Мара Белчева
| Мара Белчева | |
|---|---|
| Мара Белчева | |
 | |
| Народилася |
8 вересня 1868[1][2] Севлієво, Османська імперія[1] |
| Померла |
16 березня 1937[1][2] (68 років) Софія, Третє Болгарське царство |
| Країна |
 Болгарія |
| Діяльність | поетка, письменниця, перекладачка, вчителька, медична сестра |
| Галузь | поезія[3], літературна діяльністьd[3] і перекладацтво[d][3] |
| Знання мов | болгарська[3] і німецька[3] |
| У шлюбі з | Hristo Beltchevd |
Мара Белчева (болг. Мара Белчева; 8 вересня 1868, Севлієво — 16 березня 1937, Софія) — болгарська поетеса, перекладачка.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася 8 вересня 1868 року у Севлієво в родині Іваниці Хаджі Ангелової, онука Хаджі Ангела Іванова-Севлієвця. Закінчила середню школу у Тирново. Відвідувала Віденський вищий інститут дівчат. Викладала у Русе та Софії. Після вбивства чоловіка, міністра Христо Белчева (1891) вивчала філологію у Відні. Там вона була запрошена на посаду фрейліни. З 1903 року була близька з Пенчо Славейковим, її життя було пов'язане з ним до його смерті у 1912 році. Під час Другої балканської війни (1913) вона була сестрою милосердя й учителькою у Софії.
Поетеса і перекладачка з широкими культурними інтересами. Вона перекладала твори Фрідріха Ніцше — «Так казав Заратустра» (1915), Ґергарта Гауптмана — «Затоплений дзвін» (1922) та інші. Вона видавала вірші з 1907 року. Її творчість є унікальною індивідуальною в історії болгарської «жіночої» поезії. Духовно збагачена своїм спілкуванням з великими болгарськими поетами, Белчева створила інтимну лірику ніжних почуттів і роздумів. Її роботи присвячені людській близькості та довірі. Улюбленим персонажем у її віршах є людина, гідна тривалої прихильності, честі та відданості. Поезія Мари Белчевої усвідомлює вічний духовний зв'язок. Сповідальний стиль ранніх віршів поетеси пізніше стає пов'язаний з рефлексією на вічні людські проблеми. Вона визнає християнські чесноти й довіряє їм, думка про Бога стає однією з панівних у її творах. Висока моральність, спокійні мрійливо-ностальгічні почуття любові, прагнення до гармонії в існуванні визначають обличчя її творчості. Редакторка «Вибраних творів» Пенчо Славейкова (1923).
Померла 16 березня 1937 року у Софії.
Будинок Мари Белчевої, на вулиці Христо Белчев, 12 у Софії є однією пам'ятою архітектури у стилі сецесії у Болгарії.
Джерела[ред. | ред. код]
- Ця стаття базується на матеріалі Словото, використовується з дозволу.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- На прага стъпки. Стихове. Ал. Паскалевъ, 1918.
- Пенчо Славейков. Бегли спомени. Държавна печатница, 1923.
- Сонети. 1925.
- Избрани песни. Стихове. Печатница «С. М. Стайковъ», 1931.
- Един живот. Поезия, преводи, дневник, спомени, писма. Състав. Мирела Иванова. Ред. Ирен Иванчева. УИ «Св. Климент Охридски», 1995.
- И сенките ни тихо ще се слеят. Стихове и писма (заедно с Пенчо Славейков). Персей, 2010.
- Весталка, неразбулена мечта. Стихове. Изида, 2013.
- Мара Белчева. Поезия. Т. 1. Съст. Милена Кирова; автор на бележките и коментара към тях — Албена Вачева. София: Кибеа, 2018, 271 стр., ISBN 978-954-474-728-2
- Мара Белчева. Проза и преводи. Т. 2. Съст. Милена Кирова; автор на бележките и коментара към тях — Албена Вачева; подбор и коментар на документалната част — Катя Зографова. София: Кибеа, 2018, 351 стр. ISBN 978-954-474-729-9
Про неї[ред. | ред. код]
- Иван Спасов. И слънцето върни. Български поетеси (Литературнокритични очерци). София: Български писател, 1987
- Ирен Иванчева. «Спомен от бъдещето за Мара Белчева». Предг. — В: Мара Белчева. Един живот: Поезия, преводи, дневник, спомени, писма. Състав. Мирела Иванова. Ред. Ирен Иванчева. София: Университетско издателство «Св. Климент Охридски», 1995.
- Благовеста Касабова. «Ръми в душата ми…»: Щрихи към портрета на Мара Белчева. София: Снежана, 1995
- Мария Кайкиева. Мара Белчева, 1868—1937: Био-библиография. Пазарджик, 1996
- Анастасия Първанова. Творчеството е любов. Кн. 1. Евгения Марс, Мара Белчева, Яна Язова. София: Ваню Недков, 1999
- Албена Вачева. «Чуй, тихий извор е дълбок!»: Мара Белчева (1868—1937)". — В: «Неканоничната българска литература». Т. 1. Благоевград: Университетско издателство «Неофит Рилски», стр. 65 — 79. Същият текст е публикуван в LiterNet.
- София Ангелова. «Мара Белчева». В: Неслученият канон. Български писателки от Възраждането до Втората световна война. Съст. и ред. Милена Кирова. София: Алтера, 2009.
- Милена Кирова. «Мара Белчева, или изборът да бъдеш Ехо» Архив на оригинала от 2015-12-27 в Wayback Machine., Public Republic, 20 август 2010.
- Ирен Иванчева. "Мара Белчева (1868—1937). Тя рече: «На свое слънце грее се душата». — В: Гласове на жени в българската поезия. Аспекти на междутекстовост (от средата на XIX до 40-те години на XX век). София, Просвета, 2015, с. 286—349.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г https://books.google.com/books?id=2Wf1SVbGFg8C&pg=PA106&lpg=PA106&dq=mar+ivanova+belceva&source=bl&ots=QWpzvUIupA&sig=4DMSNCqVr2-DlOVwgM-htNkT2PI&hl=en&sa=X&ved=0ahUKEwiwqtqqwNnTAhWIKyYKHY9DDlwQ6AEIKjAA#v=onepage&q=mar%20ivanova%20belceva&f=false
- ↑ а б в Proleksis enciklopedija, Opća i nacionalna enciklopedija — 2009.
- ↑ а б в г д Czech National Authority Database
Посилання[ред. | ред. код]
- Про Мару Белчеву в національному каталозі наукових бібліотек Болгарії [Архівовано 28 березня 2019 у Wayback Machine.]
- Критика Мари Белчевої в Літернет [Архівовано 28 березня 2019 у Wayback Machine.]
|
