Віллі Джонстон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Віллі Джонстон
Віллі Джонстон
Віллі Джонстон
Віллі Джонстон у 1969 році
Особисті дані
Повне ім'я Вільям Макклур Джонстон
Народження 19 грудня 1946(1946-12-19) (77 років)
  Глазго, Шотландія
Громадянство  Шотландія
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1964–1973 Шотландія «Рейнджерс» 211 (89)
1973–1979 Англія «Вест-Бромвіч Альбіон» 207 (18)
1979–1980 Канада «Ванкувер Вайткепс» 41 (4)
1980   Англія «Бірмінгем Сіті» 15 (0)
1980–1982 Шотландія «Рейнджерс» 35 (2)
1982 Канада «Ванкувер Вайткепс» 18 (0)
1982–1985 Шотландія «Гарт оф Мідлотіан» 58 (9)
1983   Гонконг «Саут Чайна»  ? (?)
1985 Шотландія «Іст Файф» 3 (0)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1965–1978 Шотландія Шотландія 22 (0)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Віллі Джонстон (англ. Willie Johnston; нар. 19 грудня 1946, Глазго) — шотландський футболіст, що грав на позиції півзахисника.

Виступав, зокрема, за клуби «Рейнджерс» та «Вест-Бромвіч Альбіон», а також національну збірну Шотландії, у складі якої був учасником чемпіонату світу 1978 року.

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

Вихованець клубу «Рейнджерс». 29 серпня 1964 року дебютував за основну команду в матчі Кубка шотландської ліги проти «Сент-Джонстона»[1]. Через два місяці, після травми основного лівого півзахисника клубу Дейві Вілсона[en], Джонстон вийшов на поле в фінальному матчі цього змагання[en] та здобув свій перший трофей після перемоги 2:1 в дербі «Олд Фірм» над «Селтіком»[2]. Тоді ж Віллі потоваришував з ключовим півзахисником клубу Джимом Бакстером, з яким в подальшому створив результативну взаємодію у центрі поля.

У наступному сезоні «Рейнджерс» і «Селтік» обмінялись перемогами у фіналах кубків — «Селтік» здобув реванш у Кубку ліги[3], а «Рейнджерс» виграв Кубок Шотландії, при цьому Джонстон зіграв в обох матчах дербі, а перемога в національному кубку дозволила команді зіграти у Кубку володарів кубків, де шотландці дійшли до фіналу, в якому зіграв і Джонстон, але перемогу здобула в додатковий час західнонімецька «Баварія»[4][5].

За наступні три сезони особистий результат Джонстона мав вражаючі 65 м'ячі у 137 іграх, втім результати клубу були незначними, команда виграла лише незначний Кубок Глазго, оскільки їх головні суперники «Селтік» почали період домінування в той час[6], зокрема розгромивши «Рейнджерс» (4:0) в фіналі Кубка Шотландії 1969 року[7]. Також невдалими були результати і у стрімко втрачаючому популярність Кубку ярмарків, де шотландці двічі вилітали від майбутніх тріумфаторів турніру — від «Лідс Юнайтед» в 1968 році[8] і «Ньюкасл Юнайтед» в 1969 році[9].

Домінування «Селтіка» тривало і в 1970-х, через що Джонстон так і не виграв з клубом чемпіонат Шотландії. У жовтні 1970 року клубу все ж вдалося обіграти «Селтік» у фіналі Кубка шотландської ліги[10], але вже на початку січня наступного року внаслідок трагедії на «Айброкс» загинуло 66 вболівальників клубу на стадіоні[11]. Останнім трофеєм для Віллі з клубом став Кубок володарів кубків 1972 року, у фіналі якого Джонстон, що грав другого форварда у парі з Коліном Стейном[12], зробив дубль у ворота московського «Динамо» (3:2), який і приніс трофей шотландцям[13].

У грудні 1972 року Джонстон за рекордну суму в 138 000 фунтів стерлінгів[14] перейшов у англійський «Вест-Бромвіч Альбіон»[15] і того ж місяця дебютував за клуб у матчі проти «Ліверпуля»[16]. Втім вже за підсумками сезону 1972/73 клуб вилетів з Першого дивізіону і повернувся туди лише 1976 року[17]. Після цього Джонстон відіграв за клуб з Вест-Бромвіча ще три сезони своєї ігрової кар'єри у вищому англійському дивізіоні. Граючи в Англії, Джонстон зарекомендував себе як дуже агресивного гравця, який за кар'єру вилучався понад 20 разів. Втім у 2004 році Джонстон був названий одним із 16 найкращих гравців «Вест Бромвіч Альбіону» в опитуванні, організованому в рамках святкування 125-річчя клубу[18].

1979 року шотландець перейшов у канадський «Ванкувер Вайткепс», де став одним з лідерів команди у чемпіонському сезоні NASL 1979 року[19], коли ванкуверці разом з чемпіоном світу англійцем Аланом Боллом перемогли «Нью-Йорк Космос» у півфіналі, а потім «Тампа-Бей Роудіс» (2:1) в матч за Соккер Боул. Також недовго в період перерви NASL грав за англійський «Бірмінгем Сіті».

1980 року Джонстон повернувся в «Рейнджерс», втім найбільш відомим став через скандальний інцидент, коли 3 вересня 1980 року в матчі проти «Абердіна» завдав серйозної травми гравцю суперника Джону Макмастеру[en], якому довелось робити штучне дихання[20]. Цей епізод спричинив появу дербі між «Абердіном» і «Рейнджерсом»[en][21][22]. В 1981 році Джонстон став з командою володарем Кубка Шотландії, хоча він лише зіграв у одному матчі на турнірі[23]. Цей трофей став останнім досягненням Віллі на професійному рівні[24]. Загалом Джонстон провів 404 матчі у всіх змаганнях за «Рейнджерс», забивши 131 гол.

З 1982 року, після нетривалих виступів за «Ванкувер Вайткепс», перейшов у «Гарт оф Мідлотіан», з якого здавався в оренду в гонконзький «Саут Чайна», а закінчив кар'єру 1985 року у клубі «Іст Файф».

Виступи за збірну

[ред. | ред. код]

13 жовтня 1965 року, у віці всього 18 років, дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Шотландії у відбірковому матчі на чемпіонат світу 1966 року проти Польщі (1:2)[25][26]. В подальшому стабільно залучався др матчів збірної до 1970 року, але команда не виходила на великі турніри.

1977 року, після тривалої перерви, Джонстон знову зіграв за збірну і наступного року поїхав на чемпіонат світу 1978 року в Аргентині. 3 червня 1978 року зіграв у першому матчі групового етапу проти Перу, після якого не пройшов тест на допінг та достроково був відправлений додому[27][28] і в подальшому до збірної не залучався. Всього протягом кар'єри у національній команді провів у формі головної команди країни 22 матчі.

Титули і досягнення

[ред. | ред. код]
«Рейнджерс»: 1965-66, 1980-81
«Ванкувер Вайткепс»: 1979
«Рейнджерс»: 1971–72

