Винокурова Марія Яківна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Винокурова Марія Яківна
Народження 26 жовтня 1914(1914-10-26)
Астрахань, Російська імперія
Смерть 10 вересня 2000(2000-09-10) (85 років)
  Харків, Україна
Жанр портрет, графіка, натюрморт, пейзаж
Навчання Харківське державне художнє училище і Харківський художній інститут
Діяльність художниця, викладачка університету
Роки творчості 1950-1990
Вчитель Дерегус Михайло Гордійович, Прохоров Семен Маркович, Дайц Йосип Абрамович, Чернов Леонід Іванович, Єгоров Євген Павлович, Солодовник Сергій Максимович, Бондаренко Григорій Антонович і Бесєдін Сергій Фотійович
Відомі учні Дуденко Світлана Іванівна і Зеленченко Тетяна Борисівна

Винокурова Марія Яківна  — (* 26 жовтня 1914 — †10 вересня 2000) — український художник, графік, педагог. Працювала в жанрах портрета, натюрморту, пейзажу, жанрових композицій. Працювала викладачем у Харківській дитячій художній школі № 1 ім. І. Ю. Рєпіна протягом двадцяти п'яти років.[1]

Народилася 26 жовтня 1914 року в місті Астрахань. Закінчила Астраханське художнє училище з відзнакою у1937 році.[2]

У 1938 році переїхала до Харкова. Вступила до Харківського художнього училища на два останніх курси, а після закінчення була прийнята без іспитів в Харківський державний художній інститут, але на наступний день почалася Друга світова війна, тому продовжити навчання Марія Яківна змогла після визволення Харкова в 1944.[3]

Інститут закінчила у 1951 році. Серед її викладачів були: Михайло Дерегус, Семен Прохоров, Йосип Дайц, Леонід Чернов, Євген Єгоров, Сергій Солодовник, Григорій Бондаренко, Сергій Бесєдін та інші.

Вона й сама була чудовим педагогом і присвятила педагогічній діяльності більшу частину свого життя.

З 1953 по 1959 роки викладала у харківських середніх загальноосвітніх школах № 20 і № 112.

Протягом 1959—1974 років Марія Яківна працювала в Харківській дитячій художній школі № 1 ім. І. Ю. Рєпіна. Обіймала посади завуча та педагога з малюнку, живопису та композиції. Багато харківських художників, що прославилися в Україні та за її межами, колись були учнями Марії Яківни. Це відомі сучасні майстри - Е. Моргулян, О. Єрофєєва, С. Дуденко, Т. Зеленченко та інші.[4]

Нагороджена Почесними грамотами Міністерства культури УРСР та медаллю Ветеран праці.

Марію Яківну Винокурову визнають як майстра психологічного портрета, живописця з тонким почуттям колориту.

Роботи Марії Винокурової знаходяться в музейних зібраннях України: в Харківському художньому музеї, Художньому музеї міста Суми, в Історико-меморіальному музеї Іллі Рєпіна у Чугуїві, Пархомівському історико-художньому музеї, в Муніципальній галереї міста Харькова, в приватних колекціях Тетяни і Бориса Гриньових, Іллі Лучковського, а також в інших приватних колекціях в Україні, Росії, Ізраїлі, Німеччині, Франції, США та ін.

Померла М. Я. Винокурова 10 вересня 2000 року в Харкові.

Твори[ред. | ред. код]

Живопис:

  • «Автопортрет» (1950),
  • «Зимові сутінки. Харків» (1952),
  • «Ромашки сонячні» (1954),
  • «Красуня» (1955),
  • «Зимовий ранок» (1957),
  • «Бахчисарайський фонтан» (1960),
  • «Віктор» (1961),
  • «Дівчинка. Дитинство» (1964),
  • «Самотність» (1966),
  • «Відлига» (1968),
  • «Студентка» (1972),
  • «Пізня осінь»,
  • «Квітуча Україна» (обидва – 1981),
  • «Гімн квітам» (1994),
  • «Черемуха» (1997),
  • «Кінець життя троянд» (1998).

Графіка:

  • «Автопортрет» (1954),
  • «Сум» (1955),
  • «Зима» (1964),
  • «Незнайомець» (1990).

Персональні виставки[ред. | ред. код]

З 1955 року  брала участь у виставках: 4 персональних (1983, 1992, 1994, 1999) у Харкові, 57 обласних, 4 республіканських, 1 міжнародній.

Посмертні виставки мисткині:

2001 — Живопис, графіка. Будинок художника ХОНСХУ (м. Харків).

2001 — Живопис. Історико-меморіальний музей Іллі Рєпіна (м. Чугуїв).

2004 — Живопис, графіка. До 90-річчя від дня народження. Художній музей (м. Харків).

2007 — «Дзеркало душі» — Акварель, графіка. Муніципальна галерея (м. Харків).

2014 — «Моя сучасність». До 100-річчя від дня народження художниці. Художній музей (м. Харків).[5]

2017 — «Обличчя минулої епохи». Художня галерея імені Генриха Семирадського (м. Харків).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Путятін В.Д. Винокурова Марія Яківна // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2018. — Т. 4 : В — Вог. — С. 431.
  • Мария Винокурова: 1914–2000 : живопись, графика / Харьк. орг. Нац. союза художников Украины. – Х. : б.и., 2008. – 100 с. : ил.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]