Вельдський басейн
Вельдський басейн — головна топографічна особливість Південної Англії та Північної Франції часів від тріасу до пізньої крейди. Його підняття у пізній крейді призвело утворення Велденської антикліналі. У товщі гірських порід є поклади вуглеводнів, а саме вугілля, нафти та газу.
Формування Вельдського басейну почалося у кам'яновугільному періоді, коли скелі, що нині є фундаментом, були відкладені у низовинних болотах, утворюючи вугілля, яке видобувалося на півночі та сході в Кенті, але свердловини, пробурені в 19 столітті, не змогли знайти це родовище в районі Вельда. Відкладення карбону можуть бути перекриті ранньотріасовими відкладеннями. [1] Відкладенні породи були підняті та зруйновані під час Герцинського орогенезу, причому терен, що зараз займає Вельдський басейн, був низьким зовнішнім складчастим поясом до основного горотворення, яке було розташоване у межах сучасного Ла-Маншу. [2] Залишки гірського пасма сьогодні можна побачити у Девоні та Корнуоллі — Корнубійський масив. На відміну від Девона і Корнуолла, деформація не викликала метаморфізму. [2]
Гірське пасмо зазнало руйнації невдовзі після орогенезу, що призвело до того, що колишні північні насуви знову стали звичайними розломами, з яких розвинувся Вельдський басейн, який є продовженням значно більшого Вессекського басейну[en]. [3] Вельдський басейн поволі опускався протягом юрського, крейдяного та раннього третинного періоду, що призвело до відкладення товстої послідовності осадових порід. На початку юри на півночі і сході розвивався мілководний шельф з домінуванням мулу. [4]
В результаті альпійського горотворення басейн був стиснутий між кратонами з півночі та півдня, що призвело до реактивації колишніх розломів у незначні насуви (якими вони були під час Герцинського орогенезу) та утворення антикліналі Вельд-Артуа. [4] Дві позитивні структури, Велденська антикліналь і Ла-Манш-Хай, накладаються на ранніші, мезозойські басейни (басейни Вельдський і Ла-Маншу). Це майже точне накладання об'єктів стиснення на лежачі в основі раніше розширені об'єкти ідеально ілюструє принципи структурної інверсії через великий і добре визначений геологічний об'єкт. [5] Загальне підняття, викликане третинною інверсією на сході Вельдського басейну, оцінюється в 1525 м; який внаслідок великої кількості мезозойських відкладень не розкриває підстилаючий палеозойський фундамент. [2] Використання оцінок початкової товщини крейди (400—460 м) та інші мезозойські товщі вказують на складну складчасту структуру, яка, якщо вона не була розмита під час підняття, досягала висоти пасма 1400 м над нинішнім Ешдаунським лісом[en]. .[6] Проте цілком імовірно, що ерозія відбувалась одночасно з підняттям, що призвело до надходження великої кількості опадів у Північне море та Ла-Манш.
- ↑ Gibbons, Wes (1981). The Weald, Rocks and Fossils Field Guide. Unwin Paperbacks. с. 115.
- ↑ а б в Butler, M; Pullan, C.P. (1990). Tertiary structures and hydrocarbon entrapment in the Weald Basin of southern England. У Hardman, R.F.P.; Brookes (ред.). Tectonic Events Responsible for Britains Oil and Gas Reserves. Special Publication-Geological Society of London. Т. 55, № 371–391. с. 371—391. Bibcode:1990GSLSP..55..371B. doi:10.1144/gsl.sp.1990.055.01.19. Архів оригіналу за 1 грудня 2008. Процитовано 26 вересня 2010.
- ↑ Blundell, Derek J. (2002). Cenozoic inversion and uplift of southern Britain. Geological Society, London, Special Publications. 196 (1): 85—101. Bibcode:2002GSLSP.196...85B. doi:10.1144/gsl.sp.2002.196.01.06. Архів оригіналу за 13 грудня 2007. Процитовано 26 вересня 2010.
- ↑ а б Mansy, J.L. (2003). Dynamics and inversion of the Mesozoic Basin of the Weald–Boulonnais area: role of basement reactivation. Tectonophysics. 373 (1–4): 161—179. Bibcode:2003Tectp.373..161M. doi:10.1016/S0040-1951(03)00289-0.
- ↑ Chadwick, R.A. (1993). Aspects of basin inversion in southern Britain. Journal of the Geological Society. 150 (2): 311—322. Bibcode:1993JGSoc.150..311C. doi:10.1144/gsjgs.150.2.0311.
- ↑ Jones, David, K (1999). On the uplift and denudation of the Weald. From: SMITH, B. J., WUALLZY, W. B. & WARKE, P. A. (eds) 1999. Uplift, Erosion and Stability: Perspectives on Longterm Landscape Development. Geological Society, London, Special Publications. 162 (1): 24—43. Bibcode:1999GSLSP.162...25J. doi:10.1144/GSL.SP.1999.162.01.03. Архів оригіналу за 21 листопада 2009. Процитовано 27 вересня 2010.
