Користувач:Stan49~ukwiki

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Форми державної влади й політичні системи
Політичні режими
Форми правління
Соціально-економічні ідеології
Ідеології громадських свобод
Гео-культурні ідеології
Структура влади
Портал Портал • Категорія Категорія

Юнітари́зм (Від англ. unity — «єдність», «об'єднання») — Політична концепція та ідеологія, характерними ознаками якої є ідея "Єдиної Земної держави", космополітизм, а також демократизм та принципи змішаної економіки.

На етапі свого формування юнітаризм увібрав в себе принципи багатьох інших концепцій, теорій та ідеологій, таких як фашизм, соціалізм, пацифізм, космополітизм тощо. Саме тому його можна віднести до центристського політичного спектру.

Фашизм з італійської — «зв'язка», «об'єднання», що означає об'єднання в єдине ціле правих і лівих політичних спектрів.

Докладніше: Визначення фашизму

Термін[ред. | ред. код]

Знамено Муссоліні
Італійська національна фашистська партія (емблема - лікторська зв'язка)

Етимологія цього слова відбувається від латинського фасції. Пучок був символами влади під час Римської імперії, лікторів до найвищого римського судді, консулів, преторів і диктаторів.[1] Тому емблема фашизму — лікторська зв'язка — символ єднання, сили і справедливості, оскільки фашизм не лише законодавець і будівельник закладів, але й вчитель і двигун духовного життя.[2]

Ідеологія фашизму[ред. | ред. код]

Фашизм — соціально-політичні рухи, ідеології і державні режими право-тоталітарного[3][4][5] типу. Науковці також часто визначають фашизм як крайньо-праву ідеологію[6][7][8][9].

В точному значенні, фашизм — феномен політичного життя Італії 20-40-х рр. XX ст.

З 30-х рр. поняття «фашизм» стало поширюватись і на інші відносно подібні та споріденені за ідеологією та політичною практикою режими: націонал-соціалістичний в Німеччині (нацизм), військово-фалангістський в Іспанії (Іспанська фаланга), військово-поліцейський в Португалії тощо, які самі себе ніколи не називали словом "фашизм". В будь-яких своїх проявах фашизм протиставляє інститутам і цінностям демократії так званий «новий порядок» та жорсткі засоби його утвердження. Фашизм у владі опирається на масову тоталітарну політичну партію (приходячи до влади, вона стає монопольною), підконтрольні владі профспілки і незаперечний авторитет «вождя», «дуче», «каудільо», а також на масовий ідеологічний і фізичний терор.

Ознаки фашизму як ідеології, політичного руху і соціальної практики:

  • фашисти зазвичай мають тверду позицію проти будь-якого розділу зв'язку політичних поглядів на лівий-правий спектр, вважаючи його недостатнім для опису своїх переконань.[10][11]
  • обґрунтування переваги і обраності однієї, обраної в силу цього панівної нації (під нацією, як і під державою, розуміється один індивід (як правило, масштабів культу особи), або їх невеличка група, що триває історично і об'єднаних однією ідеєю сильної особистості, мілітаризму, тоталітаризму, постійної війни, і панування) дискримінація стосовно інших «чужорідних», «ворожих» націй і національних меншин[12][13], класів,[14] рас, індивідів,[14] груп індивідів (бо можуть мислитись лише в державі),[14] суспільств,[14] партій,[14] профспілок[14] і тд.. Антиіндивідуалізм.[15] Особиста позиція в колективі, наприклад, національного характеру, етнічного, расового або соціальних класів, або щодо організацій громадянського суспільства — пригнічується.[16]
  • утвердження насилля і терору з метою придушення політичного противника і будь-яких форм інакодумства[17]; Нижче наведене висловлювання Ренана, Муссоліні вважає передфашистським: «Розум, знання — продукти Людства, але це химера — бажати розуму безпосередньо для народу і через народ»; «Для існування Розуму зовсім немає необхідності, щоб він був загальним надбанням».[18] Позитивне ставлення до насилля.[19]
  • насадження режиму, заснованого на принципах тоталітарно-корпоративної державності, однопартійності та вождизму[20][21] Фашизм можна розглядати як крайню форму колективізму;
  • заперечення демократії та відкритості влади[22][23];
  • мілітаризація суспільства, створення воєнізованих формувань, і війна як обов'язок[24][25].[26] Фашизм рясно користується популістською термінологією: заклики до героїчних масових сил, щоб відновити славу минулого, і вимагає вірності єдиному лідеру, який, як правило, досягає масштабів культу особи.

Для фашизму є близьким поняття Державний капіталізм, хоча це не є частиною ідеології. З економічних питань, італійський фашистський лідер Беніто Муссоліні в 1933 році стверджував, що, якщо б фашизм слідував сучасній фазі капіталізму, його шлях буде «невідворотно вести в державний капіталізм, який є ні більше, ні менше, ніж державний соціалізм „з ніг на голову“. У будь-якому випадку, чи результатом буде державний капіталізм чи державний соціалізм, в результаті це призведе до бюрократизації економічної діяльності нації».[28] Одним з прикладів близьких до державного капіталізму на пост-радянському просторі може бути політична позиція з повернення ЖЕКів і заборона встановлення автономних систем опалювання житла.

Для фашиста — нічого не існує поза державою (нічого людського чи духовного не існує, а тим більш не має цінності поза державою),[15] а державою і нацією (нація не є расою[29]) є «вища особистість» (або група таких особистостей),[30] об'єднаних такою ідеєю.[29] Нація-це група, тобто, безліч, об'єднане однією ідеєю, якою є воля до існування і панування (це і є самосвідомістю і особистістю) і у формі держави вона є етична реальність, правляча влада, сила, яка здійснює зовні свою волю і примушує признавати і поважати себе, вища і наймогутніша форма особистості, яка і синтезує всі форми морального і інтелектуального життя людини, охоплює її волю і розум.[29][31] Решту індивідів, які збігаються з державою — фашизм просто признає.[15] Народ, в фашистській доктрині, потрібно розглядати якісно, а не кількісно (якість є «вища особистість»): як найбільш потужну, моральну, істинну і послідовну ідею (ця ідея здійснюється в народі через свідомість і волю небагатьох, навіть одного, і, як ідеал, прагне здійснити в свідомості і волі усіх).[29] «Вища особистість» і держава за Муссоліні — це один або декілька індивідів.[30][29] При цьому фашизм є антиіндивідуалістичним.[15] Держава є фактом духовним і моральним, так як вона виявляє собою політичну, юридичну і економічну організацію нації.[32] Держава є абсолютом, в порівнянні з яким індивіди і групи — лише відносне.[32][18][33][15][34] Для фашизму людина — це індивід, єдиний з нацією, Вітчизною.[35] В житті індивід шляхом самозречення, жертви приватними інтересами, навіть подвигом смерті виконує чисто духовне буття, в чому і полягає його людська цінність.[35] Для фашиста — все в його державі, і ніщо людське чи духовне не існує поза його державою, поза державою немає і індивіда — індивіди і групи можуть мислитись лише в державі.[14][15][32] Оскільки нацією і державою є один індивід («вища особистість») або група їх, то це, звичайним чином, заперечує ліберальні доктрини,[27][15][34][36] соціалізм, комунізм і класову боротьбу,[37] матеріалістичний позитивізм,[38] демократію[39] (яка прирівнює народ до більшості, і знижує рівень народу до рівня багатьох[29]) і демократичні ідеології,[40] масонські доктрини,[41] якобінські новшевства.[42] Фашизм сам є формою демократії.[29][18] Ця держава («вища особистість», або група їх) і є творцем права, дає індивідуальним волям форму закону[29][30] Тому звідси організація і експансія, хоча б в можливості.[31] В фашистській доктрині імперія є не лише територіальним, військовим чи торговим інститутом, а також моральним і духовним (в фашизмі можна мислити імперію, тобто націю, яка керує прямо або побічно іншими націями, без необхідності завоювання навіть одного кілометру території).[43] Для фашизму прагнення до імперії, тобто до національного розповсюдження є життєвим проявом.[43] Держава в фашизмі (за Муссоліні) має підносити людей від «примітивного існування до висот людської міці, тобто імперії»,[32] лише фашистська держава може вирішити протиріччя капіталізму,[34] а «партія, яка тоталітарно керує нацією — факт новий в історії».[19] Для духу фашизму чужі всі інтернаціональні організації громадського характеру, хоча вони заради вигоди при певних обставинах можуть бути прийняті.[26]

Така риторика зумовлена тим, що в період промислової революції відбувався розпад станового поділу суспільства, що існував в історичну епоху між раннім Феодалізмом та Індустріалізацією, а натомість залишались дві точки зору щодо нового поділу:

  • модерністська точка зору описує націоналізм як нове явище, яке вимагає структурних умов сучасного суспільства, для того, щоб існувати; а примордіалістська точка зору описує націоналізм як відображення давнього і передбачувану еволюційну тенденцією людини організуватись в різні групи на основі близькості народження.[44]
  • Маркс поділяв на тих, хто контролює виробництво і тих, хто виробляє товари або послуги в суспільстві (Маркс бачив класи у ставленні людей до засобів виробництва в двох основних способах: або вони володіють продуктивною власністю або працею інших).[45]

З огляду на ці дві нові точки зору, Муссоліні і тлумачив «націю» і «державу» з позиції соціал-дарвінізму і національного синдикалізму: що владою і державою є один індивід-«вища особистість» (або невелика група таких «індивідів-„вищих особистостей“»), цей індивід чи невеличка група їх і є нацією; що фашистська держава є воля до влади і панування, а римська традиція в цьому відношенні є ідея сили;[43] що кожен народ має свій націоналізм.[46] Фашизм був заснований під час Першої світової війни італійськими націонал-синдикалістами, які об'єднали ліві і праві політичні погляди.[47][48] Тому фашисти зазвичай мають тверду позицію проти будь-якого розділу зв'язку політичних поглядів на лівий-правий спектр.

«Коли почуття державності слабшає і беруть верх розкладаючі і відцентрові устремління, тоді нації спрямовуються до схилу.»[32]

Фашизм і націонал-соціалізм: подібності та відмінності[ред. | ред. код]

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.

Італійський фашизм першим прийшов до влади в Італії і тим самим встановив модель для наслідування для інших відносно подібних та споріденених за ідеологією та політичною практикою організацій і груп, що з'явились пізніше після становлення італійського фашизму. Незважаючи на їхню подібність та спорідненість, треба брати до уваги, що інші організації та рухи, які прийнято називати фашистськими по аналогії з італійським фашизмом, мали свої специфічні особливості, якими вони також значно відрізняються один від одного та, зокрема, від італійського фашизму. Так, наприклад, для німецького націонал-соціалізму від самого початку був характерним білогічний расизм, антисемітизм, євгеніка та расова гігієна; тоді як італійський фашизм тільки після 1938 р. вів дискримінаційні расові закони при тому, що расизм в фашистській Італії ніколи не набрав таких значних розмірів, як у Третьому Рейху. До того, расизм в фашистській Італії після 1938 р. мав тільки дискримінаційний характер. До 1938 р. євреї не тільки не підлягали дискримінації у фашистській Італіі, а навіть займали значні посади у державі та фашистській партії.

Історія[ред. | ред. код]

Беніто Муссоліні дає Римське привітання поруч із Адольфом Гітлером

Як організований рух фашизм виник 1919 р. в Італії на чолі з Беніто Муссоліні і згодом став універсальним поняттям для означення численних відносно подібних та споріденених за ідеологією та політичною практикою організацій і груп, що почали виникати і діяти практично у всіх європейських країнах у міжвоєнний період, а також встановлених ними режимів там, де вони прийшли до влади. Фашистська диктатура — режим правління Муссоліні між 1922–1943 в Італії.

У Німеччині подібною організацією з власною специфікою стала Націонал-соціалістична німецька робітнича партія, яка на чолі з Адольфом Гітлером 1933 року захопила владу і втягла світ у Другу світову війну.

З деякими застереженнями до категорії фашистських відносять режим генерала Ф. Франко, який у 1936 — 1939 роках очолював боротьбу проти комуністичної революції в Іспанії і згодом керував цією країною впродовж кількох десятиліть.

У Португалії в 1932 р. прем'єр-міністром став А. О. Салазар, який спирався на партію «Національний союз» та воєнізовану структуру «Португальський легіон».

Серед численних фашистських організацій Франції найбільші впливи мали партії «Французька дія», «Французька солідарність», Народна французька партія, бойові союзи «Фасції» та «Вогненний хрест».

У Великобританії на початку 20-х років діяли досить чисельні «Британські фашисти» та «Імперська фашистська ліга», після розпаду яких у 1932 р. постав «Британський союз фашистів» на чолі з колишнім лейбористом О. Мослі.

У Швеції з розрізнених фашистських організацій 1929 р. була створена Націонал-соціалістична народна партія, яка орієнтувалася на німецький зразок. Данська націонал-соціалістична партія була створена 1930 року в Данії. У Швейцарії тоді ж була утворена партія «Національний фронт».

У Норвегії під керівництвом В. Квіслінга досить впливовою була партія «Національна єдність».

У Голландії найбільш помітною структурою фашистського типу став Націонал-соціалістичний рух, який мав своє штурмове крило «Збройний загін». У Бельгії тоді діяла ціла низка фашистських організацій, до найбільших з яких належали «Національний легіон», «Національна дія», Фламандський національний союз та рух рексистів.

Поширення ідеології фашизму не оминуло і країни Центральної та Східної Європи. У Польщі її виразником став Національно-радикальний табір — Фаланга під керівництвом Б. Пясецького, в Естонії — Спілка борців за свободу. В Литві — Партія «народних». В Угорщині 1932 р. була створена Націонал-соціалістична Угорська робітнича партія, в 1935 р. — Партія схрещених стріл на чолі з Ф. Салаші. В Румунії виразником ідеології фашизму вважалася партія «Залізна гвардія». У Чехословаччині під керівництвом генерала Р. Гайди була створена Національна фашистська громада, згодом — Партія національної єдності.

Захоплення фашизмом зачепило і радикальні єврейські кола. Зокрема, у Польщі була відома створена В. Жаботинським організація «Бетар», яка копіювала уніформу та гасла німецьких штурмовиків і влаштовувала публічні марші. В Палестині близькою за ідеологією до фашизму вважалася група Аба Ахимеіра. Представники таких течій у єврейському середовищі не раз зустрічалися з Муссоліні. В Італії у 1934–1937 рр. у військово-морській школі Чівітта навчалися молоді активісти сіоністських організацій, які згодом склали кістяк військово-морських сил Ізраїлю.

Ідеологія фашизму знайшла сприятливий ґрунт серед значної частини російської еміграції. Відомий ідеолог російського чорносотенного руху В. Шульгин твердив про ідейну спорідненість її правого крила з фашизмом. Видатний філософ М. Бердяєв вважав, що фашизм складається з позитивних елементів і на його чолі стоїть «чудова людина». На такому тлі цілком логічним виглядало створення цілої низки власне фашистських російських організацій. У 1926 р. в Сербії була заснована Національна організація російських фашистів. Тоді ж у Харбіні (Китай) почала діяти організація «Робітничо-селянська козача опозиція росіян — Російські фашисти», в Тяньцзині — організація «Чорні фашисти». У Франції помітною була «Рада младоросів», що ідентифікувала себе з фашистами. Серед подібних організацій були також Всеросійська фашистська партія, згодом — Російський фашистський союз, також Російський Національний Фронт, Російський Націонал-Соціалістичний Рух, Всеросійська націонал-революційна партія та ще багато інших. Вони об'єднували десятки тисяч членів. Російські фашистські партії були членами Всеслов'янської фашистської громади з центром у Празі, а деякі з них оголосили лідера чехословацьких фашистів генерала Гайду вождем фашистів слов'янських народів.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Bernd Martin: Zur Tauglichkeit eines übergreifenden Faschismus-Begriffs. In: Vierteljahrshefte für Zeitgeschichte, 29. Jg. 1981, S. 48–73 (PDF)
  2. ↑ Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Авторитет»)
  3. ↑ Беніто Муссоліні у «Доктрині фашизму» відносить фашизм до правих ідеологій, поряд із колективізмом, але також заявляє, що фашизм прихильно ставиться до умов, які призвели до розгортання діяльності лівих політичних рухів, зокрема класового конфлікту між соціалізмом і ліберальною демократією. Англомовний переклад: «We are free to believe that this is the century of authority, a century tending to the 'right', a Fascist century.» … "We are free to believe that this is the 'collective' century, and thus the century of the state. It is eminently reasonable for a new doctrine to make use of still-vital elements from other doctrines, " … «Fascism is totalitarian, and the Fascist State—a synthesis and a unit inclusive of all values—interprets, develops, and potentiates the whole life of a people.»
  4. ↑ Sternhell, Zeev; Sznajder, Mario; Ashéri, Maia; Massel, David (translation). The birth of fascist ideology: from cultural rebellion to political revolution. Princeton, New Jersey, USA: Princeton University Press: 1994. pp. 189–190.
  5. ↑ Payne, Stanley G. A history of fascism, 1914–1945. Oxon: The Board of Regents of the University of Wisconsin System, 2005 (digital edition). p. 112.
  6. ↑ Lyons, Matthew N. What is Fascism? Some General Ideological Features. PublicEye.org. Political Research Associates. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 27 жовтня 2009.
  7. ↑ Stackleberg, Rodney Hitler's Germany, Routeledge, 1999, p. 3
  8. ↑ Eatwell, Roger: "A 'Spectral-Syncretic Approach to Fascism', The Fascism Reader, Routledge, 2003 pp 71-80 Books.google.com
  9. ↑ Lipset, Seymour: «Fascism as Extremism of the Middle Class», The Fascism Reader, Routledge, 2003, pp. 112–116
  10. ↑ Roger Griffin. Fascism. Oxford, England, UK: Oxford University Press, 1995. Pp. 8, 307.
  11. ↑ Aristotle A. Kallis. The fascism reader. New York, New York, USA: Routledge, 2003. Pp. 71
  12. ↑ Aaron Gillette, Racial Theories in Fascist Italy, 2002, p. 181
  13. ↑ Turner, Henry Ashby. Reappraisals of Fascism. New Viewpoints, 1975. p. 162
  14. ↑ а б в г д е ж Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Антисоціалізм і корпоративізм»)
  15. ↑ а б в г д е ж Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Антиіндивідуалізм і свобода»)
  16. ↑ (кит.)藝術與建築索引典—法西斯主義 於2011 年4 月11 日查閱
  17. ↑ Germino, Dante L. 1959. The Italian Fascist Party in Power: A Study in Totalitarian Rule. University of Minnesota Press. p. 114.
  18. ↑ а б в Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Брехня демократії»)
  19. ↑ а б в Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Фашизм не задкує назад»)
  20. ↑ Mussolini, Benito. 1935. Fascism: Doctrine and Institutions. Rome: Ardita Publishers. p 14.
  21. ↑ De Grand, Alexander. Fascist Italy and Nazi Germany: the «fascist» style of rule. Routledge, 2004. p. 28.
  22. ↑ Mühlberger, Detlef (1987). The Social Basis of European Fascist Movements. Routledge. ISBN 0-7099-3585-4.
  23. ↑ Kent, Allen; Lancour, Harold; Nasri, William Z. Encyclopedia of Library and Information Science: Volume 62 — Supplement 25 — Automated Discourse Generation to the User-Centered Revolution: 1970–1995. CRC Press, 1998. ISBN 0-8247-2062-8
  24. ↑ Grčić, Joseph. Ethics and political theory. Lanham, Maryland, USA: University of America, Inc, 2000.
  25. ↑ Gregor, Anthony James. Mussolini's intellectuals: fascist social and political thought. Princeton University Press, 2004. p. 172.
  26. ↑ а б Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Проти пацифізму: війна і життя як обов'язок»)
  27. ↑ а б Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Проти ліберальних доктрин»)
  28. ↑ Mussolini, Benito; «Address to the National Corporative Council (14 November 1933)». Fascism: Doctrine and Institutions. Fertig, 1978.
  29. ↑ а б в г д е ж и Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Демократія і нація»)
  30. ↑ а б в Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Поняття держави»)
  31. ↑ а б Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Етична держава»)
  32. ↑ а б в г д Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Цінність і місія держави»)
  33. ↑ Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Філософія фашизму»)
  34. ↑ а б в Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Єдність держави і протиріччя капіталізму»)
  35. ↑ а б Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Духовне поняття життя»)
  36. ↑ Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Зміст держави»)
  37. ↑ Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Проти історичного матеріалізму і класової боротьби»)
  38. ↑ Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Позитивне розуміння життя як боротьби»)
  39. ↑ Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Розвиток доктрини»)
  40. ↑ Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Проти демократичних ідеологій»)
  41. ↑ Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Походження доктрини»)
  42. ↑ Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Етичне і реалістичне розуміння життя»)
  43. ↑ а б в Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Імперія і дисципліна»)
  44. ↑ Motyl. Encyclopedia of Nationalism, Volume 1: Fundamental Themes. San Diego, California, USA; London, England, UK: Academic Press, 2001. Pp. 251.
  45. ↑ Macionis, Gerber, John, Linda (2010). Sociology 7th Canadian Ed. Toronto, Ontario: Pearson Canada Inc.. pp. 224, 225.
  46. ↑ Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Передмова»)
  47. ↑ Sternhell, Zeev, Mario Sznajder and Maia Ashéri, The Birth of Fascist Ideology: From Cultural Rebellion to Political Revolution (Princeton University Press, 1994) p. 161.
  48. ↑ Borsella, Cristogianni and Adolph Caso. Fascist Italy: A Concise Historical Narrative (Wellesley, Massachusetts: Branden Books, 2007) p. 76.

Першоджерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Stan49~ukwiki
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Fascism


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Stan49~ukwiki&oldid=38366610