Кобилець
село Кобилець | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Івано-Франківська область |
Район | Коломийський район |
Рада | Загайпільська сільська рада |
Основні дані | |
Засноване | 1572 рік |
Населення | 118 (станом на 2001 р.) |
Площа | 3.03 км² |
Густота населення | 38.94 осіб/км² |
Поштовий індекс | 78266 |
Телефонний код | +380 3433 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 48°32′11″ пн. ш. 25°14′19″ сх. д. / 48.53639° пн. ш. 25.23861° сх. д.Координати: 48°32′11″ пн. ш. 25°14′19″ сх. д. / 48.53639° пн. ш. 25.23861° сх. д. |
Водойми | р. Кобильчик |
Відстань до обласного центру |
93 км |
Відстань до районного центру |
18 км |
Місцева влада | |
Адреса ради | 78264, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, с.Загайпіль, вул.Українська |
Карта | |
Мапа | |
Ко́билець — село Коломийського району Івано-Франківської області.
Географічно-природниче розташування[ред. | ред. код]
Село знаходиться в східній частині Коломийського району. Відстань до районного центру — 18 км, до Івано-Франківська — 93 км. На заході межує з селами Загайпіль та Назірна, на сході із селом Балинці Снятинського району, на півночі із Підгайчиками,на півдні з Криничками. Село підпорядковується Загайпільській сільській раді, яка до 1962 року входила до Гвіздецького району. Територія — 71 гектар.
Село знаходиться у лісостеповій зоні Передкарпаття. Переважають чорноземні ґрунти. Під селом знаходиться значні поклади урану, нафти. Поділене на правий і лівий берег річкою. Лівий берег села більш підвищений. Саме село знаходиться на пагорбі. Біля села знаходиться урочище Петровець — місце, знищеного у ХІІІ столітті села Петрівці. З дерев переважають дуб, липа, яблуня, вишня, сосна, ялина, ясень. Через село тече річка Кобильчук ( в народній вимові — Кобильчик), ліва притока Турки.
Налічується близько 40 хат, у яких проживають люди.
Вулиці села: І. Франка, Т.Шевченка і Л. Українки.
Кутки села: Безодня, Петрівці, Біла, Старі поля, Залізничні поля, Підпомірки, "Болотяний кордон".
Назва[ред. | ред. код]
Існує кілька версій про походження назви та самого села:
1. Легенда про три села -Загайпіль, Підгайчики та Кобилець:
"Після розгрому монголо-татарського загону, козаки поділили здобич і радилися де їм поселитися. Один козак, якому дістався гарний вороний кінь, сказав: "Я поїду за гай, там вороги мене не скоро знайдуть," другий мовив: «А я поселюся під гаєм, там земля гарна, врожаї будуть добрі». Третій козак мовчав, погладжуючи свою сіру в яблуках кобилу. Та коли його запитали, де він житиме, сміючись відповів: «Там, куди моя кобила піде…» Так виникли поселення: Загайпіль, Підгайчики та Кобилець."
2. За іншою версією село отримало свою назву від гідроніму річки Кобильчик, притоки Турки;
3. Село виникло біля річки, у котрій втопилася кобила, внаслідок чого річку назвали Кобильчик, а село — Кобилець.
Освіта та культура[ред. | ред. код]
З 1906 року згадується 1-класова школа[1]. Дітей завжди навчали по селянських хатах. Довгий час для школи була переобладнана хата вивезеної сім'ї репресованого Костюка Миколи Васильовича. З повоєнних часів вчителькою Кобилецької початкової школи працювала Костюк Паша Федотівна (1915—1992 рр.). Із вчителів, які працювали в школі відомі:
- Костюлик Марія з Коломиї, працювала в 30-х роках;
- Моцна Фелікса Броніславівна 1922 р.н.;
- Томаш Ліда Омельянівна 1925 р.н.;
- Клименко Віра Василівна 1923 р.н.;
- Венгриновська Ванда Казимирівна 1935 р.н.;
- Гуменюк Марія Йосипівна 1942 р.н.;
- Кадлубовська Марія Василівна 1949 року, після закриття школи у 1983 р. працювала в Загайпільській ЗОШ.
