Волошка донецька
| Волошка донецька | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Айстериди (Asterids) |
| Порядок: | Айстроцвіті (Asterales) |
| Родина: | Айстрові (Asteraceae) |
| Рід: | Волошка (Centaurea) |
| Вид: | Волошка донецька (C. donetzica)
|
| Біноміальна назва | |
| Centaurea donetzica Klokov, 1936
| |
Воло́шка доне́цька (Centaurea donetzica)[1] — реліктова дворічна рослина родини айстрових. Вузький ендемік басейну Сіверського Дінця, занесений до Червоної книги України та Європейського Червоного списку. Перспективна декоративна рослина.
Трав'яниста рослина 30—50 см заввишки, гемікриптофіт. Корінь стрижневий. Стебло від середини розгалужене, разом з листками павутинисте, вгорі по ребрах гострошорстке від спрямованих вгору щетинок. Прикореневі та нижні стеблові листки пірчасторозсічені, нижні — двічіпірчасторозсічені на вузьколінійні сегменти 1—2 мм завширшки, шорсткуваті, по краю гострошорсткі; верхні стеблові листки сидячі, цілокраї, лінійні, з білоплівчастими кінчиками.
Суцвіття — поодинокі верхівкові кошики. Листочки їх обгортки яйцеподібні або заокруглені, 12—15 мм завдовжки, шкірясті, блідо-зелені або жовтуваті. Вони мають опуклі придатки, які вкривають їх не повністю, придатки при основі з червонувато-буруватою плямою, з прозорою облямівкою слюдяного відтінку. Квітки 5-членні, зрослопелюсткові, рожеві, різнорідні: крайові квітки у суцвітті безплідні, з косоворонкоподібним віночком 20—22 мм завдовжки, центральні — двостатеві, трубчасті. Плід — бурувато-сіра сім'янка 4—5 мм завдовжки, з рудувато-білим чубчиком, який за довжиною дорівнює сім'янці.
Рослина помірно морозостійка, посухостійка і світлолюбна, хоча витримує незначне затінення. Надає перевагу помірно сухим та бідним ґрунтам. Зростає на піщаних прирічкових терасах, вкритих трав'яною рослинністю. Хоча цей вид належить до флористичного комплексу причорноморського піщаного степу, у південних борах він приурочений до їх узлісь та галявин. Часто трапляється в піонерських угрупованнях.
Розмножується виключно насінням. Квітне у червні-серпні, запилюється комахами. Плодоносить у липні-вересні. Насіння розповсюджується вітром, а також шляхом саморозкидання при розгойдуванні пагонів (автохорія). У природі відмічені коливання чисельності популяцій по рокам.
Волошка донецька є Пліоценовим реліктом з надзвичайно вузьким ареалом, що охоплює лише середню течію Сіверського Донця в межах Харківської, Луганської, Донецької областей України. Більшість популяцій зосереджена на лівому березі Сіверського Дінця від гирла Оскола до гирла Деркула.
За межами основного ареалу поодинокі популяції зареєстровані у Ростовській області Росії, а саме на околицях станиці Митякінськой поблизу кордону з Україною.
Популяції волошки донецької нечисленні та мають тенденцію до скорочення внаслідок незадовільного природного відтворення й антропогенного навантаження. Скороченню чисельності сприяє як реліктовий стан цієї рослини, так і безпосереднє винищення заради букетів, під час забудови ділянок навколо річищ, випасання худоби, весняних палів.
В Росії волошка донецька занесена до Червоної книги Ростовської області. В Україні окрім занесення до Червоної книги безпосередньо охороняється лише в Національному природному парку «Святі гори». Цих заходів охорони недостатньо. Для збільшення чисельності виду необхідно виявити усі місця зростання, надати їм статус заказників, забезпечити штучне відтворення у культурі.
Наразі волошка донецька не має господарського значення, проте її можна розглядати як перспективну декоративну рослину — невибагливу і красиву водночас.
- Centaurea margaritacea Ten. subsp. donetzica (Klokov) Dostál
- ↑ The Plant List [Архівовано 30 жовтня 2020 у Wayback Machine.](англ.)
Волошка донецька [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] у Червоній книзі України. — Переглянуто 14 вересня 2015.
|