Карпенко Василь Васильович
| Карпенко Василь Васильович | |||
|---|---|---|---|
 Підполковник | |||
 | |||
| Загальна інформація | |||
| Народження |
10 лютого 1961 Овруч, Житомирська область | ||
| Смерть |
17 січня 2015 (53 роки) Докучаєвськ, Донецька область | ||
| Поховання | Звягель | ||
| Військова служба | |||
| Роки служби | 2014-2015 | ||
| Приналежність |
 Україна | ||
| Вид ЗС |
 Сухопутні війська | ||
| Рід військ |
 Механізовані війська | ||
| Формування | |||
| Війни / битви | |||
| Командування | |||
| |||
| Нагороди та відзнаки | |||
| |||
Васи́ль Васи́льович Карпе́нко (10 лютого 1961, Овруч — 17 січня 2015, Докучаєвськ) — підполковник Збройних сил України, заступник командира батальйону, 10-й батальйон територіальної оборони.
Життєпис[ред. | ред. код]
Навчався у школі № 4 м. Овруч.[1]
1982 року закінчив Костромське вище військове командне училище хімічного захисту. Працював командиром окремого батальйону радіаційного, хімічного та біологічного захисту 30-ї бригади, Новоград-Волинський гарнізон.
По закінченні служби пішов у відставку.[1]
Після оголошення першої хвилі мобілізації — доброволець, у складі 10-го батальйону територіальної оборони Житомирської області. Проводив бойову підготовку новобранців, чимало часу присвятив формуванню батальйону.
У середині липня 2014 р. батальйон вирушив із Новограда до Запоріжжя, а з вересня — у Херсонську область, на Арабатську стрілку, село Чонгар. Там військові близько пів року захищали кордон, разом із прикордонниками. Коли через негоду на Херсонщині звалило багато дерев та позривало дахи з будинків, Карпенко разом із батальйоном першим прийшов на допомогу з ліквідації наслідків.[1]
17 січня 2015-го загинув у бою під Докучаєвськом. Машина, в якій він їхав, натрапила на ворожий блокпост поблизу смт Оленівка (Волноваський район). Першим під кулю снайпера потрапив офіцер 72-ї бригади Віктор Сігаєв, який зголосився показати безпечну дорогу. Карпенко прикрив собою водія (мобілізованого хлопця було поранено, але він вижив), наказавши рятуватися з-під обстрілу, а сам викликав вогонь на себе. Після тривалої перестрілки був вражений мінометним вогнем.[1]
10 днів доля Карпенка лишалася невідомою. Його мобільний потрапив до рук бойовиків, тож була надія, що він десь у полоні. Знайти і опізнати тіло допомогли волонтери.[1]
Без Василя залишилися дружина, дві дорослі доньки.
Похований в місті Новоград-Волинський, міське кладовище, сектор почесних поховань «Алея слави».
Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]
- Указом Президента України № 568/2015 від 5 жовтня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)[2].
- Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 17 січня[3][4].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д УІНП. 1961 – народився Василь Карпенко, загиблий герой російсько-української війни. УІНП (укр.). Процитовано 26 квітня 2024.
- ↑ Указ Президента України від 5 жовтня 2015 року № 568/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників. mil.gov.ua. Офіційний сайт Міністерства оборони України. Архів оригіналу за 17 січня 2022. Процитовано 17 січня 2022.
- ↑
Ранковий церемоніал вшанування загиблих українських героїв 17 січня на YouTube
Джерела[ред. | ред. код]
- Карпенко Василь Васильович [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті загиблих
- 1961 — народився Василь Карпенко, загиблий герой російсько-української війни — Український інститут національної пам'яті
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |