Дзиндра Євген Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Євген Васильович Дзиндра
Народився 12 серпня 1913(1913-08-12)
Демня
Помер 2 вересня 1983(1983-09-02) (70 років)
Львів
Національність українець
Громадянство Польща ПольщаСРСР СРСР
Навчання Львівська художньо-промислова школа
Напрямок скульптура
Роки творчості 19381983
Працював у містах Львів

Євге́н Васи́льович Дзи́ндра (12 серпня 1913, Демня — 2 вересня 1983, Львів) — український скульптор, викладач, громадський діяч. Один з найкращих львівських скульпторів середини XX ст.[1] Брат Степана і Михайла Дзиндрів.

Перші роки і навчання

[ред. | ред. код]

Євген Дзиндра народився в селі Демня на Львівщині в селянській сім'ї. Демня — давній осередок народної різьби по каменю; там знаходиться кар'єр, з якого видобувають вапняк, придатний для різних мистецьких потреб. Він навчався спочатку в сільській школі, потім в Миколаєві, що за 6 км від Демні. Навчався в скульптора А. Коверка,[1] а з 1933 року Євген продовжував навчання у Львівській художньо-промисловій школі на відділі декоративної скульптури.[2] Його вчителями були видатні педагоги Ян Нальборчик, Мар'ян Внук, Юзеф Стажинський.[1] На міжнародній виставці прикладного мистецтва у 1935 році в Парижі журі відзначило роботи учнів Львівської школи, у тому числі і твір Дзиндри почесним дипломом II ступеня. У 1938 році Євген Дзиндра закінчив школу та отримав диплом скульптора-декоратора. Він почав працювати викладачем у Львівському училищі прикладного мистецтва та створив свої перші скульптурні портрети.

Післявоєнний період

[ред. | ред. код]

З 1945 року Євген Дзиндра постійний учасник художніх виставок від обласних до міжнародних. У 19441945 роках та пізніше у 19491952 роках працював на Львівській експериментальній кераміко-скульптурній фабриці. У 1944—1952 — член художньої ради Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики, голова правління художнього фонду, член правління обласного відділення спілки художників УРСР. 1981 року відзначений медаллю «За трудову відзнаку»[3], а 1983 — Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР.[4]

Творчість

[ред. | ред. код]
Пам'ятник Івану Франку у Нагуєвичах

У 1955 та 1964 роках у Львові експонувалися персональні виставки його творів. Підсумком 40-літнього творчого шляху стала 3-я персональна, вже посмертна виставка Євгена Дзиндри, що експонувалась у Виставковому залі Львівської картинної галереї у вересні 1983 року.

Творчий доробок Євгена Дзиндри охоплює коло тем, розкритих у широкому жанровому розмаїтті. Однаково успішно він працює в станковій, монументальній і декоративній скульптурі, дрібній пластиці і різьбі по дереву.

Мистець створив цілу галерею портретних погрудь: Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стефаника, Соломії Крушельницької, Людвіга Ван Бетховена, Поля Робсона, Миколи Леонтовича.[1] У Володимирі височіє меморіальний комплекс жертвам фашизму, виконаний у співавторстві з Теодозією Бриж та архітектором Ярославом Назаркевичем.

Серед творів останніх років особливої уваги заслуговують позначене глибиною внутрішнього виразу погруддя закарпатського художника Федора Манайла, сповнена тепла, любові і мудрості скульптура «Мати» і сповнена високого артистизму і внутрішньої культури постать композитора Станіслава Людкевича — останній твір мистця.

Євген Дзиндра також є автором кам'яних левів, що стоять на площі Ринок біля входу до львівської ратуші.

Майже два десятки надгробних скульптур авторства Євгена Дзиндри знаходяться на Личаківському цвинтарі у Львові. Там мистець виробив власну концепцію пам'ятника у вигляді масивної брили каменю, завершеної портретом покійного. Яскравим прикладом можуть бути пам'ятники літераторам Григорію Тютюннику та Андрію Волощаку, василіянину о. Віталію Градюку, професору Василеві Міліянчуку, письменнику Денису Лукіяновичу, професору Іларіону Свенціцькому та багато інших.[2][1]

Сам Євген Дзиндра теж похований на Личаківському цвинтарі (поле № 22). Надгробок йому виконали його учень Ярослав Троцько та зять Петро Дзиндра, використавши проєкт, який скульптор мав намір виконати для пам'ятника на могилі Соломії Крушельницькій[5].

Свої скульптурні твори Євген Дзиндра виконував переважно у твердих матеріалах — мармурі і камені, що давало можливість втілювати образ, враховуючи специфіку матеріалу. Постійна копітка праця, професійна дисципліна і вроджена допитливість розкрили йому технічні і технологічні таємниці каменю, навчили вкладати живу душу в мертву брилу, наказувати каменеві і слухатись його водночас.

Список робіт

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д С. П. Лупій, Р. М. Яців. Дзиндра Євген Васильович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2007. — Т. 7 : Ґ — Ді. — 708 с. — ISBN 978-966-02-4457-3.
  2. а б Наталка Космолінська (13 серпня 2003). Хай мої камені з вами говорять. postup.brama.com. Поступ. Архів оригіналу за 2 квітня 2023. Процитовано 2 квітня 2023.
  3. Творчо-організаційна діяльність Львівської організації Спілки художників УРСР 1939—1989 / авт. тексту та упор. М. І. Батіг. — Львів : Облполіграфвидав, 1990. — С. 32.
  4. Творчо-організаційна діяльність… — С. 30.
  5. а б в Книга проходів Личаківським цвинтарем, 2017.
  6. Хроніка. На могилі // Наші дні. — 1942. — Р. ІІ. — Ч. 7 (липень). — С. 15.
  7. а б в г д е ж Памятники истории и культуры Украинской ССР, 1987.
  8. Пам’ятник Тарасові Шевченку. lksf.online. Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика. Архів оригіналу за 17 лютого 2023. Процитовано 26 березня 2023.
  9. а б в г д е ж и к л Выставка произведений художников западных областей Украины, 1980.
  10. а б в г д е ж Художники Львова. Проспект виставки. — Львів : Советский художник, 1970. — С. 23—24, 30.
  11. а б Ленінським шляхом. Каталог обласної художньої виставки, присвяченої 60-річчю Великого жовтня. — Львів, 1978. — С. 47.
  12. Моя Батьківщина — СРСР. Обласна художня виставка, присвячена 60-річчю утворення Союзу РСР. — Львів : Облполіграфвидав, 1983. — С. 14.
  13. Жовтень. — 1980. — № 5 (427). — С. 39.
  14. Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика. — К. : Реклама, 1980. — С. 36.
  15. Перейма Л. За деякими пам'ятними львівськими адресами // Наукові записки / Львівський історичний музей. — Вип. XI. — Львів: Новий час, 2006. — С. 211. — ISBN 966-96146-9-4.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]