Станом на 2018 рік у Загайпільській ЗОШ навчається 5 дітей із с. Кобилець. У 1988 році збудовано новий дім культури (клуб) загалом на 100 місць.
У 2017 році село Кобилець відсвяткувало 445-річчя першої згадки про село. Окрім сільського фольклорного ансамблю, у святі взяли участь учні сіл Загайпіль і Назірна та ансамбль села Загайпіль.
Історія[ред. | ред. код]
Від найдавніших часів до Київської Русі та монгольської навали[ред. | ред. код]
На території села було знайдено археологічні пам'ятки доби пізнього мезоліту, сліди пшеворської культури та культури карпатських курганів (біля села знаходиться земляний насип у формі кургану). У VII — X ст. на території села проживали племена білих хорватів, що пізніше увійшли до складу Київської Русі-України. До кінця ХІІІ століття у південній частині села Кобилець знаходилося село Петрівці , яке було знищено монголо-татарською ордою. За однією з версій, жителі Петрівців розійшлися по навколишніх селах , а певна частина селян заснувала майбутнє село Кобилець.
Від першої згадки до кінця ХІХ століття[ред. | ред. код]
Село Кобилець бере свій початок у далекому XV ст. В історичних джерелах поле Кобилець згадується в 1400 році, а село — 1572 року.
Впродовж XVI — XVII ст. жителі села Кобилець брали активну участь в Національно-визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького, були в складі військового формування С.Височана, підтримували опришківський рух. У XVIII ст. між Кобильцем та Криничками, де були болота і трясовина переховувався опришок Ніс.
В Йосифінській (1785—1788 рр.) та Францисканській (1819—1820 рр.) метриках записано, що село належало до домінії Джурків, циркул Заліщики, з 1811 року Коломийський циркул. На 26.01.1787 рік в селі проживало близько 67 людей. З нагоди скасування панщини 1848 року, у селі було встановлено пам'ятний хрест, який не зберігся.
В другій половині XIX століття землі села закупив пан вірменського походження Якуб Гассо-Агопсович (1845—1917 рр.). Свого часу Гассо — Агопсовичі відігравали значну роль у житті Покуття. В селах де були їхні володіння Гассо-Агопсовичі опікувалися греко-католицькими церквами. Зокрема Якуб Гассо-Агопсович, який побудував двір у с. Кобилець патронував Назірнянську, Загайпільську і Кобилецьку церкви. Сам Якуб Агопсович походив із Кулачківців, які разом з Балинцями, Бучачками і Трофанівкою у 1830 р. купив його дід Григорій із Лисців[2].
Старожили розповідали, що вони добре ставилися до селян, допомагали бідним одягом, ліками, продуктами. Та й жодне весілля в селі не обходилося без подарунків Агопсовичів. Ганна Костюк у день свого весілля отримала від двору в подарунок корову. Бідній сім'ї Параски Максимчук також подарували корову. Перед початком сільськогосподарських робіт Якуб Агопсович пригощав робітників і просив сумлінно працювати, за що отримували платню. По можливості, Якуб оберігав чоловіків від служби в австрійській армії, мотивуючи тим, що потрібні робочі руки для роботи на полі. У 80-х роках ХІХ ст. пан Агопсович був ініціатором прокладення залізниці через Кобилець, але австрійська влада відхилила цю ідею. Були серед Агопсовичів і староста Городенки, і проректор етнографічної виставки 1880 року в Коломиї. Онук Я. Агопсовича, Роман Лисаковський, був відомим польським художником.
Проживала у Кобильці також вірменка Герміна Бавер і її сестра Матильда. Вірменкою була і дружина Івана Боті, слуги двору. Звали її Анною а їхніх дітей- Вероніка, Вілейм, Людельгра. Якуб Агопсович поставив у селі багатий двір. В центрі двору- гарний двоповерховий будинок, з якого відкривався чудовий вигляд на гори, які височіли за річкою Прут.
Перша світова війна[ред. | ред. код]
Під час Першої світової війни біля села відбувся бій між російськими та австрійськими військами. В архівному списку могил того періоду записано: в с. Кобилець- 2 могили. На сільському цвинтарі поховані австрійські вояки, які померли від тяжких ран. 1917 року росіяни спалили родинне помістя Агопсовичів. У складі легіону Українських Січових Стрільців (УСС) брали участь двоє жителів села — брати Ілько та Гаврило Поповичі, які поховані на військовому цвинтарі в Коломиї 1919 року.
У складі Польської держави. Міжвоєнний період.[ред. | ред. код]
У 1923 році після визнання Антантою Західної України частиною Польщі, село приєднується разом з Галичиною та Волинню до Польської держави. На 01.01.1939 в селі проживало 280 мешканців, з них 270 українців, 5 поляків і 5 євреїв[3]. Село входило до складу ґміни Ґвоздзєц Място Коломийського повіту Станиславівського воєводства Польщі.
За перших рад та в період Другої світової війни[ред. | ред. код]
У вересні 1939 року село, як і вся Західна Україна була приєднана до СРСР. Під час Другої світової війни до лав Червоної армії було призвано у 1940 р.- 2 чол., 1941 р.- 3 чол. З липня 1941 року до 27.03.1944 року- німецька окупація. До дивізії СС «Галичина» потрапило служити 8 чоловік, двоє з них загинули.
На роботи до Німеччини було вивезено 6 людей, з них двоє померло. Місцевою німецькою владою було замордовано комсомольського секретаря Григорака Василя Степановича 1920 р. народження. 12 травня 1944 року село проводжало на фронт 44 чоловіків, 15 з них загинули, більшість поранених. Репресовано 8 людей, з них у тюрмах загинуло троє. Сім'ї відправлено у Сибір замість політичних репресій. Засуджено 2 чол. до 10 років позбавлення волі.
У 1944 році в селі налічувалося 68 господарських дворів і проживало 173 людини.
Радянський період[ред. | ред. код]
18.10.1945 року під час бою між вояками УПА та енкаведистами, останні спалили заживо у власній хаті Костюк Марію 1908 р.н разом з дітьми — Марійкою 1930 р.н. і Васильком 1933 р.н. Того ж року, вдруге згорів будинок Агопсовичів, після чого, будинок більше не відбудовували.
Голод 1946—1947 рр. не оминув села. Як і вся Україна, село дуже постраждало від посухи, яка привела до голоду. Старожили пригадують, що по селі ходили різні люди. Обмінювали будь-що на їжу.
05.03.1949 року у селі створено колгосп «ім. XVI Партз'їзду». 1950 року пройшло об'єднання із загайпільською артіллю «Перше травня» під спільною назвою «Перемога». У 1949 році у селі було 67 господарських дворів, а у 1957 році — 64 господарські двори.
В часи першої хвилі еміграції одна родина виїхала на Американський континент. 1944 року сім'я Карвасецьких переїхала до Польщі. Після війни залишилася жити у Німеччині Костюк Василина Петрівна 1926 р.н. В Австралії загубили сліди Николайчука Дмитра Михайловича 1923 р.н. З радянських часів вихідці із села проживають в Росії, Білорусі та по всій Україні.
На початку 1960-х років село електрофіковано. 1983—1984 рр. поблизу села було завершено будівництво частини експортного газопроводу «Уренгой-Помари-Ужгород». 1988 року у селі збудували новий клуб на 100 місць.
Доба незалежності[ред. | ред. код]
На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року 90 % жителів проголосували за незалежність України. 1992—1994 роках було побудовано новий храм Воздвиження Чесного Хреста. У 1996 році здано в експлуатацію газопровід та газофіковано сільські будинки.
2006 року відкрито каплицю — ротонду біля церкви. У 2010 році через село було прокладено асфальтне покриття за рахунок мецената, вихідця із села Михайла Костюка.
У березні 2014 року на позачергових виборах Президента України у селі перемогу здобув Петро Олексійович Порошенко. З початком російсько-української війни на Сході України жителі села допомагали продуктами харчування та одягом українським захисникам.
У 2019 році на чергових виборах Президента України в селі перемогу здобув Володимир Олександрович Зеленський. Того ж року Кобилець разом із Загайполем, Назірною, Джурковом, та Пищачем увійшли до складу Підгайчиківської ОТГ. 25 жовтня 2020 року відбулися місцеві вибори, де перемогу здобув Ігор Петрович Мартинюк.
Населення[ред. | ред. код]
Динаміка зміни кількості населення в селі Кобилець:
- 1787 р. — 67 осіб;
- 1939 р. — 280 осіб;
- 1949 р. — 216 осіб;
- 1957 р. — 218 осіб;
- 1979 р. — 168 осіб;
- 1989 р. — 137 осіб;
- 1999 р. — 123 осіб;
- 2001 р. — 118 осіб
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
Мова | Відсоток |
---|---|
українська | 100,00 % |
російська | 0,00 % |
польська | 0,00 % |
вірменська | 0,00 % |
Релігія. Церква[ред. | ред. код]
Храм Воздвиження Чесного Хреста[ред. | ред. код]
Жителі села сповідують християнство східного обряду, православні, хоча до приходу більшовиків були греко-католиками. У селі знаходиться Церква Воздвиження Чесного Хреста Православної Церкви України (ПЦУ).
Збереглася інвентарна церковна книга 1927 року в якій записано: «Церква збудована в 1850 році. Коштом добровільної конкуренції парохіян Кобильця. Титул храму — Воздвиження Чесного Хреста, храмове свято в селі — 27 вересня. Стиль гуцульський у формі хреста. Крита гонтами. Форма церкви з п'ятьма банями. Дзвонів немає.»
Довший час церква вважалася капличкою, оскільки невелика громада не була в змозі платити податок за церкву. Може і тому до 1929 року церква не мала дзвонів. Кобилець і Загайпіль були прилученні до парохії с. Назірна. Парохію засновано у 1754 році. Дохід з цілої парохії — майже 400 злотих.
Парохом в час відкриття церкви Воздвиження Чесного Хреста в Кобильці був Степан Терлецький (1817—1867 рр.), батько відомого публіциста та громадського діяча Остапа Терлецького (1850—1902 рр.) з Назірної. За даними «Шематизмів Станиславівської єпархії» в с. Кобилець налічувалося: 1909 рік — 184 греко-католики, 1925 рік — 218, 1927 рік — 228, 1930 рік — 223, 1931 рік — 240. З приходом більшовиків, духовне життя в Західній Україні змінилося у гірший бік, у тому числі у селі.
Парохи села Кобилець (1850-1947 рр.):
- о. Степан (Терлецький) — 1850-1867 рр.;
- о. Максиміліян (Крушельницький де Сас, зять Степана Терлецького) — 1867-1894 рр.;
- о. Степан (Крушельницький,син Максиміліяна)-1894-1911рр.;
- о. Дмитро (Вахняк) — 1911-1912 рр.;
- о. Іллярій (Цибик) — 1912-1937 рр.;
- о. Євген (Карпінський) — 1937-1944рр.;
- о. Михайло (Дмитерко) — 1947 рік-підписав православ'я.
1960 року церкву перетворили на колгоспний склад, що призвело до аварійного стану будівлі. Остаточно знищили церкву у 1986 році — розвалили бульдозерами. За допомогою тросів було перевернуто дзвіницю, ровесницю церкви. Під вечір жителі села підняли дзвіницю і поставили на місце. Дзвін, який був вилитий у 1929 році за рахунок парафіян ще довго переховували від комуністів. Це був один із трьох дзвонів дзвіниці, який вдалося зберегти від вивезення німецькими окупантами.
Багато зусиль для відродження релігійного життя в селі доклав о. Василь Гаврилюк. За 1992—1994 роки біля столітніх сосен на попелі знищеної церкви постала нова будівля церкви Воздвиження Чесного Хреста. Всі будівничі клопоти ще у 1990 році взяв на себе виходець із села, депутат районної ради Роман Костюк. Під керівництвом Миколи Миколайчука зроблено верх із п'ятьма банями. Він же перекрив церкву і виготовив хрести. Багато допомогли громаді села Степан Балабаник з Підгайчиків та вихідці з села Олексій Костюк і Михайло Костюк. 2000 року розписано храм: це офіра о. Дмитра Григорака. Також допомагали і жителі Загайполя.
