Користувач:Hodzha/Військо Запорізьке

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Герб Війська Запорозького

Ві́йсько Запоро́зьке — у XVI столітті офіційна назва козацького війська-держави з центром у Запорожжі, а від середини XVII століття — української козацької держави на чолі з гетьманом. Через розходження політики керівників Гетьманщини і кошових отаманів Запорозької Січі наприкінці XVII століття, єдність Війська Запорозького як єдиного військово-політичного тіла була порушена, що відбилося в появі терміну «Військо Запорозьке Низове», яким позначали Січ і підконтрольні їй території.

Багато фактів, серед яких його спрямованість, особовий склад, а також походження перших отаманів Війська Запорізького дозволяє розглядати його з одного боку як прямого правонаступника на українських землях з одного боку Великого князівства Руського з центром у Києві, а з іншого - Орди або царства Ординського.

У 1594 році Військо Запорізьке було визнане як держава і суб'єкт міжнародних правовідносин на міжнародному рівні, ставши учасником міжнародної коаліції, заключивши договір зі Священною Лігою про спільні дії проти Османської імперії. Разом з тим, аж до Визвольної Війни під проводом Богдана Хмельницького робилися спроби на міжнародному рівні всіляко дискредитувати і ліквідувати дане державне утворення.

Короткі відомості

[ред. | ред. код]
Остап Дашкевич - один з перших руських козацьких отаманів XVI ст., князь з династії Рюриковичів і Глинських, козацький отаман, який одним з перших у світі озброїв свої загони вогнепальною зброєю

Початком Війська Запорізького очевидно слід вважати повстання руських козаків козацької залоги однієї з дерев'яних фортець-січей на кордоні земель Литви і Орди (Дикого Поля) у XVI ст., які проголосили утворення незалежного козацького війська-держави, у той час як захоплена ними фортеця стала першою січчю на Придніпров'ї. З того часу столиця козацької держави багато разів руйнувалася і переносилася з місця на місце, але утворення, відоме в документах як Військо Запорізьке продовжувало своє існування, відродивши таким чином державність на стародавніх землях Малої Русі. Серед перших отаманів Війська бачимо нащадків древніх руських князів, представників родів Рюрика, Гедиміна, Чингізхана і Мамая, нащадки яких продовжили службу у Війську аж до його формального включення до складу Російської імперії у кінці XVIII ст. Вони так само як і інші козаки внесли свій вклад у розбудову козацького війська-держави і оснащення його збройних сил за останніми світовими стандартами того часу. Так напр. такі козацькі отамани як Остап Дашкевич одними з перших в світі озброїли козачі загони вогнепальною зброєю, що дозволило новоутвореній державі організувати більш ефективну оборону краю.

Українська козача держава поступово сформувала всі атрибути незалежної держави, незважаючи на те, що вона довгий час не визнавалася в тогочасному світі (Річчю Посполитою, Московським, Римським і Османським царствами). В ній існували виборні органи влади, своя виконавча і законодавча влада, судова система, своя казна, військо, військова повинність, освітні заклади тощо.

У 1594 році Військо Запорізьке стало повноправним учасником міжнародної коаліції, заключивши договір зі Священною Лігою про спільні дії проти Османської імперії.

Держава Війська Запорозького в основних рисах сформувалася протягом 1648—1652 років у ході Визвольної війни українського народу. Вирішальну роль у політичному житті війська відігравав виборний гетьман, якому належала вища військова, адміністративно-політична та судова влада. Провідною верствою виступала козацька старшина, основною соціальною опорою — козацтво, особливо вільне козацтво.

Після невдалої спроби Богдана Хмельницького заснувати монархію, форма правління у Війську Запорозькому еволюціонувала від демократичної до аристократичної республіки.

Ускладнення внутрішньо- та зовнішньополітичних обставин на рубежі 50—60-х років XVII ст. призвело до поляризації пропольськи та промосковськи орієнтованих сил, що вилилось у 1663 році в утворення двох гетьманатів, які, спираючись на різні зовнішньо-політичні сили і протистоячи один одному, домагалися об'єднання Війська Запорозького. Після невдачі боротьби за об'єднання України Петра Дорошенка у 1676 році правобережний Гетьманат фактично припинив своє існування.

Загострення соціального протистояння, нездатність старшини після смерті Б. Хмельницького об'єднанти зусилля та висунути загальновизнаного лідера призвели до деградації Війська Запорозького, ліквідації Запорізької Січі у 1775 й остаточно інкорпорації Гетьманщини до Російської імперії у 1783 році.

Джерела

[ред. | ред. код]

Джерелами для вивчення історії Війська Запорозького є документи 15 — 18 століть: законодавчі акти, універсали, накази і грамоти урядовців та козацьких ватажків, козацькі реєстри, акти люстрацій замків, подимні тарифи, документація органів судочинства, поземельні привілеї, майнові угоди та заповіти, офіційне й приватне листування, літописи, хроніки, мемуари. Більшість з них має фрагментарний і розрізнений характер.

Місцезнаходження основних архівних джерел

[ред. | ред. код]
І. Рєпін. Лист запорожців турецькому султану
Ю.Брандт. Табір
Ю.Брандт. Повернення козаків з походу

Україна

  • Фонд Житомирського міського суду, збірки документів Замойських і Сапєг кінця 16 — першої половини 17 століття, списки особового складу рядових козаків у фондах:
  • «Документи архівів та рукописних відділів бібліотек Польщі, які відображають історію України»;
  • «Документи і матеріали з історії Запорозької Січі»;
  • «Колекція фотокопій документів про Визвольну війну українського народу 1648—1654 рр.».
  • Люстрації королівщин, виписки з актових книг, універсали козацьких ватажків, кореспонденція урядових чиновників.

Польща

Росія

Збірки опублікованих джерел

[ред. | ред. код]

Історіографія

[ред. | ред. код]

Історичні твори і дослідження сучасників козаків, що використовуються як джерела для вивчення Війська Запорозького:

Договори

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. Санкт-Петербург, 1863—1892, в 15 т.
  2. Kronika Polska Marcina Bielskiego.— Sanok, 1856.— T. 2.— S. 882.
  3. Kronika Sarmaciej Europejskiej… przez Alexandra Gwagnina z Werony. — Krakaw, 1611.
  4. Description d'Ukranie, qui sont plusieurs provinces du Royaume de Pologne. Contenues depuis les confins de la Moscovie, insques aux limites de la Transilvanie. Ensemble leurs moeurs, façons de viures, et de faire la Guerre. Par le Sieur de Beauplan. — A Rouen, Chez Jacques Cailloue, 1660.
  5. Літопис Самовидця. видання підготував Я. І. Дзира. — Київ: «Наукова думка», 1971.
  6. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. — К.: Т-во «Знання» України, 1992.
  7. Величко С. В. Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.; Літопис. Т. 2. / Пер. з книжної української мови, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.
  8. Симоновский П. И. Краткое описание о козацком малороссийском народе и о военных его делах.— Москва, 1847.
  9. Сас П. М. Політична культура українського суспільства (кінець XVI — перша половина XVII ст.). — К., 1998. — С. 135—138.

Дивіться також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Кирилицею

[ред. | ред. код]

Латинкою

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]