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Rangers player profile. Fitbastats. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 20 січня 2018.
  2. 1964 Scottish League Cup Final match reports. The Celtic Wiki. 24 жовтня 1964. Архів оригіналу за 1 липня 2018. Процитовано 20 січня 2018.
  3. 1965 Scottish League Cup Final match reports. The Celtic Wiki. 23 жовтня 1965. Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 20 січня 2018.
  4. When Euro glory evaded Rangers. BBC Sport. 30 травня 2007. Архів оригіналу за 25 серпня 2007. Процитовано 20 січня 2018.
  5. Drama and controversy on road to 1967 European Cup-Winners' Cup Final. Evening Times. 9 червня 2015. Архів оригіналу за 20 травня 2017. Процитовано 20 січня 2018.
  6. League Cup triumph of 1970 remains special for McCloy. The Scotsman. 12 березня 2008. Архів оригіналу за 20 січня 2018. Процитовано 20 січня 2018.
  7. 1969 Scottish Cup Final match reports. The Celtic Wiki. 26 квітня 1969. Архів оригіналу за 9 травня 2019. Процитовано 20 січня 2018.
  8. European Nights: Leeds United 2 Rangers 0 (report and contemporary newspaper scans). Leeds United F.C. History. 9 квітня 1968. Архів оригіналу за 17 червня 2018. Процитовано 20 січня 2018.
  9. Newcastle United v Glasgow Rangers: The battle of St James' Park in 1969. ChronicleLive. 7 лютого 2015. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 20 січня 2018.
  10. 1971 Scottish Cup Final Replay match reports. The Celtic Wiki. 12 травня 1971. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 20 січня 2018.
  11. Harris, Daniel (4 вересня 2014). The forgotten story of … Rangers’ 1972 European Cup Winners’ Cup win. The Guardian. Архів оригіналу за 16 грудня 2015. Процитовано 20 січня 2018.
  12. A sporting nation: Rangers triumph in Europe 1972. BBC Sport. BBC. Архів оригіналу за 7 листопада 2012. Процитовано 20 січня 2018.
  13. Rangers great Sandy Jardine remembers happier times. BBC Sport. BBC. 26 травня 2012. Архів оригіналу за 29 травня 2012. Процитовано 20 січня 2018.
  14. Matthews, Tony; Mackenzie, Colin (1987). Albion! A Complete Record of West Bromwich Albion 1879–1987. Breedon Books. с. 294. ISBN 0-907969-23-2.
  15. Player Archive profile: Willie Johnston. Albion Till We Die. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 20 січня 2018.
  16. Matthews, Tony (2005). The Who's Who of West Bromwich Albion. Breedon Books. с. 126. ISBN 1-85983-474-4.
  17. West Bromwich Albion statistical history. Football Club History Database. Архів оригіналу за 12 січня 2018. Процитовано 20 січня 2018.
  18. The wraps come off 125th anniversary mural. West Bromwich Albion F.C. 4 серпня 2004. Архів оригіналу за 2 February 2008. Процитовано 10 травня 2008.
  19. Sapienza, Joseph (8 вересня 2012). This day in Whitecaps FC history. WhitecapsFC.com. Архів оригіналу за 12 вересня 2012. Процитовано 2 жовтня 2012.
  20. Irvine, Neil (20 січня 2002). No more late hate shows. Daily Telegraph. Архів оригіналу за 14 червня 2018. Процитовано 4 листопада 2018.
  21. When two tribes go to war. The Herald. 2 лютого 2001. Архів оригіналу за 14 серпня 2016. Процитовано 20 січня 2018.
  22. Aberdeen v Rangers – their rivalry explained. Glasgow Live. 24 вересня 2016. Архів оригіналу за 20 січня 2018. Процитовано 20 січня 2018.
  23. Reynolds, Jim (11 травня 1981). McAlpine spoils a fairytale ending. The Herald. Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 20 січня 2018.
  24. Six of the best Scottish Cup finals: Rangers 4 Dundee United 1 (1981, replay). The Herald. 24 травня 2017. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 20 січня 2018.
  25. William Johnston Scotland profile. Fitbastats. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 20 січня 2018.
  26. From the archive: Poland stun Scotland at Hampden. The Scotsman. 11 жовтня 2014. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 20 січня 2018.
  27. Spiers, Graham (29 березня 2003). A bitter pill to swallow Willie Johnston reflects on a career ultimately blighted by that bizarre incident in Argentina. The Herald. Glasgow. Архів оригіналу за 18 квітня 2015. Процитовано 2 жовтня 2012.
  28. Schofield, Kevin (30 грудня 2008). Revealed: Argentinians wanted to jail shamed Scotland star Willie Johnston. Daily Record. Glasgow. Архів оригіналу за 18 січня 2015. Процитовано 2 жовтня 2012.

Посилання

[ред. | ред. код]