Дмитро Максимович

Дмитро Максимович
Народився	1660 Київ
Помер	1732 Архангельськ
Національність	єврей
Місце проживання	Гетьманщина Російська імперія
Діяльність	військовий діяч, фінансист
Посада	Генеральний підскарбій Генеральний бунчужний Генеральний осавул
Конфесія	православний
Родичі	Йоан Тобольський
У шлюбі з	Тетяна Сулима
Діти	Федір, Іван, Василь
Герб

Дмитро Максимович (1660 — 1732) — український державний діяч доби Івана Мазепи. Генеральний підскарбій, генеральний бунчужний (1703—1708), генеральний осавул (1708—1710) Війська Запорозького. Близький соратник гетьмана Ів. Мазепи.

Життєпис

Народився близько 1660 року в Києві в родині Максима Васильковського — «орендаря Печерського», підприємця, що також збирав мито для Гетьманщини з іноземного краму, який привозили купці до Києва. За походженням був вихрещеним євреєм, разом з родиною перебував під захистом українських гетьманів.

Його син Дмитро закінчив Києво-Могилянську колегію. Приблизно у 1677 році поступив на службу до Ніжинського козацького полку. У 1677—1678 роках брав участь у відбитті Чигиринських походів Османської імперії.

Завдяки добрій освіті та зв'язкам батька швидко піднявся до значних полкових урядів. З 1682 по 1695 роки (з перервами) був ніжинським полковим писарем. У 1690 році — деякий час обіймав уряд ніжинського полкового судді, отримав у рангове володіння село Куликівку.

У 1694 році викликаний гетьманом Ів. Мазепою до Батурина, призначений «військовим екзактором». Відповідав за збір податків з продажу горілки, тютюну та дьогтю. Виконував і інші доручення гетьмана. Зокрема, у 1696 році збирав інформацію щодо подій у Речі Посполитій. Опікувався Генеральним скарбом, де-факто був генеральним підскарбієм. Під час Бендерської комісії свідчив, що «за більше ніж 100 000 флоринів... закупив багато клейнодів і дорогого каміння для військового скарбу й передав у руки Мазепи».

Згідно з гетьманським універсалом у 1695 році отримав у володіння села Черняхівку і Бурківку. У 1703 році був призначений на уряд генерального бунчужного, додав до своїх володінь Дорогинку. У жовтні 1705 року був головою демаркаційної комісії, яка встановила на місцевості кордон між Гетьманщиною та Османською імперією (з турецького боку комісаром був Коч-Ахмет-Башк).

Ймовірно, одним із перших дізнався про намір Івана Мазепи порвати з Москвою. Підтримував цей задум гетьмана. У жовтні 1708 року був присутній на зустрічі між Мазепою та шведським королем Карлом ХІІ. Брав участь у виробленні українсько-шведської союзної угоди. У цей час отримав посаду генерального осавула, виконував різні доручення Мазепи, пов'язані з організацією спротиву царським військам.

Після поразки під Полтавою пішов з Мазепою до Бендер. У 1710 році повернувся до Гетьманщини, де був заарештований, відправлений на допити до Москви. Засуджений до пожиттєвого заслання до Архангельська. Клопотав про поїздку до Тобольська, щоб відвідати брата-митрополита. У 1713 році царським указом призначений наглядачем корабельної верфі.

Прожив до 1732 року «при крайній біді і злиднях». У 1728 році його син Федір клопотав перед гетьманом Д. Апостолом про матеріальну допомогу для батька.

Родина

У 1692 році одружився з Тетяною — донькою переяславського полковника Федора Сулими.

Сини Федір та Іван після смерті матері у 1711 році та заслання батька зростали у Москві, де утримувались як заручники. За клопотанням Йоана Максимовича вони були зараховані у лейб-гвардійські полки, перший — у Семеновський, другий — Ізмайловський.

Федір дослужився до поручика. У 1741 році призначений стародубським полковником. У 1746 році як наказний гетьман командував козацьким корпусом у Ліфляндському поході. Помер у 1756 році.

Іван загинув у російсько-турецькій війні 1735—1739 років.

Наймолодший син Василь (1703 — 1748) обіймав уряди понорницького та волинського сотника Чернігівського полку.

Невідома на ім'я донька була заміжня за Миколою Бороздною — бунчуковим товаришем.

Джерела

• Заруба В. Козацька старшина Гетьманської України (1648-1782): персональний склад та родинні зв'язки. — Дніпропетровськ, 2011.
• Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини: Енциклопедія. — Київ, 2010.
• Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. — Київ, 2004.