Двоїста істина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Двої́ста і́стина (теорія «двох істин») — теорія про існування взаємно незалежних богословських та наукових істин, які ніби досягаються різними шляхами й можуть суперечити одна одній[1]; вчення, вироблене в межах схоластичної філософії[2]. Поняття «двоїста істина» виникло в епоху феодалізму.

Його прихильниками були Ібн-Рушд, Дунс Скот, Френсіс Бекон, Вільям Оккам та ін[1].

Особливого поширення вчення «двоїстої істини» набуло в епоху Відродження.

Церква боролася з концепцією двоїстої істини і шляхом переслідвання її прихильників, і шляхом протиставлення їй вчення Аквінського Ф. про гармонію віри й розуму, релігії й філософії[1].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Двоїста істина // Кишеньковий словник атеїста (укр). — Київ: Політвидав України. — 1978. — С. 62-63.
  2. Двоїстої істини теорія // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]