Координаційна теорія Вернера
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
Координаційна теорія Вернера (англ. Werner's coordination theory) — одна з перших теорій утворення координаційних сполук, розроблена швейцарським хіміком Альфредом Вернером.
Основними її положеннями є такі:
- більшість атомів проявляють у координаційних сполуках два типи валентності: основну (в сучасній термінології — ступінь окиснення) та побічну (в сучасній термінології — координаційне число);
- кожен з атомів намагається, щоб обидва види валентності (основна та побічна) були насичені;
- побічні валентності мають чітке просторове спрямування.
Джерела[ред. | ред. код]
- Глосарій термінів з хімії / уклад. Й. Опейда, О. Швайка ; Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Дон. : Вебер, 2008. — 738 с. — ISBN 978-966-335-206-0.
|
Це незавершена стаття з хімії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |