Джалібот

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джалібот в Катарі (на передньому плані). За ним пришвартоване шуї з похилим форштевнем

Джалібот або джальбот, джалібут (араб. جالبوت‎, jalibut) — традиційне арабське вітрильне дау невеликих розмірів з прямим вертикальним ахтерштевнем і пласкою транцевою кормою, що часто прикрашена по краям характерними «крилами»[1]. Сьогодні джалібот є другим після шуї найпоширенішим видом дау в Перській затоці та Омані. Використовуються в якості рибальського судна, а також для перевезення пасажирів та невеликих вантажів[1][2][3].

Етимологія

[ред. | ред. код]

Існує декілька версій походження назви джалібот. Одна з них, спираючись на схожість конструкції джалібота на європейські човни стверджує, що його назва походить від перекрученого англійського «jolly boat[en]» (дослівно з англійської — «відпочинковий човен»), що у XVIII—XIX ст. використовувалась для позначення корабельної шлюпки британського королівського військово-морського флоту[1]. Інші дослідники стверджують, що ця назва має місцеве походження і що ще в 1183 році мандрівник і географ з Аль-Андалусу Ібн Джубайр[en] згадував про дау з назвою «джалаба» (jalabah) або «джалба» (jalbah), на яких він переправлявся через Червоне море під час свого хаджу до Мекки[2]. Необхідно також згадати, що невеликі дау з вертикальним форштевнем, які дотепер будують на архіпелазі Ламу на узбережжі Суахілі мають схожу назву джалбут (jalboot).

Джалібот біля Мухаррака, Бахрейн. Фото 1911 р.

Профіль джалібота добре впізнаваний завдяки прямому вертикальному форштевню, який дуже нехарактерний для арабських дау, і піднятій пласкій транцевій кормі, прикрашеній по краях характерними «крилами»[3]. Середня довжина корпусу джалібота складає від 6 до 13 метрів. Джалібот, разом із шуї, багалою та ганджою належить до типу дау з «європеїзованою» пласкою транцевою кормою і історично мав одну, або зрідка — дві щогли з чотирикутними косими «арабськими» вітрилами у формі неправильної трапеції[4]. Пласка корма джаліботів чудово підходить для розміщення на ній підвісних чи вбудованих двигунів і сьогодні значна кількість цих човнів у Перській затоці моторизовані і використовують вітрила лише в якості допоміжного засобу до двигуна, або й взагалі позбавлені щогл і вітрил.

На кормі джаліботіа зазвичай встановлюється легкий каркас з дерев'яних брусів, на якому робиться навіс для захисту від сонця, а на рибальських джаліботах зберігаються сітки.

Історично, як усі дау, джаліботи відносились до «зшитих суден» і будувались за традиційною арабською технологією «спочатку корпус» за допомогою зв'язування або «зшиття» дерев'яних елементів судна мотузками з койру, без застосування металевих цвяхів[5]. Хоча сучасні джаліботи продовжують будуватись за технологією «спочатку корпус», при їх будівництві використовують сучасні технології те металеві цвяхи, а човни з корпусом, зшитим мотузками сьогодні майже не зустрічаються.

Поширення і використання

[ред. | ред. код]
Модель джалібота, встановлена над аркою воріт корабельні, що будує сучасні дау в Ель-Хаурі, Катар.

Джалібот є традиційними човнами для країн, розташованих на узбережжі Перської і Оманської заток, таких як Катар, Бахрейн, Кувейт, Оман і ОАЕ[6]. Історично вони використовувались для вилову перлів і рибальства наряду з іншими дау малих і середніх розмірів, таких як шуї, самбук і батиль[3]. Після винайдення і розповсюдження в 1910-х роках в Японії штучного способу вирощування перлин в промислових масштабах, а також відкриття в 1930-х роках в Перській затоці великих покладів нафти, перловий і риболовний бізнес в регіоні почав швидко втрачати свою актуальність, що призвело до зникнення традиційних дау і занепаду традицій їх будівництва. Проте, якщо великі і середні традиційні торгові, транспортні та риболовні дау, такі як бум, ганджа, багала, самбук і батиль в другій половині XX ст. майже повністю зникли, невеликі дау, такі як джалібот і шуї, змогли пристосуватись до змін і знайти свою нішу в нових умовах[3]. Моторизовані джаліботи сьогодні використовуються рибальства та відпочинку, а також для перевезення пасажирів та невеликих вантажів між затоками та прилеглими до узбережжя островами, хоча цей тип човнів і не так поширений, як схожі на них шуї[1].

Суднобудівні верфі, що будують човни типу джалібот, переважно розташовані в Катарі і на узбережжі Оману, від Моската до Сухара.

Шуї та джалбут

[ред. | ред. код]

На джалібот дуже схоже інше дау, що широко використовується сьогодні в Перській затоці — шуї. Цей тип дау має подібні до джалібота розміри, вітрильне озброєння та призначення, але відрізняється формою носа, на якому форштевень розміщується не вертикально, як у джалібота, а більш традиційно для арабських дау сильно нахилений вперед і прикрашений на кінці не одинарним увігнутим вигином, як у джалібота, а подвійним випуклим вигином[1]. За назвою і за загальною формою на арабський джалібот дуже схожі джалбути з східноафриканського узбережжя Суахілі, центр будівництва яких знаходиться на островах Ламу в Кенії.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д Traditional boat types - jaliboot. catnaps.org. Архів оригіналу за 9 лютого 2021. Процитовано 24 лютого 2021.
  2. а б British-Yemeni Society: Traditional Arab sailing ships. web.archive.org. 15 липня 2012. Архів оригіналу за 15 липня 2012. Процитовано 25 лютого 2021.
  3. а б в г The dhow chronicles. Gulf-Times (араб.). 21 квітня 2014. Процитовано 25 лютого 2021.
  4. Hornell, James (1942)
  5. Agius, Dionisius (2009)
  6. The dhow chronicles. Gulf-Times (араб.). 21 квітня 2014. Процитовано 24 лютого 2021.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]