Дедяков

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Взяття Дедякова в 1278 році.
Особовий літописний звід

Дедяков (також: Дедеяков, Тетяков, Тютяков) — середньовічне аланське (в літописах — «яське»[Комм. 1]) місто на Передкавказзі, згадуване в руських літописах. Місцезнаходження Дедякова точно невідомо.

У джерелах

[ред. | ред. код]

Під 1277—1278 роками (6785-6786 рік від створення світу) у Симеонівському літописі, про участь руських князів у поході на Передкавкавказзя спільно з татарами, сказано: «Князь же Ростовський Гліб Василькович з братаничем своїм з князем Костянтином, князь Федір Ростиславич, князь Андрій Олександрович та інші багато князів з боярами й слугами поїхали на війну з царем Менгутемером, і поможе Бог князям руським, що взяли славне місто яське Дедеяков, зимою 8 лютого місяця, на пам'ять святого пророка Захарії, і полон і користь велику взяли, а супротивних без числа зброєю побили, а град їх вогнем підпалили».[1]

Для вирішення проблеми локалізації міста важливо, що воно назване «славний град Яський Дедеяков». Ясами в руських літописах XIII сторіччя називали алан Північного Кавказу. Епітет «славний» говорить про те, що місто було досить велике і відоме.[2]

Під 1319 роком в Никонівському літописі, в оповіданні про загибель Михайла Тверського, вказані географічні орієнтири місця його смерті: «…за річкою за Теркою, під великими горами під Яськими і Черкаськими, у граді Тітякові, на річці Сівінці, поблизу Врат Залізних, у боввана мідного золотої голови, у Теміревої богатиревої могили».[3]

Більшість сучасних дослідників вважає, що «Терка» — це річка Терек, «Сівінець» — річка Сунжа (виходячи з її місцевого тюрко-перського найменування Севендж або Сундж[4]), а «Врата Залізні» — Дарьяльський прохід через Кавказький хребет.[5] Хоча існують і інші версії. Так В. О. Штро ототожнює «Сівінець» з річкою Сулак, а Залізні Ворота — з Дербентським проходом понад Каспієм.[6]

При спробах локалізації міста також часто використовується літописний опис шляху, яким було перевезено тіло Михайла Тверського з Дедякова в Москву: «Князь Юрій наказав взяти тіло його і положили на віз, перевезли за річку Адьжь. Після ж звідти тіло Можча-рик, звідти перевезли його до граду Бездеж… і довезли його до Москви».[7][8][9] Річка Аджь — на тюркських мовах означає «гіркота», «печаль» (за літописом «ще зветься Горе, горе бо і бе браття») — досить поширений топонім на Кавказі і Надкаспії. За Є. Г. Пчеліною, мова тут може йти про Гірку протоку в гирлі Терека неподалік від сучасного Кизляра . Місто Бездеж стояло на Волзі біля сучасної Єнотаевки.[10]

Назва

[ред. | ред. код]
  • Тітяков (Тєтяков): Львівський літопис, IV Новгородський літопис, V Новгородський літопис, Софійський I літопис, Статечна книга, Тверський літопис.
  • Дедяков / Тітяков: Воскресенський список, Московський літописний звід, Никонівський літопис — в цих літописах у подіях 1277—1288 років місто отримало свою назву Дедяков (Дадаков), а в записах 1319 року — Тітяков (Тєтяков).
  • Дєдєяков: Троїцький літопис (в реконструкції М. Д. Присьолкова).

Вважалося, що похідну назву міста спотворено руським закінченням «-ов», що відсутнє в кавказьких мовах.[4] Всеволод Міллер пояснює закінчення «ков» осетинським «-хьау» (-кау), властиве назвам багатьох осетинських сіл і що означає «селище».[11] Отже Дедяков-Тітяков руських літописів слід розуміти, як осетинське «Дєдя-х'оєу» або «Тєтя-х'оєу». Є. Г. Пчеліна тлумачить назву, як похідне від чечено-інгушського «Дяттахо» — назви місцевості, що фігурує в фольклорній оповіді «Про канаву Тимира Кульгавого»[12].[13]

Ірак-І-Дадіан

[ред. | ред. код]

Ірак-і Дадіан [14] — в роботі мандрівника XVII сторіччя Евлія Челебі «Книга подорожів» називається селище над Тереком у сучасній Осетії Татартуп, що, ймовірно, співвідноситься з літописним «Дедяков».

Локалізації

[ред. | ред. код]

Перша, помилкова спроба встановити місцезнаходження міста Дедякова на Дністрі виникла з отожненням наддунайських ясів з літописними (М. М. Щербатов, В. Н. Татищев).[15]

Південний Дагестан (Дербент, Сулак)

[ред. | ред. код]

Дедяков співвідносять з місцем загибелі Михайла Тверського Тітяковим, за М. М. Шербатовим, М. М. Карамзіним у Південному Дагестані біля Дербента.[16] Очевидно, підставою для цього послужила згадка в літописі «Воріт Залізних», що тоді вважалися тільки Дербентським проходом понад Каспію. М. М. Карамзін вказував на тодішній аул Дєдух або Дивен.[17] Ю. Клапрот[18] заперечив, що надкаспійські Залізні ворота не були єдими на Кавказі.[19] Наприкінці XX сторіччя В. О. Штро припустив розташування Дедякова у сточищі річки Сулак, в районі Андрейаул (сучасний аул Ендірей на південно-східній околиці дагестанського міста Хасав'юрт). [6]

Куртатинська ущелина (Фіагдон)

[ред. | ред. код]

П. Г. Бутков висловив припущення, що Дедяков міг бути розташований у місцевості Хуиськ-Адаг (Сухий яр)[Комм. 2] у Куртатинській ущелині на річці Фіагдон.[20] В. Б. Пфафф дослідив численні середньовічні пам'ятки над Фіаглоном й припустив, що вони є літописним Дедяковим.[21] Ф. С. Гребенець (Панкратов) вважав, що Дедяковим є селище Далагкау на Фіагдоні,[22] у якому є залишки родового селища легендарних прабатьків осетин Тага і Курта, з численними оборонними вежами і укріпленими садибами.[23] М. О. Караулов стверджував що літописним Тетяковим є осетинське невідоме сучасникам село Теттікау на Фіагдоні.[23]

Владикавказ

[ред. | ред. код]

У XIX сторіччі виникло припущення про зв'язок Дедякова з городищем хозаро-аланського часу, що лежало на південь від Владикавказу (у південній частині сучасного міста) на пагорбах правого берега Терека. Про це писали Юліус Клапрот [18], Хритиян Френ, Йозеф фон Гаммер-Пургшталь[24], Всеволод Міллер [25], Іван Толстой і Никодим Кондаков[26]. У XX сторіччі цю точку зору підтримували Олександр Міллер [27], Б. В. Скитський [28], Леонід Семенов [29], Володимир Мінорський[30]. Ця ж версія потрапила в «Нариси історії СРСР»[31]. На думку сучасних дослідників, дана гіпотеза не враховує вказівку всіх списків літописів на близькість річки Сівінець (Сунжи).[23]

Верхній Джулат (Татартуп)

[ред. | ред. код]

Петро Бутков став першим, хто висловив припущення про його перебування в Татартупі.[32] В середині XX сторіччя ця версія була підтримана Леонідом Лавровим. У своїй роботі Лавров спирається на відомості з втраченої старовинної рукописи, що знаходилася в архіві командира Моздоцького полку Андрія Султан Казі-Гірея, в якій говорилося про те що Узбек-хан в 1319 році займався відбудовою замку Жулат.[33] В іншій своїй роботі він наводить дані Плано Карпіні про багаторічну облогу монголами «якоїсь гори у алан»[34], вважаючи що цією горою є Татартуп-Дедяков.[14] Ототожнення Дедякова з Верхньоджулатським городищем (Татартупом) було підтримано М. Г. Сафаргаліевим[35][36], Б. В. Скитським[37], В. А. Кучкиним[38], а також проводили тут розкопки Є. І. Крупнова[39][40] і В. О. Кузнєцовим[41]. Ця ж версія, за підписом Є. І. Крупнова, фігурує в «Великій радянській енциклопедії»[42] . Головним недоліком даної гіпотези є те, що згідно з літописними джерелами Дедяков стояв за Тереком, на річці Сівінець, а Татартуп знаходиться безпосередньо на Тереку.[43]

Сточище річки Сунжа

[ред. | ред. код]

Вивчаючи літописні джерела, В. Й. Ключевський прийшов до висновку про те, що Дедяков стояв на річці Сунжа.[44] На початку XX століття про це ж згадував М. Ф. Яковлєв.[45]

Можливе розташування Дедякова у сточищі річки Сунжа (Сівінець руських літописів) — Гамурзіївське городище в Назранівському районі Інгушетії.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ ПСРЛ, 1913, с. 75.
  2. ↑ Крупнов, 1968, с. 291.
  3. ↑ ПСРЛ, 1885, с. 184.
  4. ↑ а б Пчелина, 2013, с. 58.
  5. ↑ Крупнов, 1968, с. 292.
  6. ↑ а б Штро, 1989, с. 266.
  7. ↑ ПСРЛ, 1856, с. 188—198.
  8. ↑ ПСРЛ, 1863, с. 411.
  9. ↑ Ключевский, 1871, с. 73—75.
  10. ↑ Пчелина, 2013, с. 57.
  11. ↑ Миллер, 1887, с. 69.
  12. ↑ Ахриев, 1871.
  13. ↑ Пчелина, 2013, с. 58—59.
  14. ↑ а б Лавров, 1956, с. 24—27.
  15. ↑ Татищев, 1784, с. 51.
  16. ↑ Щербатов, 1774, с. 284.
  17. ↑ Карамзин, 1819.
  18. ↑ а б Клапрот, 1828.
  19. ↑ Пчелина, 2013, с. 53—54.
  20. ↑ Бутков, 1869.
  21. ↑ Пфафф, 1871, с. 43—44.
  22. ↑ Гребенец, 1915, с. 71.
  23. ↑ а б в Пчелина, 2013, с. 54.
  24. ↑ Хаммер-Пургшталь, 1848.
  25. ↑ Миллер, 1887.
  26. ↑ Толстой, Кондаков, 1890.
  27. ↑ Миллер, 1927.
  28. ↑ Скитский, 1944.
  29. ↑ Семёнов, 1947.
  30. ↑ Минорский, 1952, с. 238.
  31. ↑ Очерки, 1953, с. 789, прим.4.
  32. ↑ Бутков.
  33. ↑ Лавров, 1946, с. 49.
  34. ↑ Карпини, 1910, с. 42.
  35. ↑ Сафаргалиев, 1956, с. 128—136.
  36. ↑ Сафаргалиев, 1960, с. 54.
  37. ↑ История СО АССР, 1959.
  38. ↑ Кучкин, 1966.
  39. ↑ Крупнов, 1958.
  40. ↑ Крупнов, 1968.
  41. ↑ Кузнецов, 1974.
  42. ↑ БСЭ та 1969—1978.
  43. ↑ Пчелина, 2013, с. 56.
  44. ↑ Ключевский, 1871, с. 71.
  45. ↑ Яковлев, 1927.
  1. ↑ Є. г. Пчеліна провела дослідження згадок ясів у руських літописах і дійшла висновку, що з одинадцяти згадок тільки в трьох випадках можна впевнено говорити, що мова йде про ясів (аланів), а решта свідчень або не має до них відношення, або має на увазі під збірною назвою «Яси» в тому числі і інші народи Північного Кавказу. (Див.: Пчелина Е. Г. О местонахождении ясского города Дедякова по русским летописям и исторической литературе. // OSSETICA: Избранные труды по истории, этнографии и археологии осетинского народа. — Владикавказ: «Золотое сечение», 2013. — С. 68. — ISBN 978-5-904719-07-4)
  2. ↑ Название местности «Хуыск-адаг» приводися у П. Г. Буткова в совершенно искажённом виде — «Хунхудаг», «Гускадин».

література

[ред. | ред. код]
  • Ахриев Ч. Э. Ингуши. // Терские ведомости. — 1871. — Вып. 13.
  • Дедяков // Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия, 1969—1978.
  • Бутков П. Г. Материалы для новой истории Кавказа, с 1722 по 1893 год: в 3-х частях. — СПб., 1869. — С. 262.
  • Бутков П. Г. О браках князей русских с ясынями. // Северный Архив. — СПб., 1825. — Т. XIII, кн. 4. — С. 317, 329.
  • Бутков П. Г. Опыт древней истории Осетии // Архив АН СССР, рукописный отдел, папки7, л. 246, прим. 105. — Л.
  • Виноградов В. Б. Ещё раз о месте убийства Михаила Тверского, речке «Горесть» и «славном граде ясском Дедякове». // Учёные записки Чечено-Ингушского пед. института. Сер. историч. наук. — Грозный, 1968. — Т. 8, № 26. — С. 62—70.
  • Гребенец Ф. С. Могильники в Куртатинском ущелье. // Сборник материалов для описания местностей и племён Кавказа. — Тифлис, 1915. — Т. 44. — С. 71.
  • История Северо-Осетинской АССР. — М., 1959. — С. 64.
  • Карамзин Н. М. История государства Российского. — Издание второе, исправленное. — СПб.: Типография Н. Греча, 1819. — Т. 4. — С. 127. — 300,255 с.
  • Караулов М. А. Терское казачество в прошлом и настоящем. — Владикавказ, 1912. — С. 247.
  • Карпини Д. П. История монголов / Пер. А. И. Малеина. — СПб., 1910. — С. 42.
  • Ключевский В. О. Древнерусские жития святых. — М., 1871. — С. 71.
  • Крупнов Е. И. Новые археологические исследования. // Социалистическая Осетия. — 1958. — Вып. 207.
  • Крупнов Е. И. Взаимосвязи Северного Кавказа с древней Русью. // Социалистическая Осетия. — 1960. — Вып. 9.
  • Крупнов Е. И. По материалам работ Северо-Кавказской экспедиции. // Тезисы докладов на заседаниях, посвящённых итогам полевых исследований в 1960 г. — Отделение исторических наук АН СССР, Институт археологии, 1961. — С. 49—50, $11.
  • Крупнов Е. И. Ещё раз о местонахождении города Дедякова. // Славяне и Русь. — М.: Издательство «Наука», 1968. — С. 291—297. — 471 с. — 3800 экз.
  • Кузнецов В. А. На развалинах Татартупа. // Путешествие в древний Иристон. — М.: «Искусство», 1974. — 142 с. — 75 000 экз.
  • Кучкин В. А. Где искать ясский город Тютяков? // Известия Северо-Осетинского НИИ. — Орджоникидзе: Северо-Осетинский НИИ, 1966. — Т. 25. — С. 169—183.
  • Лавров Л. И. «Обезы» русских летописей. // Советская этнография. — 1946. — Вып. 4. — С. 49. — ISSN 0038-5050.
  • Лавров Л. И. Происхождение кабардинцев и заселение ими нынешней территории. // Советская этнография. — 1956. — Вып. 1. — С. 24—27. — ISSN 0038-5050.
  • Мамаев Х. М. О городе Дедякове и Алханкалинском городище. // Археология и вопросы этнической истории Северного Кавказа. — Грозный, 1979. — С. 112—117.
  • Марковин В. И., Ошаев Х. Д. О местоположении ясского города Дедяков. // Советская археология. — 1978. — Вып. 1. — С. 83—95.
  • Миллер А. А. Отчётный доклад в Северо-Осетинском научно-исследовательском институте в г. Владикавказе после окончания поездки в 1927 году по Северной Осетии. — 1927.
  • Миллер В. Ф. Осетинские этюды. — М., 1887. — Т. III. — С. 70.
  • Оньибене П. Древние города аланов. // Известия СОИГСИ. — Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных и социальных исследований им. В. И. Абаева Владикавказского научного центра РАН и Правительства РСО-А, 2017. — Вып. 25(64). — С. 63—76. — ISSN 2223-165X.
  • Очерки истории СССР. Период феодализма IX—XV вв. — М., 1953. — Т. II. — С. 789, прим.4.
  • Присёлков М. Д. Троицкая летопись. Реконструкция текста. — М., Л., 1950. — С. 334, 356.
  • Пчелина Е. Г. О местонахождении ясского города Дедякова по русским летописям и исторической литературе. // OSSETICA: Избранные труды по истории, этнографии и археологии осетинского народа. — Владикавказ: «Золотое сечение», 2013. — С. 52—70. — 327 с. — 1000 экз. — ISBN 978-5-904719-07-4.
  • Пфафф В. Б. Материалы для истории Осетии. // Сборник сведений о кавказских горцах. — Тифлис, 1871. — Т. V. — С. 43—44.
  • Сафаргалиев М. Г. Где находился золотоордынский город Дедяково. // Учёные записки Мордовского педагогического института. — Саранск, 1956. — Т. IV. — С. 128—136.
  • Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. // Учёные записки Мордовского педагогического института. — Саранск, 1960. — Т. VI. — С. 54.
  • Семёнов Л. П. Из истории города Дзауджикау. — Дзауджикау, 1947. — С. 6.
  • Скитский Б. В. Из прошлого города Дзауджикау. // Социалистическая Осетия. — 1944. — Вып. 55.
  • Татищев В. Н. История Российская. — СПб.: Типография Вейтбрехта, 1784. — Т. IV. — С. 51.
  • Толстой, И. И., Кондаков Н. П. Русские древности в памятниках искусства. — СПб., 1890. — Т. III. — С. 102.
  • Штро В. А. Дербент и Железные ворота в древнерусской литературе. // Труды отдела древнерусской литературы. — Л.: «Наука», 1989. — Т. XLII. — С. 262—267.
  • Щербатов М. М. История Российская от древнейших времён. — СПб., 1774. — Т. III. — С. 138—139,284.
  • Эвлия Челеби. Глава III. Путь через земли Большой и Малой Кабарды. Описание древних городов и великого города земли Дагестанской, то есть описание древнего города Ирак-и Дадиан // Книга путешествия. Извлечения из сочинения турецкого путешественника XVII века. Перевод и комментарии. — М.: Издательство «Наука». Главная редакция восточной литературы, 1979. — Т. 2. Земли Северного Кавказа, Поволжья и Подонья. — С. 99—103. — (Памятники литературы народов Востока). — 5000 экз.
  • Яковлев Н. Ф. Вопросы изучения чеченцев и ингушей. — Грозный, 1927.
  • Hammer-Purgstall. Geschichte des Goldenen Horde in Kiptschak das ist der Mongolen in RuGland. — Pesth., 1848. — С. 11,257,580.
  • Minorskij W. F. The Alan Capital Magas and the Mongol Campaigns. // Bulletin of the School of Oriental and African Studies. — 1952. — Т. XIV. — С. 238.
  • Potocki J. Voyage dans les Steps D'Astrakhan at che Caucase. — Paris, 1828. — Т. II. — С. 389. — см. предисловие издателя.
  • Воскресенский список // Полное собрание русских летописей / Подготовлена к изданию Я. И. Бередниковым и А. Ф. Бычковым под ред. А. С. Норова. — СПб.: Типография Эдуарда Праца, 1856. — Т. VII. — С. 173, 194. — 345 с.
  • Львовская летопись // Полное собрание русских летописей / Под ред. С. А. Андианова. — СПб.: Типография М. А. Александрова, 1910. — Т. XX. — С. 184. — 418 с.
  • Московский летописный свод конца XV века // Полное собрание русских летописей / Под ред. М. Н. Тихомирова. — М.-Л., 1949. — Т. XXV. — С. 152,164. — 464 с.
  • Никоновская летопись // Полное собрание русских летописей / Под ред. А. Ф. Бычкова. — СПб.: Типография министерства внутренних дел, 1885. — Т. X. — С. 155,156, 184. — 244 с.
  • Новгородская IV летопись // Полное собрание русских летописей. — СПб.: Типография Эдуарда Праца, 1848. — Т. IV. — С. 43. — 363 с.
  • Симеоновская летопись // Полное собрание русских летописей. — СПб., 1913. — Т. XVIII. — С. 75.
  • Софийская I летопись // Полное собрание русских летописей. — СПб.: Типография Эдуарда Праца, 1851. — Т. V. — С. 199, 213.
  • Степенная книга // Полное собрание русских летописей / Под ред. П. Г. Васенко. — СПб.: Типография М. А. Александрова, 1908. — Т. XX, ч.1. — С. 339. — 342 с.
  • Тверская летопись // Полное собрание русских летописей / Под ред. А. Ф. Бычкова. — СПб.: Типография Леонида Демиса, 1863. — Т. XV. — С. 411. — 504 с.
  • Лицевой летописный свод XVI века. Русская летописная история . — М.: ООО "Фирма «АКТЕОН», 2014. — Т. 7. 1290—1342 гг. — С. 355—357. — 504 с.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дедяков&oldid=35134478