Киценко Микола Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Петрович Киценко
Народився 4 грудня 1921(1921-12-04)
Нижній Куркулак
Помер 10 травня 1982(1982-05-10) (60 років)
Запоріжжя
Поховання Південне кладовище Запоріжжя
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність журналіст, письменник
Alma mater Вища партійна школа при ЦК КПУ
Учасник німецько-радянська війна
Партія КПРС
Нагороди
Орден «Знак Пошани» Орден «Знак Пошани» Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Дружби народів

Микола Петрович Киценко (4 грудня 1921[1], Нижній Куркулак — 10 травня 1982[1], Запоріжжя) — український журналіст, краєзнавець, партійний і радянський працівник, один із організаторів Державного історико-культурного заповідника на острові Хортиці та Музею історії запорозького козацтва.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 4 грудня 1921 року в селі Нижньому Куркулаці (тепер село Покровське Токмацького району Запорізької області) в селянській родині. У 1939 році закінчив Новомосковський педагогічний технікум і почав трудову діяльність учителем сільської школи в Запорізькій області[2].

З 1939 по 1946 рік служив в Червоній армії. Брав участь у німецько-радянській війні. Після демобілізації п'ять років був на партійній роботі. У 1954 році закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ за спеціальністю «Журналістика».

У 19541957 роках був головним редактором Запорізького обласного комітету з питань радіомовлення і телебачення, у 19571959 роках — начальник обласного управління культури, у 19591962 роках — завідувач відділом пропаганди та агітації Запорізького обласного комітету КПУ, у 19631964 роках — секретар Запорізького сільського обласного комітету КПУ, а від кінця 1964 до 1973 року  — заступник голови Запорізького обласного виконавчого комітету. З його ім'ям пов'язані спорудження нових приміщень обласної наукової бібліотеки та обласного архіву, відкриття у Запоріжжі музичного училища, обласного художнього музею, Театру юного глядача[1].

Одночасно з 1966 по 1973 рік був головою правління обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Тоді було взято на облік для охорони і затверджено облвиконкомом 1 182 пам'ятки історії та культури.

21 березня 1973 року звільнений з посади заступника голови Запорізького облвиконкому у зв'язку із «серйозними методологічними прорахунками», а по суті був звинувачений у націоналізмі. У 1973 році був начальником облсоюздруку. У 19731982 роках — завідувач відділу праці Запорізького обласного виконавчого комітету.

Помер в Запоріжжі 10 травня 1982 року, де і похований на Південному кладовищі[1].

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Киценко М. Хортиця в героїці і легендах. — Дніпропетровськ: Промінь, 1967. — 84 с.
  • Киценко М. Запоріжжя в бурях революцій. — Дніпропетровськ: Промінь, 1969. — 142 с.
  • Киценко М. Хортиця в героїці і легендах. Видання друге, доповнене і перероблене. (Передмова Олени Апанович). — Дніпропетровськ: Промінь, 1972. — 148 с.
  • Киценко М. Хортиця в героїці і легендах / під наук. ред. О. М. Апанович). — Дніпропетровськ: Січ, 1991. — 150 с.

Громадська і творча діяльність[ред. | ред. код]

Вивчав історію Запорожжя, дбав про відродження та збереження національної історико-культурної спадщини й духовності, історичних пам'яток українства. 1965 року, під час підготовки до 200-річчя Запоріжжя, разом із начальником обласного управління культури С. Кириченком ініціював розгляд у ЦК КПУ та РМ УРСР питання про оголошення острова Хортиці заповідником і створення на ньому козацького історико-культурного меморіалу, після чого президія ЦК КПУ 31 серпня і РМ УРСР 18 вересня 1965 року ухвалили постанову «Про увічнення пам'ятних місць, зв'язаних з історією запорозького козацтва». Острів Хортиця оголошувався Державним історико-культурним заповідником. Микола Петрович цілковито поринув у створення названого меморіалу. Він постійно поглиблював свої знання з історії запорозького козацтва, глибоко вивчав наукові розвідки академіка Дмитра Яворницького, праці інших істориків-козакознавців, і вже 1967 року виходить його книга «Хортиця в героїці і легендах» про місце й роль острова в історії запорозького козацтва. Крім цього, його перу належать книги «Запоріжжя в бурях революції» (1969) та «Хортиця» (1970), був автором віршів, оповідань, нарисів, радіопередач.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Нагороджений двома орденами «Знак Пошани», орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, медалями.

Лауреат Державної премії імені Дмитра Яворницького (1992, посмертно; лауреатський знак № 1)[2].

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

меморіяльна табличка Миколи Киценка

В 1993 році на приміщенні Хортицького козацького музею була встановлена меморіальна дошка з портретом Миколи Киценка (автор П. Чаговець)[3].

В селі Жовтневе (з 2016 р. — Покровське) Токмацького району названа вулиця[4] та бібліотека[5] іменем Миколи Петровича Киценка.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Жадько В. О. Український некрополь.-К.,2005.-С.196
  2. а б Славетні запоріжці. Архів оригіналу за 18 Березня 2018. Процитовано 29 Березня 2022.
  3. Вислоух Л. В память о великом земляке / Людмила Вислоух // Индустриальное Запорожье. — 1993. — 20 апр.
  4. Палеха В. Именем земляка: [улица в с. Покровское носит имя Николая Киценко] // Индустриальное Запорожье. — 1990. — 4 авг. (№ 146). — С. 3.
  5. Глянь В. Співець запорізької вольниці: іменем Миколи Киценка названо Жовтневу бібліотеку / Віктор Глянь // Таврія. — 2008. — 18 груд. (№ 51). — С. 3.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • С. М. Кириченко. Киценко Микола Петрович [Архівовано 22 Лютого 2014 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 316. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  • Апанович О. Син козацького степу. В кн.: Киценко М. П. Хортиця в героїці і легендах. Дніпропетровськ, 1991;
  • Збережемо тую славу: громадський рух за увічнення історії українського козацтва в другій половині 50-х — 80-х рр. ХХ ст.: Збірник документів та матеріалів. К., 1997;
  • Ігнатуша О. М., Тедеєв О. С. Архівний фонд краєзнавця М. П. Киценка як джерело знань про творчу діяльність дослідника запорозького козацтва. В кн.: Запорозьке козацтво в пам'ятках історії та культури: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Запоріжжя, 2-4 жовтня 1997 р.). Секції I, II. Запоріжжя, 1997.
  • Киценко Микола Петрович // Материк краєзнавства: Збірник присвячений лауреатам Премії імені Дмитра Яворницького Національної спілки краєзнавців України / За загальною редакцією Олександра Реєнта. — Донецьк, 2013. — С. 48-49. — 134 с.

Посилання[ред. | ред. код]