За ініціативи о. Дмитра Григорака у 2006 році на храмове свято біля церкви було відкрито каплицю — ротонду зі статуєю Діви Марії. На освяченні каплиці був присутній архієрей УАПЦ (нині — ПЦУ), митрополит Галицький Андрій.
У 2013 році віряни храму урочисто відзначили 1025-річчя хрещення Київської Русі-України князем Володимиром Великим.
У липні 2016 р. перейшла з-під юрисдикції УАПЦ в УПЦ КП[4]. Після церковного собору 15 грудня 2018 року та отримання Томосу Україною 6 січня 2019 перейшла до Православної Церкви України (ПЦУ). З 2017 року предстоятель храму, священик о. Василь (П'ятничук).
У зв'язку з переходом Православної церкви України (ПЦУ) в 2023 році на новоюліанський календар храмове свято тепер відзначають 14 вересня.
Гімн[ред. | ред. код]
З нагоди 450-річчя заснування села Кобилець, а також 30-річчя початку зведення нового храму, було висунуто ідею про написання гімну даного поселення(нижче подано текст пісні-гімну):
МОЇ РІДНІ КОБИЛЬЦІ
Серед поля й хлібів золотих
Невеличке село причаїлось,
Немов тихо пливе по ланах
І на хвильку отут зупинилось.
Приспів:
На горбочку, на любім мені,
Немов пташка сидить на гілці.
Там видніється у далині
Мої рідні і милі Кобильці.
---
Тут живуть найдорожчі мені
Мої рідні, мої односельці,
Що завжди готові в біді
Поділитись добром, тай від серця.
Приспів:
На горбочку, на любім мені,
Немов пташка сидить на гілці.
Там видніється у далині
Мої рідні і милі Кобильці.
---
Тут живе працьовитий народ,
Що завжди хотів у мирі прожити,
Працювати й радіти життю,
І завжди Україну любити.
Приспів:
На горбочку, на любім мені,
Немов пташка сидить на гілці.
Там видніється у далині
Мої рідні і милі Кобильці.
Автор тексту - Василевич Марія Іванівна
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Костюк Михайло Дмитрович (нар. 22 листопада 1961 р.) — український залізничник, голова Львівської ОДА
- Костюк Сергій Михайлович (нар. 1976 р.)- кандидат історичних і політичних наук. Автор понад 20 наукових праць, які опубліковували в Україні, США, Словаччині та Канаді. У 2005 році — дикторант Саскачеванського університету (Канада). Проживає в Канаді.
- Лисаковський Роман Леопольдович (8.08.1899 р. — 13.09.1992 р.) — польський та український художник, онук поміщика села вірменського походження Якуба Гассо-Агупсовича. Провів свої дитячі роки у селі.
- Филипчук Ольга Іванівна — (07.04.1956 - 2011) — директор Чернівецького літературно-меморіального музею Юрія Федьковича (з 1983 р. і дотепер). Заслужений працівник культури України (2008). Автор путівника «Чернівецький літературно-меморіальний музей Юрія Федьковича». — Чернівці: Букрек, 2011. — 128 с.: іл. — ISBN 978-966-399-349-2.
Цікаві факти[ред. | ред. код]
- Під час будівництва церкви у 1850 році, один із майстрів вилікував німого хлопця.
- У Малопольському та Великопольському воєводствах Польщі є села із назвою Кобилець.
Джерело[ред. | ред. код]
- М. Савчук. Енциклопедія Коломийщини. Зшиток 5, літера Д. Вік. Коломия 2007.
- В. Мандрусяк. Впродовж століття. Видавництво "Гомін". Коломия 2016.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Мандрусяк, Володимир (2016). Впродовж століття. Коломия: Гомін. с. 14.
- ↑ Мандрусяк, Володимир (2016). Впродовж століття. Коломия: Гомін. с. 5—8.
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 Лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 37.
- ↑ 11 автокефальних церков на Коломийщині перейшли до Київського патріархату. Після церковного собору 15 грудня 2018 року та отримання Томосу перейшла до Православної Церкви України (ПЦУ). Архів оригіналу за 1 Листопада 2016. Процитовано 28 Липня 2016.
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |