Карась Євген Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карась Євген Васильович
Народився 14 листопада 1987(1987-11-14) (36 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Громадянство  Україна
Національність українець
Діяльність активіст, військовик
Alma mater філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Учасник Російсько-українська війна (з 2014) і Війна на сході України
Членство С14
Партія Всеукраїнське об`єднання «Свобода» (2014)

Євген Васильович Карась (14 листопада 1987(1987-11-14), Київ) — український націоналістичний громадський діяч та активіст, учасник російсько-української війни, лідер громадської організації «С14», лідер рухів «Суспільство майбутнього», ГО «Освітня асамблея», ГО «Національний центр правозахисту», ГО «Спілка ветеранів війни із Росією».

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 14 листопада 1987 року в Києві[1]. У 1994—2001 навчався у київській середній школі № 284, у 2001—2005 роках — у Дніпровському технічному ліцеї міста Києва[2].

У 2011 році закінчив Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, магістр філософії[3][2].

У 2011 році поступив на навчання в аспірантуру Національного інституту стратегічних досліджень за спеціальність «Національна безпека»[2].

Громадсько-політична діяльність (2008-дотепер)[ред. | ред. код]

З 2008 року активний учасник громадських рухів, координатор громадського руху «Збережи старий Київ», представник громадськості на круглих столах щодо проблем містобудування, організованих Міністерством регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України. Брав участь у протестах проти забудови Скверу Стуса і перебудови Гостинного двору[4]. Діяльність «С14» щодо забудов привернула увагу правоохоронних органів, за активістами почалося стеження. У 2013 році активістам «С14» вдалося схопити співробітника правоохоронних органів, що вів стеження. Євген Карась тоді повідомив, що це був співробітник департаменту «Т» СБУ, що мали завдання залякувати активістів «С14» та «Свободи». Невдовзі проти Євгена Карася під час режиму Януковича було порушено кримінальну справу за організацію заворушень на одному з будівельних майданчиків і був оголошений у розшук[5][6].

З 2010 до 2014 був членом ВО «Свобода» – голова контрольно-ревізійної комісії Київської міської організації[2]. У 2012-2014 роках працював помічником народного депутата України Андрія Іллєнка[7][2]. У 2014 році балотувався до Київради за списками «Свободи», але не пройшов до парламенту[4].

З 2014 року співзасновник ГО «Ніколи знову», яка займалася питаннями люстрації та моніторингу протиправної діяльності державних чиновників режиму Януковича[2]. З 2016-го – співзасновник ГО «Національний Центр Правозахисту», що займається зокрема моніторингом та інспекцією виправних закладів по всій Україні[2] та керівник ГО «Спілка ветеранів війни із Росією», яка налагоджує системну співпрацю між ветеранами російсько-україснької війни[2].

Заснував навчально-просвітницьку ініціативу «Освітня асамблея»[8]. У 2018 році цей проєкт дістав фінансування від держави, ставши одним з переможців у конкурсі громадського бюджету Києва, комісія мала членів з Міністерства молоді та спорту[8][9]. Сам Євген Карась уточнив, що гроші виділяються на проведення заходів, а не на громадські організації[10].

В період 2016 по 2018 роки проводив семінари і табори із національно-патріотичного виховання спільно із Міністерством молоді та спорту в Києві, Чернігові, Житомирі, лекції у Києво-Могилянській академії та Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна, семінар сучасних технологій «Smart-techno» у Києві[2].

Працював помічником народного депутата Україні Ігора Гузя на громадських засадах[2].

Є членом Громадської ради Міністерства у справах ветеранів. Декілька років був членом Ради громадського контролю НАБУ[11].

Євромайдан (2013)[ред. | ред. код]

Брав активну участь у подіях Євромайдану на стороні протестувальників[4]. 1 грудня 2013 року, поки відбувалися заворушення на вулиці Банковій, Євген Карась був одним з координаторів, що керували захопленням будівель КМДА та Будинку профспілок на Хрещатику силами активістів Майдану. Згодом був призначений комендантом захопленої КМДА[6]. Очолював сотню самооборони ім. Князя Святослава Хороброго[2]. Раніше відкриту режимом Януковича кримінальну справу проти Карася після перемоги Євромайдану закрили[6].

Російсько-українська війна (з 2014)[ред. | ред. код]

На початку російсько-української війни вступив у батальйон МВС «Київ-2»[4][6]. Чергував на блокпості в районі Волновахи, займався виявленням спільників проросійських угруповань[6].

Згодом перейшов до батальйону «Гарпун», який спеціалізувався на розвідці та антидиверсійних діях[4].

Виконував завдання в районі міст Авдіївка, Станиця Луганська, Волноваха, Майорськ.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну (з 2022)[ред. | ред. код]

З початком російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року бере участь в бойових діях у складі Збройних сил України, як заступник командира 14 окремого батальйону[12].

Родина[ред. | ред. код]

Брат — Володимир Карась, учасник російсько-української війни, загинув при обороні Києва 3 березня 2022 року.

Санкції та судові справи[ред. | ред. код]

У серпні 2017 року поліція зупинила у Дніпрі автомобіль «Opel» під керуванням Євгена Карася, патрульні склали протокол про водіння в нетверезому стані. Однак суд закрив справу на тій підставі, що поліція не внесла алкотестер, який використовувала, до переліку технічних засобів[13][14].

У листопаді 2018 року Росія наклала іменні санкції на українських діячів. Але переплутала лідера націоналістичної організації «С14» Євгена Васильовича Карася з його тезкою Євгеном Валерійовичем Карасем, який тримає художню галерею в Києві, і ввела їх проти останнього[15][16]. Але у грудні того ж року Євген Васильович Карась потрапив до оновленого російського санкційного списку[17].

В січні 2019 року Євгена було заочно арештовано Басманним судом Москви за напад на російське посольство в Києві 2016 року. Сам Карась відкидає свою участь в заході, називаючи Росію «криворукими терористами»[18].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Під санкції потрапив «той» Карась. ІА «Українські Національні Новини» (укр.). Архів оригіналу за 10 січня 2019. Процитовано 4 лютого 2019.
  2. а б в г д е ж и к л м Євген Карась, автобіографія. с. 16. Архів оригіналу за 27 січня 2018.
  3. КАРАСЬ ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ - Стратегічна ініціатива «Дніпровська перлина». kga.gov.ua. Архів оригіналу за 27 жовтня 2018. Процитовано 26 жовтня 2018.
  4. а б в г д Шрамович, В'ячеслав (4 липня 2017). Група С14: хулігани, які ловлять сепаратистів. BBC News Україна (англ.). Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 25 вересня 2018.
  5. Євген Карась: «Оголошення в розшук - помста за те, що ми зловили міліцейську спецгрупу, елітний „ескадрон смерті“». LB.ua. 8 лютого 2014. Процитовано 30 квітня 2024.
  6. а б в г д новости, #Буквы - все важные и свежие. Медведько и С14: от борьбы с застройками к убийству Бузины. Архів оригіналу за 26 жовтня 2018. Процитовано 25 жовтня 2018.
  7. Посіпаки: Карась Євген Васильович, помічник народного депутата. posipaky.info (укр.). Архів оригіналу за 26 жовтня 2018. Процитовано 26 жовтня 2018.
  8. а б Україна (не)фінансує праворадикальні рухи. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 27 жовтня 2018. Процитовано 26 жовтня 2018.
  9. «С14» и «Освітня асамблея»: научим плохому за общественный счёт. Нігіліст (рос.). 28 жовтня 2017. Архів оригіналу за 27 жовтня 2018. Процитовано 26 жовтня 2018.
  10. Це брехня: гроші виділяються на проведення заходів, а не на громадські організації, - лідер С14 Карась про фінансування від держави. Цензор.НЕТ (рос.). Архів оригіналу за 27 жовтня 2018. Процитовано 26 жовтня 2018.
  11. Євген Карась. Захист майбутнього (укр.). Процитовано 30 квітня 2024.
  12. Націоналіст, заступник командира 14-го окремого полку ЗСУ Карась про ситуацію на лінії фронту (укр.), процитовано 1 травня 2024
  13. Держава фінансує ультраправих з «С14», підозрюваних у вбивстві журналіста Бузини. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 24 травня 2019.
  14. Судова влада України. court.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 6 травня 2019. Процитовано 6 травня 2019.
  15. «Спіймали» не того Карася: РФ наклала санкції на тезку лідера С14. Українська правда. 1 листопада 2018. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 10 січня 2019.
  16. Правоохоронці готують три підозри лідеру С14. «Главком» (укр.). 21 вересня 2020. Процитовано 15 лютого 2024.
  17. Під санкції потрапив «той» Карась. Українські національні новини. 25 грудня 2018. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 10 січня 2019.
  18. Лідера С14 заочно заарештували в Москві за напад на посольство РФ. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 5 березня 2020.

Посилання[ред. | ред. код]

Інтерв'ю[ред. | ред. код]