А прочитавши, почали тим же шляхом шукати автора. В січні 2007 року видавництво знайшло автора.

На пропозицію надрукувати книгу Мар'ям попросила час до вересня — для того, щоб дописати фінал. «Тоді мені здавалося, що рік це дуже багато. Цей рік пролетів з неймовірною швидкістю», — згадувала письменниця. Фінал писався важко — спроби зібрати сюжет у щось єдине приводив до обриву сюжетних ліній і прогалин в викладі, а персонажі пручалися і не хотіли брати участь у фіналі, не бажали розлучатися і йти в зовнішність.

Назва роману змінилася перед публікацією:

Книга називалася «Будинок, який …». Теж, звичайно, не дуже, але стара назва для мене асоціювалася з «Будинком, який побудував Джек». А нове ні з чим не асоціюється. У видавництві Livebook пояснили, що нинішню назву запропонував якийсь дуже відомий поет — вже не знаю, хто саме.

Сюжет

Юнак на прізвисько Курець (Курильщик) свариться зі своєю групою — зразково-показовими лицемірами і ябідами, і його переводять в іншу. З цього моменту і починається його знайомство з Будинком — інтернатом для дітей-інвалідів з більш ніж столітньою історією, місцем, повним таємниць і містики. Разом з Курцем читач знайомиться з мешканцями Будинку, з його правилами і з усталеними традиціями. Дізнається, що всіх мешканців, навіть вихователів та директорів, називають тільки по прізвиськам, що до випуску залишилося менше року, а страх перед «зовнішнім» — тим, що знаходиться за межами Дому — такий, що жоден випуск не проходить спокійно. Попередній випуск, сім років тому, став найстрашнішим в історії Будинку — випускники, розділені на два угруповання, втопили Будинок в крові.

Коли автор дає можливість побачити Будинок очима інших вихованців, виявляється, що існує паралельний світ, «виворіт будинку». Що деякі мешканці — Ходаки, вони вміють йти туди, зникаючи в реальному світі, і повертатися назад. А інших — Стрибунів — туди закидає, і вони можуть повернутися через дні і тижні перебування в комі в реальному світі, але проживши при цьому багато років там. Що директор не має влади над вихователем, вихователь — над Сліпим, а Сліпий вважає, що він не лідер в інтернаті, а лише виконує волю Будинку.

З наближенням розв'язки відкривається все більше невідомого, і все більше виникає питань. І головне питання для мешканців — піти або залишитися, адже після цього випуску Будинок буде знесено. І одні вибирають піти: піти в зовнішній світ і назавжди залишитися там, де вони народилися. А інші — залишитися: залишитися з Будинком і піти в інший, що належить тільки їм світ. Може бути, не назавжди.

Основні персонажі

В основний період дії — в останній рік перед випуском -  у Будинку є п'ять груп старших вихованців. Перша — Фазани, група інвалідів візочників (у книзі використовується слово колясник), в якій сконцентровані всі на навчанні та здоров'ї і далекі від життя інших мешканців Будинку. Друга група — Щури, мають немислимі зачіски, галасливі і запальні, у них завжди з собою ножі або бритви. Учні третьої групи, Птиці, постійно носять траур у пам'ять про померлого брата-близнюка їх ватажка Стерв'ятника, вирощують рослини в горщиках. У Четвертій групі, (що не має назви), лідером є Сліпий, він же вважається ватажком всього Будинку. П'ятої групи у Будинку немає; п'яту і шосту кімнату через чисельність займає Шоста група — Пси: вони ходять у шкіряних нашийниках.

Дівчата живуть в іншому крилі, розділені на три групи (або ж одна об'єднана група), і аж до самих останніх місяців існування Будинку їхнє життя мало перетинається з життям юнаків.

• Сліпий — ватажок четвертої групи і всього Будинку. Невисокий, щуплий, дуже блідий, чорнявий, з довгим чубом, щоб закривав очі і дуже довгими, рухливими пальцями рук. Неохайний. За природою сліпий, але спритний і вкрай небезпечний у битві один на один. Має схильність до лікантропії, персонаж, як і всі — з непростою долею і занадто приголомшуючим і важким входом в підліткове життя.
• Сфінкс — безрукий; носить протези, які називає граблями. До свого Стрибка мав прізвисько Коник. Зелені очі; в дитинстві у нього було світле волосся, з рудуватим відливом, під час Стрибка повністю їх втратив, як і брови («невідома інфекція»), залишилися тільки вії. Тонко відчуває людей і вміє слухати.
• Курець — візочник. Єдиний персонаж, чиє ім'я згадується в романі, — Ерік Циммерман. Найбільш «нормальний» мешканець четвертої групи.
• Шакал Табакі, колись носив прізвисько Вонючка — візочник, проте в книзі згадується, що ноги його слухаються. Дрібний, худий і дуже брудний. Має темну, але не чорну («серед візочників четвертої брюнетів не було») кошлату шевелюру і величезні вуха. Хранитель традицій Будинки, знавець його історії.
• Лорд — візочник, «медововолосий і сіроокий, гарний, як король ельфів» з дуже білою шкірою, вміє швидко і витончено переміщуватися без коляски. У Будинок потрапив лише за три роки до випуску і на момент початку дії вже мав максимально допустиму кількість попереджень у особовій справі — три.
• Чорний, раніше носив прізвисько Спортсмен, а до цього Білявий. Має проблеми з зором, але проявилися вони віком, при описі його в дитинстві особливо підкреслюється, що ніяких захворювань він не мав, ні явних, ні прихованих. Віддалений від традицій і понять Будинки, хоча живе в ньому давно, не розуміє страху товаришів по зграї перед Зовнішнім. Чорний вважав нормальним здати лікарям заціпенілого Лорда, який опинився в такому стані в результаті прийому наркотику, в той час як інші з четвертої групи визнали цей вчинок немислимим. Фізично дуже розвинений, займається на тренажерах. Світле волосся їжачком, блакитні очі.
• Лось — вихователь, був убитий при битві кланів напередодні попереднього випуску. Сині очі, сіре волосся, ніс з горбинкою, вже немолодий. До нього були сильно прив'язані Сліпий і Сфінкс.
• Чорний Ральф, або Р Перший — вихователь. На лівій руці відсутні два пальці, які прикриває чорною рукавицею. Як ніхто з вихователів, близький до розуміння вихованців і тому не боїться бути зарізаним вночі. Повернувся в Будинок перед випуском.
• Македонський — потрапив в Будинок за два роки до випуску. У дитинстві виконував роль Ангела в культі, вигаданого його дідом. Після смерті діда жив з родичами, які не витримали його надприродних здібностей, а також осади прихильників культу їх житла, і направили хлопчика в Будинок. Інвалідом не був, але траплялися напади епілепсії. З веснянками на руках та обличчі.

Нагороди

• «Російська премія» — переможець у номінації «Велика проза» (2009).
• «Велика книга» — 3 місце в номінації «Приз глядацьких симпатій» (2009).
• «Портал» — переможець у номінації «Відкриття себе (імені В. І. Савченко)» (2010).
• «Мандрівник» — переможець у номінації «Незвичайна ідея» (2010).
• «Студентський Букер» (2010), «за вміле переплетення жанрів, простоту стилю і незвичність художніх засобів».
• «Зоряний міст» — Срібний кадуцей в номінації «Дебютні книги» (2010).

Видання

• Мариам Петросян. Дом, в котором…. — М. : Гаятри / Livebook, 2009. — 960 с. — 5000 прим. — ISBN 978-5-9689-0174-3.

Видана в листопаді 2009 року тиражем 5000 екз. В 2010 і 2011 роках видавалися додаткові тиражі по 5000 екз.

• Mariam Petrosjan. = The house that = Дом, в котором / Traduzione di Emanuela Guercetti. — Milano : Salani, 2011. — 880 с. — (Mondi fantastici Salani) — ISBN 978-8-8625-656-22. Архівовано з джерела 5 березня 2016

Італійський переклад був представлений на Туринській книжковій ярмарці яка проходила з 12 по 16 квітня 2011 року. Роман виданий під назвою La casa del tempo sospeso — «Будинок поза часом», «Будинок з часом, що зупинився». Автор перекладу — Емануела Гуерчетті. Книга надійшла в продаж 5 травня.